Комусь може здатися, що «Ostanniy» – звучить трохи похмуро для назви музичного проєкту. Але Михайло Осташкін вкладає в це слово зовсім інший сенс: якщо всі підуть – він залишиться, якщо всі здадуться – продовжить рухатися далі. І ця позиція добре описує його власний шлях.
Михайло родом з Авдіївки, що на Донеччині. Через війну його родині довелося кілька разів починати життя на новому місці: був Бердянськ, потім Краматорськ, а у березні 2022 року вони евакуювалися до Ужгорода. Саме тут Михайло продовжив займатися музикою, почав виступати як сольний артист і згодом створив власний проєкт «Ostanniy».
Сьогодні він навчається в Києві, пише власні пісні, знімає кліпи, виступає в різних містах України та паралельно працює над новою музикою. У його плейлисті – інді- та синті-поп, серед головних музичних орієнтирів – The Weeknd, а серед планів – мініальбом, сольний концерт невеликий тур Україною.
Журналіст «Баношу» поговорив з Михайлом про дитинство в Авдіївці, переїзди через війну, перші виступи в Ужгороді, власні пісні, критику, талант-шоу, музичні мрії та те, чому для артиста важливо не просто співати, а проживати кожну пісню.
Коли ви зрозуміли, що хочете бути співаком?
Ще в дитинстві. Приблизно в першому класі вчителька музики помітила в мене талант і почала постійно залучати до різних заходів, концертів. І з кожним виступом моя любов до музики ставала дедалі більшою. Мені подобалося співати, бути на сцені.
Родина підтримувала ваше захоплення?
Так, звичайно. Але ніхто з моєї родини професійно не співає. Я перший.
Розкажіть про своє музичне навчання. Де ви починали?
Я родом з Авдіївки на Донеччині. Там навчався у школі №2, займався музикою. Після 2014 року через війну нам довелося шукати інше місце для життя. Приблизно у 2015-2016 роках ми переїхали до Бердянська. Жили там до 2018 року, але через певні обставини повернулися в Авдіївку. На той момент ситуація трохи стабілізувалася, не було таких сильних обстрілів, як на початку війни. Але ненадовго.
У 2018 році удари знову посилилися, і ми почали шукати нове місце, бажано недалеко. Так опинилися в Краматорську, де жили всією родиною до початку повномасштабного вторгнення. Там мене помітили на конкурсі й запросили спочатку до дитячого народного ансамблю, а згодом до старшого колективу “Курінець”. Ми разом виступали на різних концертах і заходах, їздили на гастролі. Зокрема, у 2021 році приїжджали до Ужгорода – виступали на заході до Дня Незалежності України. Тобто з Ужгородом я познайомився ще до повномасштабної війни.
А коли почалося повномасштабне вторгнення, чому вирішили їхати саме сюди?
У керівниці нашого колективу була близька знайома – Наталія Йосипівна Петій-Потапчук, диригентка та художня керівниця Закарпатського народного хору. Саме завдяки їй ми приїхали в Ужгород. Пані Наталія зустріла нас у перший же день і допомогла знайти прихисток. Зараз ми живемо в гуртожитку № 4 УжНУ, де нам надали місце.
Евакуювалися ми на початку березня 2022 року. Як тільки почалася повномасштабна війна, ми одразу виїхали. Тоді ще курсували безкоштовні евакуаційні потяги, і саме так дісталися Ужгорода.
Після переїзду ви продовжили займатися музикою?
Так. Практично від самого початку тут у мене була така можливість. Одним із перших великих виступів став конкурс-фестиваль «Зіркове майбутнє Срібної землі». Там я мав честь виступити на одній сцені з народним артистом України Петром Матієм. Можна сказати, саме з цього виступу почалася моя музична історія в Ужгороді вже як сольного співака. Потім я пішов до музичної школи, приблизно півтора-два роки займався професійно. Але через навчання довелося припинити – просто не вистачало часу.
Наскільки війна вплинула на вашу творчість?
Думаю, дуже сильно. На початку 2023 року я почав створювати власний музичний проєкт «Ostanniy». Тоді ж написав першу пісню – «Хто ми?». Але через те, що не знав, як правильно працювати з релізами та алгоритмами, вона вийшла лише у 2024 році. Після цього я вже почав активно робити музику, випускати пісні, займатися їхнім просуванням. Поступово з’явилися перші слухачі в Ужгороді, на Закарпатті та за межами області.
Чому саме «Ostanniy»?
Псевдонім пов’язаний із моїм прізвищем Осташкін. Я взяв перші літери й у якийсь момент у мене виникло слово «Ostanniy». А потім я вже надав йому іншого сенсу. Коли мене запитують, що означає цей псевдонім, я пояснюю: якщо всі підуть – я залишусь останнім. Якщо всі здадуться – я залишусь останнім. Тобто свою цілеспрямованість одразу вклав у псевдонім. Для мене це про те, щоб не здаватися.
Ви самі пишете музику чи працюєте з авторами та композиторами?
Зараз у мене вже є невелика команда. Вона розкидана по різних містах, більшість людей перебуває в Києві, але це не проблема. Я й сам зараз живу фактично між Ужгородом і Києвом, тому що отримую освіту у столиці. Я – студент третього курсу Національної академії керівних кадрів культури і мистецтв, навчаюся на вокальному факультеті. Там познайомився з людиною, яка має власну студію і допомагає мені із записом пісень, підказує, як щось краще зробити. Є також люди, які допомагають із написанням мелодій та аранжуванням. Тексти здебільшого пишу сам, але іноді раджуся з командою, щоб зробити їх кращими.
Скільки авторських треків у вас уже вийшло?
На сьогодні – вісім. На два з них ми вже зняли кліпи. Останній трек має назву «Не йди», він вийшов 18 вересня. На нього також планували знімати кліп, але через ситуацію в країні зйомки довелося скасувати.
Де зараз можна слухати вашу музику?
На всіх основних музичних платформах: Spotify, Apple Music, YouTube та інших. Живі виступи бувають в Ужгороді, Києві, Чернівцях, Чернігові та інших містах. У мене вже є досвід виступів у різних містах України. Крім сольного проєкту, я є головним солістом музичного гурту «Голоси поколінь», який працює при Грузинській діаспорі Закарпаття. Також я є віцепрезидентом діаспори. Ми проводимо благодійні концерти, підтримуємо військових, беремо участь у фестивалях та інших заходах.
Є пісня, яка вам особливо близька?
Так. Це попередній трек, який має англомовну назву – «Cause I Don’t Wanna Love Alone». Він повністю англійською. Він мені найбільше запам’ятався, тому що саме на нього ми знімали мій перший кліп. Я дуже давно цього хотів. Сам процес зйомок мені дуже сподобався. У кліпі, окрім мене, була акторка, і за сюжетом це було передбачено. Було цікаво спробувати себе вже не просто в ролі співака, а й у такому форматі.
Скільки вашого життя зараз займає музика?
Напевно, відсотків 90. Постійно щось виникає в голові: музика, тексти, якісь ідеї. Я можу бути де завгодно, дістати телефон, відкрити нотатки й почати писати. Тексти в мене зазвичай саме так і народжуються. Я не сідаю й не пишу пісню від початку до кінця. Можу сьогодні придумати один куплет, через кілька днів інший, потім ще якийсь рядок. А вже після цього народжується мелодія.
Як би ви описали стиль своєї музики?
Це щось між інді-попом і синті-попом.
Хто з артистів вас надихає?
Безперечно, The Weeknd. Це мій топ-1. З українських артистів останнім часом мені дуже подобається Nikow. Мені близький його саунд, його стиль і загалом цей жанр.
Що для вас найважливіше у пісні: текст, мелодія чи емоція?
Для мене немає чогось одного. Важливі всі складові: текст, мелодія і виконання. Я хочу, щоб мої тексти мали сенс, але водночас були простими для сприйняття. Саунд має бути насиченим, але не повинен перекривати текст. Іноді людина вкладає в текст певну думку, але потім робить настільки насичену музику, що слухач концентрується тільки на ній і не чує слів. А ще дуже важливий сам запис. Потрібно правильно налаштуватися і передати через запис саме ту емоцію, яку ти хочеш донести. Не просто заспівати, а прожити цей момент.
Наскільки ваші пісні автобіографічні?
Частково. У мене є власний життєвий досвід пошуку себе, досвід невдалих стосунків. Але я не просто переказую своє життя. Беру певні моменти, перекручую їх, створюю персонажів – головного, другорядних, і вже через них розповідаю історії.
Буває, що після релізу пісні ви змінюєте своє ставлення до неї?
Таке трапляється часто. Я ніколи не поспішаю одразу публікувати готову пісню. Коли вона вже записана, можу тиждень просто слухати її і думати: може, тут щось треба змінити, десь краще зробити інакше. Так було, зокрема, з «Хто ми?». Я дуже довго над нею працював, вона багато разів змінювалася. Із піснею «Вільний» теж. Спочатку вона мала бути більше в стилі репу чи хіп-хопу, але потім я подивився на неї з іншого боку і знайшов спосіб зробити її більш мелодійною.
Як ставитеся до критики?
Адекватно. Зазвичай це не хейт, а радше критика-рекомендація. Але я дивлюся, хто саме мені це говорить. Якщо це люди, які самі працюють у музичній сфері й мають досвід, я прислухаюся. Були ситуації, коли досвідчені люди радили: наступного разу зроби так, а ось цього краще не робити. Я такі речі запам’ятовую, іноді навіть записую, щоб враховувати їх надалі. Для мене це можливість поступово ставати кращим.
Хто сьогодні ваша основна аудиторія?
Судячи з прослуховувань, найбільше це люди приблизно мого віку – від 20 до 30 років.
А друзі підтримують вашу творчість?
Дуже. У мене багато друзів, які теж пишуть авторську музику. Вони залишають коментарі, слухають треки, додають їх до плейлистів. Іноді навіть кажуть, з яким станом чи вайбом у них асоціюється моя пісня. Для мене це дуже приємно. Головне, що вони постійно кажуть: не зупиняйся і продовжуй.
Чи доводилося вже чимось жертвувати заради музики?
Поки що чимось серйозним – ні. Але якщо така ситуація виникне, я готовий.
Чи був у вас уже момент, який ви можете назвати переломним у музичній кар’єрі?
Мабуть, так. Не прямо переломний, але для мене дуже важливий. Це сталося після виходу мого англомовного синглу та кліпу. Приблизно тоді в мене з’явився PR-менеджер, який почав займатися розсилкою треку в медіа та на радіо. Він дуже добре все оформив, написав, відредагував. І це поки що мій особистий рекорд. Якщо раніше мої пісні набирали приблизно до ста прослуховувань, то цей трек перевищив 500. Для мене це був важливий момент, тому що я зрозумів: мене почало слухати більше людей.
З ким з артистів хотіли б записати спільну пісню?
Поки це у мріях, але немає нічого неможливого: хочу записати трек з The Weeknd. Але якщо оцінювати сьогоднішні реалії, бажаю з кимось із українських артистів записати фіт. Не обов’язково з дуже популярним. Навіть навпаки – хотілося б знайти співака, який перебуває трохи вище мого нинішнього рівня, але відкритий до співпраці. Мені здається, так можна разом розвиватися і рости в музиці.
Ви брали участь у талант-шоу?
Так, я лауреат та призер багатьох конкурсів, а цьогоріч у мене було три кастинги: «Україна має талант», «Фабрика зірок» та «Голос країни». Але поки що в жоден із цих проєктів я не пройшов. Напевно, десь не зміг показати себе на всі сто. Але все ще попереду.
Які плани маєте на найближче майбутнє?
Як мінімум, дуже хочу випустити альбом або хоча б мініальбом. Вже планував це зробити. У мене була достатня кількість музики, були ресурси, але з останніми роботами все трохи затягнулося. Я зрозумів, що не можу чекати безкінечно, тому почав випускати пісні, які мали увійти до альбому, окремими синглами. Але тепер хочу конкретно зайнятися мініальбомом. Потім – сольний концерт. А в ідеалі хотілося б зробити невеликий тур містами України. Але, думаю, краще почати з одного концерту.
Чи є тема, про яку ви ще не співали, але хотіли б?
Поки думаю над цим. Я хочу, щоб майбутній альбом не був типовим. Там мають були різні теми та настрої. Не обов’язково, щоб кожна пісня була зовсім про щось інше, але хоча б два-три трека хотілося б зробити незвичними для мене. Конкретно поки не вирішив, якими вони будуть, але вже працюю над цим.
Що ви хочете довести насамперед самому собі як артист?
Насправді я вже дещо собі довів. Раніше в мене було багато сумнівів: робити чи не робити, чи вийде, чи варто взагалі починати. А зараз я дивлюся на те, що вже маю, і розумію, що зробив великий стрибок. Я довів собі, що можу. Що в мене є ресурси, є можливості й усе необхідне для того, щоб не зупинятися. Тепер хочу тільки рухатися вперед і з кожною новою піснею покращувати якість своєї музики.
Цей матеріал став можливим за підтримки програми “Голоси України” / SAFE, що координується Європейським центром свободи преси та медіа спільно з Лабораторією журналістики суспільного інтересу. “Голоси України” / SAFE реалізується в рамках ініціативи Ганни Арендт за підтримки Федерального міністерства закордонних справ Німеччини. Програма не впливає на редакційну політику, а даний матеріал містить виключно погляди та інформацію, отриману редакцією
