24 квітня 1646 року в Ужгородському замку відбулася подія, яка стала початком тривалого процесу об’єднання частини православного духовенства Мукачівської єпархії з Католицькою церквою. 63 священники склали присягу на вірність єпископу Еґера Георгію Якушичу та його наступникам, погодившись на церковну єдність із Римом за умови збереження східного обряду. Журналісти «Баношу» розповідають, що саме відбулося в Ужгородському замку 380 років тому і як ця подія змінила церковну історію краю.
Місцем події стала замкова церква Святого Юрія в Ужгороді. Закарпатський обласний краєзнавчий музей пов’язує саме з цим храмом подію 1646 року. За даними музею, церква існувала щонайменше від XIII століття: документ 1284 року згадує священника цього храму на ім’я Штефан. Археологічні дослідження також підтвердили давність споруди та наявність у ній поховань і будівельних елементів різних періодів.
24 квітня 1646 року тут 63 православні священники склали присягу на вірність латинському єпископу Еґера Георгію Якушичу та його наступникам. Саме цей акт присяги є одним із ключових документальних свідчень події, яку згодом назвали Ужгородською унією.
Важливо одразу зробити уточнення: йдеться не про те, що того дня все Закарпаття змінило свою конфесійну належність. Мукачівська єпархія охоплювала значну територію, а 63 священники становили лише частину тогочасного духовенства. За наведеними в дослідженнях оцінками, кількість духовенства могла становити кількасот осіб. Тому подія 1646 року була рішенням частини духовенства, а подальше поширення унії стало тривалим процесом.
Суть домовленості полягала не в переході на латинський обряд. Однією з головних умов було збереження східного, грецького обряду. Священники також вимагали для себе церковних прав і привілеїв, рівних із римо-католицьким духовенством, а також можливості обирати єпископа, кандидатуру якого мав затверджувати Апостольський престол.
Тобто модель передбачала поєднання двох речей: визнання церковної єдності з Римом та збереження власної східної традиції. Саме ця особливість згодом стала основою греко-католицької традиції: належність до Католицької церкви поєдналася зі збереженням візантійського обряду.
У дослідженні Володимира Фенича зазначено, що документально зафіксовані три умови, які були визнані згодом: збереження грецького обряду, обрання єпископа з подальшим затвердженням Апостольською столицею та користування церковними свободами. У 1648 році ці умови визнав еґерський єпископат.
Назва «Ужгородська унія» закріпилася за подією саме через місце, де відбулася присяга 63 священників. У науковій літературі водночас є важливе застереження: автентичного документа, який можна було б беззастережно назвати актом укладення Ужгородської унії від 24 квітня 1646 року, не збереглося. Тривалий час важливим джерелом про подію вважався лист шести архідияконів до Папи Римського від січня 1652 року. У ньому вони згадували про унію 63 священників в Унґварі у 1646 році.
Окремий документ – акт присяги 63 священників – був знайдений у Державному архіві в Пряшеві у 2015 році істориком Юраєм Ґрадошем. Саме його дослідники використовують як важливе джерело для реконструкції події 24 квітня 1646 року.
У джерелах справді можна зустріти іншу дату заключення акту – 24 квітня 1649 року. Причина полягає в різних редакціях документів, які стосуються унії. Дослідження Володимира Фенича показує, що в одній із редакцій листа фігурує 1649 рік, тоді як в інших – 1646-й. При цьому в тому ж комплексі джерел згадується 1648 рік, коли єпископ Еґера Бенедикт Кишді визнав умови, на яких 63 карпаторусинські священники погодилися на унію. Дослідник вважає редакцію з датою 1649 року пізнішою та проблемною. Тому в сучасних наукових працях датою Ужгородської унії приймають 24 квітня 1646 року.
Унія не завершилася тієї миті, коли 63 священники склали присягу. Навпаки, після цього почався складний процес її церковного оформлення та поширення. У 1648 році умови унії були визнані угорським латинським єпископатом. Однак повного визнання Мукачівської єпархії як католицької церкви східного обряду з боку Римського престолу тоді ще не було.
Окремою проблемою стало питання єпископа. У серпні 1651 року обраного духовенством Петра Петровича, відомого як Партеній, висвятив православний архієпископ Трансильванії Стефан Сімонович. Це створило додаткову проблему для подальшого церковного визнання.
У 1655 році Мукачівська єпархія отримала визнання Римського престолу як католицька церква грецького обряду, а в 1659 році її статус був визнаний угорським королем. Саме тому дослідник Володимир Фенич розглядає період 1648–1659 років як етап остаточного оформлення церковного статусу, започаткованого унією 1646 року.
У популярних розповідях про Ужгородську унію часто згадують Мукачівського єпископа Василя Тарасовича. Його історія справді пов’язана з унійним рухом, але тут особливо легко спростити складну ситуацію. Тарасович був єпископом Мукачівської єпархії, однак безпосередньо в події 24 квітня 1646 року він не був головною фігурою. У джерелах зазначено, що він уже до того мав складні конфесійні переходи: у 1642 році прийняв унію, а в 1645–1646 роках повернувся до православ’я. Натомість документально підтверджено, що безпосереднім представником латинської церковної влади під час присяги 63 священників був єпископ Еґера Георгій Якушич.
Сьогодні самої замкової церкви Святого Юрія вже немає. За даними Закарпатського обласного краєзнавчого музею, у 1728 році пожежа в Ужгородському замку повністю знищила замкову церкву. Після пожежі її не відновили. Археологічні дослідження дозволили дослідити залишки храму. Під час розкопок тут знаходили фрагменти підлоги, поховання, елементи архітектурного декору та інші предмети, які допомагають відтворювати історію споруди. Саме тому сьогодні на території Ужгородського замку можна побачити не храм, у якому 1646 року зібралися священники, а археологічні залишки цієї давньої споруди.
Ужгородська унія була не одномоментним рішенням усього Закарпаття і не означала миттєвої зміни конфесійної належності всіх мешканців краю. 24 квітня 1646 року 63 священники склали присягу, погодившись на церковну єдність із Римом за умови збереження східного обряду та певних церковних прав. Після цього ще тривали суперечки, переговори та юридичне оформлення нового статусу Мукачівської єпархії.
Саме тому Ужгородську унію варто розглядати не як одноразовий «перехід у католицизм», а як початок тривалого процесу формування закарпатської греко-католицької традиції, який отримував остаточне церковне та державне визнання вже протягом наступних років. А місце, де 380 років тому була зроблена ця присяга, сьогодні залишається частиною території Ужгородського замку, хоча сама церква Святого Юрія давно зникла.
