Швейна машинка, тканина та бажання створити власну річ – усе, що потрібно для початку, але далеко не все, що робить пошиття простим. Потрібні обладнання, робоче місце, знання й людина, яка може підказати, як перетворити задум на готовий виріб. Саме такий простір вирішила створити в Ужгороді Наталія Ільченко – фахівчиня з великим досвідом роботи у швейній галузі, яка через повномасштабну війну залишила Харків і зрештою оселилася в Ужгороді.
У вересні Наталія відкрила швейний коворкінг «Вушко», де можна навчитися шити, скористатися промисловим обладнанням, працювати над власними виробами та вдосконалювати професійні навички. Окремий напрям – допомога брендам і швейним підприємствам із розробкою лекал та вдосконаленням конструкцій одягу.
Поки що Наталія самостійно веде справу: від налаштування обладнання й пошуку клієнтів до ведення соціальних мереж. Вона зізнається, що початок непростий, адже для Ужгорода швейний коворкінг – відносно новий формат. Проте планує розвивати навчання, проводити майстер-класи та залучати до простору майстрів, які хочуть працювати самостійно.
Журналіст «Баношу» поспілкувався з Наталією про її шлях до Ужгорода, роботу в Україні та за кордоном, труднощі започаткування власної справи після переїзду й можливості, які швейний коворкінг може відкрити для містян.
Наталіє, розкажіть трохи про себе. Звідки ви родом і чим займалися до повномасштабного вторгнення?
Я родом із Сіверськодонецька Луганської області. Переїхала до Харкова на навчання наприкінці 1990-х і прожила там більше 20 років. Маму перевезла із Сіверськодонецька до Харкова у 2016 році. Спочатку закінчила 53-тє професійно-технічне училище в Сіверськодонецьку, де навчалася на кравчиню. Потім вступила до Української інженерно-педагогічної академії в Харкові, де здобула фах технолога текстильної та легкої промисловості. Працювала на швейних виробництвах технологом та конструктором одягу. Згодом на рік поїхала до Китаю, де також працювала конструктором одягу на підприємстві. Повернулася до Харкова, ми з чоловіком стали батьками, а потім почалася повномасштабна війна.
Ми виїхали з Харкова буквально протягом першого тижня повномасштабного вторгнення. Спочатку перебралися до Словаччини, у Братиславу. Потім я ще рік працювала в Італії на виробництві одягу класу люкс. Після цього ми повернулися в Україну й оселилися в Ужгороді, бо це максимально безпечне місто.
Чи зіткнулися ви з труднощами після переїзду на Закарпаття? Наскільки складно було облаштуватися на новому місці?
Не можу сказати, що мені було дуже важко. Звісно, виникали питання, зокрема з пошуком житла, але вони поступово вирішувалися. Мені допомагали, до того ж в Ужгороді вже було багато друзів з Харкова. Місцеві жителі також готові допомогти, коли виникає конкретна потреба. Ми досить швидко знайшли школу для дитини, проблем із цим не було. Син займається тут плаванням, відвідує тренування. Загалом я звикла вирішувати питання в міру їхнього виникнення. Тому не можу сказати, що адаптація в Ужгороді була для мене негативним досвідом.
Як виникла ідея відкрити в Ужгороді швейний коворкінг?
У Харкові в мене залишилися приміщення й обладнання. Спочатку я перевезла обладнання до Ужгорода, бо хотіла організувати тут невелике швейне виробництво. Але швидко зрозуміла, що в місті є проблема з кадрами у швейній галузі. Багато швачок навчені працювати заопераційно, тобто виконувати одну або дві конкретні операції. А знайти людину, яка може пошити виріб повністю, від початку до кінця, складніше. У Харкові швейна промисловість розвинена краще, тому там таких фахівців знайти простіше.
Я також спробувала створити бренд у співпраці зі знайомою, але цей задум не зовсім вдався. Тоді почала розмірковувати, як ще можу використати свої знання та досвід. У мене 37 років професійного досвіду, зокрема міжнародного, і я зрозуміла, що можу бути корисною іншим: навчати людей, допомагати їм опановувати швейну справу й надавати обладнане робоче місце.
Якби в Ужгороді вже був такий простір, куди я могла б прийти, орендувати робоче місце й виконувати свої замовлення, мені це дуже допомогло б. Не довелося б перевозити обладнання, вкладати значні кошти та брати на себе додаткові зобов’язання з оренди приміщення.
Для місцевих майстрів організувати майстерню вдома іноді простіше. А для людей, які переїхали через війну, перевезення власного обладнання – це значні витрати. Тому я вирішила спробувати реалізувати ідею швейного коворкінгу.
Коли запрацював коворкінг “Вушко” і наскільки складно було знайти приміщення?
Я відкрила його у вересні. З пошуком приміщення особливих проблем не було. У Харкові я тричі переїжджала з одного місця на інше, тому вже добре розумію, яке приміщення мені потрібне. Можу подивитися на простір і досить швидко оцінити, чи підійде він для моєї роботи.
Зараз тут поєднано кілька напрямів: коворкінг, ательє та навчання. Я хотіла створити місце, куди людина може прийти й вийти з готовим виробом.
У мене є фурнітура, спеціальний фурнітурний прес, тканини, які можна придбати й одразу використовувати для пошиття. Також є велика база промислових лекал, які допомагають працювати з конструкціями одягу.
Простір обладнаний промисловими швейними машинами та обладнанням для волого-теплової обробки. Є прасувальний стіл із вакуумним відсмоктуванням, спеціальні колодки для прасування, різні лапки, магніти та інші пристосування, які полегшують роботу.
Для людини, яка давно займається шиттям, цінність такого обладнання очевидна. Не потрібно самостійно купувати кожну машину чи пристрій, шукати місце для їхнього розташування та вкладати великі гроші в облаштування майстерні. Окремий напрям – якісна обробка виробів. Я можу навчити працювати так, щоб результат відповідав високим стандартам, зокрема обробці одягу класу люкс. Працюємо в Ужгороді на вулиці Капушанській, 168.
Хто може приходити до вас на навчання? Чи потрібно мати досвід шиття?
Навчатися може будь-хто, хто хоче опанувати шиття. Зараз я працюю переважно індивідуально, тому що коворкінг відкрився нещодавно й постійна клієнтура ще формується.
У кожного свій запит. Хтось хоче пошити пальто, хтось – піжаму. Одна людина вже має досвід роботи зі швейною машинкою, а інша може взагалі не знати, з чого почати. Тому я підлаштовую навчання під конкретну людину та її потреби. Якщо збереться група з трьох-чотирьох початківців, які не мають жодного досвіду, можна буде організувати для них окремі заняття.
Мені важливо, щоб усі учасники групи мали приблизно однаковий рівень підготовки. Якщо одна людина вже вміє шити, а інша вперше сідає за машинку, їм потрібен різний підхід. Тому зараз найкраще працює індивідуальне навчання.
Наприклад, до мене звернулася жінка, яка за професією юристка. Уже 20 років вона має власну майстерню вдома, придбала багато спеціального обладнання, зокрема для роботи з лекалами, має плотер, спеціальні швейні машини та манекени. Вона дуже захоплена шиттям, багато читає, вивчає різні матеріали, але їй бракувало системної практичної основи в конструюванні одягу. Раніше вона користувалася готовими викрійками з журналу Burda.
Коли ми познайомилися, вона вперше за 20 років побудувала власну базову конструкцію одягу. Їй потрібна була людина, яка могла б пройти цей процес разом із нею та показати, як усе працює на практиці. Можна роками накопичувати теоретичні знання, читати книжки й вивчати матеріали. Але практика, яку я можу дати – на вагу золота.
Чи є у вас зараз команда?
Я одна працюю. Команди поки немає, адже для цього потрібні фінанси, а всі кошти вже вкладені в проєкт. Я сама веду соціальні мережі, займаюся ФОП, організовувала переїзд, замінювала мотори на швейних машинах і налаштовувала електрику.
По-перше, поки немає фінансової можливості наймати працівників. По-друге, знайти тут потрібних спеціалістів – велика проблема. Наприклад, я не змогла знайти механіка, який допоміг би замінити мотори на обладнанні.
У Харкові в моєму приміщенні була напруга 380 вольтів, а коли я переїхала в Ужгород і вирішила, що це буде саме коворкінг, обрала світле, чисте й гарне приміщення офісного типу. Мені не хотілося створювати звичайний виробничий цех, я бачила цей простір трохи інакшим. Але в новому приміщенні була лише напруга 220 вольтів. Тому довелося замінювати мотори на промислових машинах, які працювали від 380 вольтів, на ті, що підходять для 220 вольтів, встановлювати сервоприводи. Усе це я робила сама.
Як проходить ваш звичайний робочий день?
Встаю о п’ятій ранку, щоб відвезти дитину на плавання. Повертаємося, снідаємо, потім відвожу дитину до школи й їду на роботу. Якщо є замовлення, виконую його, знімаю процес роботи, монтую відео та публікую в Instagram, TikTok і Threads, щоб показувати свою роботу й розповідати про коворкінг.
Після цього їду за дитиною, знову везу на тренування. Воно триває три години, тому іноді я повертаюся на роботу й продовжую працювати. Але кожен день різний. Буває, залишаюся вдома, сплачую податки, а потім знову біжу на роботу. Я навіть не знаю, як описати свій робочий день: наче білка в колесі.
Відвідати коворкінг можна за попереднім записом. Я навіть зазначила години роботи в Google, але це не означає, що людина може просто зайти з вулиці. Постійно перебувати на місці я поки не можу. Коли є домовленість про відвідування, я приїжджаю й працюю з клієнтом.
Початок, звісно, непростий. Але я розумію, що Ужгород не зовсім швейне місто, а сам формат для багатьох новий. Люди не завжди розуміють, що таке швейний коворкінг і які можливості він дає. Зазвичай, коли чують слово «коворкінг», думають про комп’ютери та офісну роботу. Тому я всюди уточнюю, що це саме швейний простір із промисловим обладнанням, де можна працювати над власними виробами.
Можливо, поки бракує реклами. Платне просування могло б допомогти, але зараз я оплачую оренду, податки й розвиваю проєкт наскільки дозволяють сили та можливості. Не просто чекаю на диво, а роблю все, що можу.
Які плани маєте на найближче майбутнє?
Хочу набирати групи, проводити майстер-класи й навчати людей шиття. Також хотілося б залучити самозайнятих майстрів, які могли б працювати тут самостійно. У просторі передбачені місця і для такої роботи, і для навчання.
Ще один напрям – оцифрування лекал. Я хочу, щоб відцифровані викрійки були доступні відвідувачам. Людина зможе прийти, обрати потрібну модель, підібрати лекала під свій розмір і розкроїти виріб: для себе, дитини чи чоловіка. Планую працювати як із дитячим одягом, так і з дорослим, зокрема жіночим. У нас є великий розкрійний стіл, тож можливостей чимало. Про кожну ділянку цього простору можна розповідати цілу годину – настільки багато всього тут можна робити.
Завдяки великому досвіду роботи зі швейними виробництвами я можу надавати окремі послуги для брендів і підприємств. Це, зокрема, розробка лекал та аудит виробів. Буває, що бренду подобається його модель одягу, але під час виготовлення виникають труднощі. Або виріб має складні конструктивні вузли, які можна спростити. Я можу проаналізувати таку модель, допомогти розв’язати проблеми та вдосконалити її конструкцію. Тобто я працюю не лише з учнями й людьми, які хочуть самостійно шити одяг для себе, а й із брендами та підприємствами, що займаються масовим пошиттям. Мій досвід може бути корисним і їм.
