Андрій Антонієв – художник з Ужгорода, який багато років живе та працює в Мукачеві. За роки творчості він не обмежив себе одним напрямом: працює з живописом, графікою, абстракцією, експериментує з цифровими технологіями та поєднує різні художні підходи. Водночас пан Андрій багато років викладає і працює з дітьми, намагаючись не лише передавати їм професійні навички, а й допомогти зберегти власний погляд на мистецтво. Сам Антонієв переконаний, що художник має не просто добре володіти технікою, а й шукати щось нове та власне.
У розмові з журналістом «Баношу» Андрій Антонієв розповів про свій шлях у мистецтві, вплив академічної школи, роботу з учнями, ставлення до сучасного мистецтва, власні творчі пошуки та те, чого сьогодні бракує молодим художникам.
Коли ви зрозуміли, що малювання для вас не просто захоплення, а вже професійна діяльність?
Такого моменту, чесно кажучи, не було. Я малював разом з тим, як почав говорити. Так мені мама колись казала. Років з чотирьох я малюю, завжди знав, що буду художником. І все життя малював: в школі, і потім в училищі, в армії, і досі малюю. А професійним художником я став, звісно, вже після академії.
Ви вступили до Львівської академії друкарства. Як цей період вплинув на вашу творчість?
Я став більш широко дивитися взагалі на мистецтво як явище: як воно впливає на людей і, навпаки, як художники впливають на мистецтво. Це вже був такий досить зрілий, дорослий підхід до всього, вдумливий. В той час багато друзів мав, мої однокурсники теж надихали мене, і я їх теж. Були цікаві, веселі часи, з 1992-го по 2000 рік, з перервою на військову службу. Вступав я ще в поліграфічний інститут, а закінчував вже коли його перейменували на Академію друкарства.
А служба в армії якось вплинула на ваше художнє бачення?
Я розпочав службу в 1992, бо вступав спочатку на заочну форму навчання і мене мобілізували. В той період я був на особливому рахунку, як художник, мав певні бонуси. В багато малював альбоми, був штабним писарем, оформлював клуби різні. Але, якщо чесно, як для художника, там трошечки було все на паузі. Інша атмосфера, армійська, не було сильного творчого розвитку. Я демобілізувався у 1994-му і пішов на перший курс в Академію, там вже розпочався новий розвиток.
Після навчання у Львові ви переїхали до Мукачева. Чому саме туди?
Все просто. Ми познайомилися в Академії з моєю майбутньою дружиною. Вона живе в Мукачеві. І я переїхав до неї жити. І досі ми тут мешкаємо, в Мукачеві.
Загалом ви працюєте з графікою, живописом, абстракцією, цифровими технологіями. Чому для вас важливо не обмежувати себе одним напрямом?
Просто є різні періоди в житті. Спочатку більше подобалось реалістичне. Хоча паралельно я малював і графіку – творчу, абстрактну. Але в якийсь момент почав розуміти, що реалізм все ж таки набридає. Мене тягнуло до небанальної передачі форми, до незвичного підходу до творчості.
Чи були випадки, коли ви починали працювати з одним задумом, а виходило зовсім інше?
Якщо чесно, то так майже завжди виходить. Якщо я займаюся суто творчим живописом або графікою, як останні роки, наприклад, то в мене підхід чисто такий, що я починаю роботу і дуже рідко знаю, чим це закінчиться. Це дуже класно, тому що я стараюся в кожній роботі використати новий прийом. І це дуже захоплює. Це якась гра, і ти не знаєш, чим вона закінчиться.
А що є головним джерелом для ваших робіт?
Завжди натхнення, але воно інакше якесь. Може дати натхнення якась дрібниця, буквально, яку побачив. Буває, що люди надихнуть. Буває якась соціальна ситуація. Раніше – подивишся якийсь фільм, щось там сподобалося. Воно навіюється на підсвідомості. І кожен раз по-різному. Якщо я в горах, то, звісно, надихаюся лісом, Карпатами. Коротше, джерел дуже багато. У кожному конкретному випадку – по-різному. В майстерні одні думки, а на природі зовсім інші. Коли малюєш портрет – це один підхід. Коли абстракцію малюєш – інший В космосі якомусь знаходжусь в цей час.
А де зараз можна побачити ваші роботи?
Нещодавно була виставка у Мукачівській міській галереї. Але у соцмережах виставляю дуже часто свої роботи. Кожен день, фактично, у Facebook на своїй сторінці.
А чи працюєте зараз на замовлення?
Інколи – так. Правда, в основному живопис замовляють. Але останнім часом почали купляти, як не дивно, мою творчу абстракцію, графіку і живопис. У мене, до речі, симбіоз вже пішов – графіка злилася з живописом, одночасно, в одному творі. Не хочу хвалитися, але стали купляти саме те, що мені подобається робити.
Чи були такі моменти, коли людина бачила щось інше, не те, що ви вкладали в певну картину?
Я якраз цю гру і задаю. Можу зробити картину спеціально так, щоб у ній можна було побачити декілька сенсів і декілька предметів навіть. Або їхню комбінацію. І деколи люди знаходять таке, що я навіть сам не побачив. Тому в чомусь і магія цього є. Це як сюрреалізм. Один бачить щось, а інший подивиться трошки інакше – воно вже там інше вилазить. Так часто в моїй графіці буває. Навіть для автора буває загадка, яка таємниця зберігається в його роботах.
А ось якщо говорити про абстрактні образи: на ваш погляд, де вже закінчується абстракція і починається просто абсурд? Чи є для вас така межа?
Річ у тому, що до абстракції треба дозріти. І художнику треба починати з реалізму все ж таки. Тому що просто абстракція – це сміття, чесно кажучи. Якщо людина непідготовлена, просто береться, зробила плями якісь, бездумно накидала, без розуміння форми, кольору, академічних підходів – це не абстракція. Якщо говорити про зрілу абстракцію, то все ж таки художник має пройти якийсь шлях до того. І все одно не відмовлятися від реалізму, всіх цих підходів академічної школи. От після того всього ти вже починаєш мислити не тільки реалістичними образами, а вже їх перетворювати, трансформувати, додавати якісь фантазійні речі. В цьому відмінність абстракції грамотної, хорошої абстракції від образотворчого сміття, я б так сказав. На жаль, його багато, і прості люди, недосвідчені, дуже часто плутають ці види,
Фактично все ваше професійне життя пов’язане із Закарпаттям. А що саме в цьому краї сформувало вас як художника?
Культура, напевно. Закарпатська особлива культура змішування різних національностей. Я виріс у цьому, у мене в родині дуже багато національностей. Це якось підсвідомо на мене впливало. Якраз це змішування – реалізм, абстракція. Можливо, навіть із цього пішло, що мультикультурність Закарпаття на це мене й наштовхувала. Плюс природа, звісно. На всіх наших художників закарпатська природа дуже впливає. Але це відноситься до реалістичного. Я від нього трошечки вже відхожу, виключення лише пленери.
Чи є художники, за творчістю яких ви слідкуєте?
Я підписаний на багато сайтів з абстрактними картинами. Мене захопило це. Хоча там багато такого, що не варте уваги. Щодо художників, вони всі не дуже відомі, навіть не згадаю прізвища. Якщо брати з метрів відомих світових, то, коли ще в академії вчився, для мене були авторитети – імпресіоністи та постімпресіоністи. Це Моне, Ренуар, Піссарро, Ван Гог, Гоген. Пізніше стали цікаві конструктивісти, модерністи, авангард. Якщо імена називати, це, звісно, Татлін, Малевич, французи: Корбюзьє, Матісс – дуже цікавий живописець. І, звісно, Пікассо – куди ж без нього. Вони були революціонерами. Є ще багато художників не зовсім відомих, але дуже цікавих.
Ви багато років викладаєте. Що ви намагаєтесь донести до своїх учнів?
Певно, любити творчість. Людей, у першу чергу, і творчість. Тому що врешті решт ми цю творчість робимо для людей. Ну і, звісно, професійні навички – це теж важливо.
Як вважаєте, бути гарним художником – це здебільшого талант чи навичка, яку можна здобути?
Можна з навичками бути прекрасним живописцем, але нічого нового не дати для мистецтва, не бути новатором. Але я б не став їх називати митцями в повному сенсі. Вони прекрасні виконавці, як то кажуть. Як у музиці: є виконавці, а є композитори. От я більше за тих, хто композитори. Тобто компонує щось нове в мистецтві.
А загалом чи змінюють вас учні? Чи бувало, що в роботі якогось молодого художника ви бачили щось, чого раніше ніколи не помічали?
Це стається, але не часто. Я інколи бачу досить цікавий стиль, такі безпосередні дитячі роботи, і ловлю себе на думці, що схоже, наприклад, на Матісса. Я стараюся не сильно давити таку дитину догмами академічними, щоб учень якомога більше зберіг той безпосередній погляд і навіть стиль малюнка.
А що, на ваш погляд, зараз найбільше заважає молодим художникам?
Напевно, війна. Тому що, ви знаєте, хто старше 25, той просто не може виїхати, подивитись музеї. А в нашій справі треба все ж таки мати наочність, щоб розвивати себе в мистецтві. Звісно, є інтернет, але краще все бачити завжди наживо, в музеях світу. Це більш об’ємно, круто діє на автора, ніж перегляд в інтернеті цих репродукцій. А ще безгрошів’я заважає. Мабуть, все.
Чи може щось вас по-справжньому роздратувати у сучасному мистецтві?
Так. Коли я бачу “марницю”, яка собі набиває ціну, робить із того величезний піар, але насправді нічого не говорить це мистецтво. Воно не дихає, не живе. Це мене злить насправді.
А ось, на ваш погляд, чи має картина бути красивою? Чи мистецтво може бути якимось незручним, потворним, неприємним і при цьому залишатися хорошим?
Мистецтво може бути потворним. Бо це мистецтво, не лише розважальний момент. Є розважальне мистецтво, як і в кінематографі, є різні жанри. Так само є в мистецтві різні жанри: і горор, і жах, про кохання різні теми, про війну, і так далі. Звісно, хтось не повісить просто у себе в кімнаті якісь жахливі композиції. Ну, вони мають право на існування. Подекуди їх дуже талановито виконують.
Як зараз проходить ваш звичайний день?
Якщо робочий, то зранку п’ю каву, думаю план на день. Так сталося, що в школі діти вчаться в середньому до обіду, тому я маю час на свої роздуми, ескізування. Або якщо є поточний проєкт, то пишу зранку тоді. Потім йду в школу, спілкуюся з дітьми, вчу їх на тему, яка сьогодні йде. І ввечері після сьомої години йду додому, як усі мої колеги. Деколи продовжую творити те, що в мене є на столі, чи ті проєкти, що почав, або планую нові. Слідкую за новинами в інтернеті, роблю побутові справи, потім йду спати. Загалом так проходить мій звичайний день. Бо є, звісно, вихідні. Тоді планую якісь поїздки кудись. Дуже люблю пленери. На жаль, зараз їх дуже рідко організовують у зв’язку з війною.
Розкажіть трохи про найближчі плани.
Після трьох виставок за останні три роки, мабуть, хочеться трохи зробити паузу й спокійніше попрацювати над новими роботами. Можливо, наступною буде графічна виставка або виставка робіт моїх учнів. А вже ближче до 55 років хотілося б зробити велику виставку в Ужгороді. Тому що я все ж таки ужгородець, хоч живу в Мукачеві. В рідному місті в мене не було ще жодної виставки. Вже були в Словаччині, в Угорщині, у Львові, в Мукачеві. Побачимо, як складатимуться обставини, адже ідей та задумів багато.
А які відгуки отримуєте ви від глядачів? Чи стикаєтеся з хейтом?
Я ніколи ще не стикався з хейтом, всі лише в захваті От прочитав якраз останні письмові відгуки на виставку. Прям аж розчулили мене вони. Там було приблизно, 40 чи 50 відгуків. Ніколи не думав, що стільки буде. Всі в захваті. Ні одного критичного не бачив.
