Володимир Сенько, уродженець Закарпаття, долучився до Державної прикордонної служби України ще у 18 років. У 2020 році він підписав контракт і розпочав службу в Мукачівському прикордонному загоні. Для молодого військовослужбовця це був новий етап життя — із планами на майбутнє та професійне зростання. Однак уже за два роки повномасштабне вторгнення Росії кардинально змінило його долю.
Про це розповіли на Facebook-сторінці Західного регіонального управління Держприкордонслужби України.
За словами прикордонника, до останнього він не вірив у реальність великої війни, навіть попри численні попередження та військові навчання російських сил біля кордонів. Втім, у перші ж дні вторгнення в його підрозділі сформували групу для відправлення на схід України. Попри початкову відмову, Володимир домігся включення до складу підрозділу і вже за місяць вирушив на Луганщину.
Серед населених пунктів, де він виконував бойові завдання, — Сіверськ, Чернещина, Курдюмівка та Воронове. За словами військового, ситуація на фронті змінювалася дуже швидко: інтенсивні артилерійські обстріли тривали годинами, після чого ворог переходив до штурмів позицій.
Попри страх, який, за його словами, був постійним супутником, допомагали віра та молитва. Релігійні переконання Володимиру прищепили ще в дитинстві. Він згадує, що молився не лише за себе, а й за побратимів. Один із товаришів навіть просив його молитися за нього, переконаний, що щира віра Сенька має силу.
Один із символічних епізодів, який військовий називає знаком, стався після потужного обстрілу: зламане вибухом дерево утворило форму хреста. Тоді Володимир висловив переконання, що всі вони виживуть — і так зрештою сталося.
Окрім бойових завдань, прикордонник брав участь в евакуації тіл загиблих військових, розуміючи важливість цього для родин. Під час однієї з таких операцій він підірвався на протипіхотній міні. Попри сильний біль і дезорієнтацію, військовий стримував крик, аби не видати позицію. Побратими оперативно надали допомогу та евакуювали його.
Завдяки зусиллям медиків кінцівку вдалося зберегти, хоча її довелося фактично відновлювати заново. Після тривалого лікування та реабілітації Володимир повернувся до служби у Мукачівському прикордонному загоні.
Нині він продовжує службу, здобуває вищу освіту та планує стати офіцером. Військовий переконаний, що після завершення війни саме ветерани стануть рушійною силою відбудови країни.
Важливою частиною його відновлення стала ветеранська спільнота. За порадою побратима Ореста Смолара він долучився до «Ветеранського Хабу», де познайомився з іншими пораненими військовими. Згодом Володимир став учасником команди «Гладіатор», де займається спортом і вже має перші досягнення.
За його словами, головна цінність — не нагороди, а підтримка однодумців і можливість допомагати іншим ветеранам адаптуватися до цивільного життя.
Досвід війни, зазначає прикордонник, змінив його світогляд. Він став більш чутливим до потреб інших і почав глибше цінувати життя. На його переконання, справжні цінності полягають не в матеріальному, а в щирості, взаємодопомозі та добрих вчинках.
Якщо хочеш, можу зробити ще більш коротку версію (наприклад, для сайту або соцмереж) або більш емоційно-публіцистичний стиль.
