«Я хочу, щоб знімки мали значення через багато років»: фотографка з Ужгорода Тетяна Хоменська про творчість, власний стиль і красу звичайних моментів

Фотографія допомагає зупинити мить, до якої згодом можна повернутися. Переглядаючи старі знімки, ми згадуємо людей, події, емоції та навіть ті деталі, на які свого часу могли не звернути уваги. Для ужгородської фотографки Тетяни Хоменської важливо не просто зробити красивий кадр, а передати справжні емоції та зберегти історію моменту.

Її шлях у фотографії почався ще з дитинства, плівкової камери та перших знімків для себе. Згодом були комерційні замовлення, репортажі, робота з іншими фотографами та навчання концептуальної фотографії. Сьогодні Тетяна поєднує різні жанри, експериментує з власним стилем і шукає нові способи показувати звичні речі.

Журналіст “Баношу” поговорив з Тетяною про те, як захоплення перетворилося на професію, чим її приваблює Ужгород, як вона знаходить красу в буденних моментах і чому довіра між фотографом та людиною перед камерою така важлива. А ще про творчі експерименти, соціальні мережі та знімки, які через роки можуть нагадати нам про найкраще.

Тетяна Хоменська

Розкажіть, як ви захопилися фотографією? З чого для вас все починалося?

Захопилася дуже давно. Можна сказати, я любов до фотографії успадкувала від тата, він також серйозно займався цим. Перші кадри робила наи плівку. Спочатку фотографувала для себе, а згодом знайомі почали просити знімати різні події: дні народження, весілля, заходи. Так поступово набиралася досвіду. Пізніше ми з батьками придбали цифровий фотоапарат. Він був простим, напіваматорським, але я довго ним користувалася. Приблизно за десять років у мене вже з’явилася професійніша цифрова камера.

Мені завжди подобалося створювати щось естетичне. Мабуть, у мене є певне відчуття композиції та художній смак, тому хотілося робити власні красиві знімки. Людям подобалися мої фотографії, вони добре їх оцінювали, а мені самій було цікаво цим займатися. Так поступово сформувалися моє бачення та власний смак. Я також навчалася в інших фотографів, працювала у фотостудії, долучалася до створення випускних альбомів для студентів університету. Усе це давало практичний досвід.

Приблизно рік тому побачила можливість навчатися в першій українській школі концептуальної фотографії. Навчання тривало понад пів року. Це вже зовсім інший напрямок, ніж звичайна репортажна чи індивідуальна зйомка. Ми вивчали, що таке концептуальна фотографія, які тенденції та напрями існують у світі, як створюються такі роботи й за якими принципами вони працюють. Зараз також навчаюся у Романа Пятковки, предмтавника Харківської школи фотографії. Він викладає концептуальну фотографію, розповідає про світові тенденції та допомагає розвивати власні напрацювання в цьому напрямку.

Окрім цього, я брала участь у виставці у студії Войтовичів. Там представляли портрети різних художників, а я долучилася як фотохудожниця зі своєю концептуальною фотокнигою. Це була моя перша робота такого формату – портретна. Водночас я продовжую займатися комерційною фотографією. Переважно це репортажні зйомки та індивідуальні замовлення.

Фото: Тетяна Хоменська

Як би ви описали свій фотографічний стиль?

Зараз мені складно дати йому одне визначення, адже я працюю в різних жанрах. Концептуальну фотографію ще продовжую вивчати, десь вже почуваюся впевненіше, а десь розумію, що потрібно ще багато працювати. Мені подобаються натюрморти, портрети, зйомки людей і репортажна фотографія. Під час роботи намагаюся побачити й передати найкращу картинку з того, що мене оточує. Я люблю світлі фотографії. Помічаю, що деякі колеги віддають перевагу темним кадрам з виразними тінями, але це питання особистого смаку. Мені ближче інша естетика. Зараз я працюю над власним стилем і намагаюся передавати через зображення своє бачення світу.

Що для вас найважливіше у фотографічному кадрі?

Насамперед – щирість і вміння закарбувати мить саме такою, якою вона є. Мені подобається знаходити красу навіть у похмурому дні, помічати те, повз що люди часто проходять, не звертаючи уваги. Життя дуже швидко минає, і ми не завжди встигаємо роздивитися, що нас оточує. Люди можуть навіть не здогадуватися, наскільки красивими бувають вони самі, простір навколо них або звичайні моменти їхнього життя. Я намагаюся вихопити цю естетику, використовуючи знання композиції, перспективи та роботи зі світлом.

Фото: Тетяна Хоменська

Наприклад, коли фотографую конференцію, день народження чи іншу подію, хочу зберегти найяскравіші моменти життя людей, показати їхні позитивні емоції. Негативу й так вистачає, особливо зараз. Тому мені важливо через світло, композицію та ракурс передати щось добре й живе.

У мене є чотири об’єктиви, і я використовую різні фокусні відстані, щоб показати деталі, які людина не завжди помічає звичайним оком. Техніка допомагає передати задум, але важливі також обробка, кадрування та знання фотографії. Це творча робота, у якій є чимало технічних нюансів.

І, звичайно, потрібне терпіння: вміння почекати на потрібний момент, знайти підхід до людини, залишатися непомітною. Мені хочеться, щоб люди перед камерою поводилися природно, не намагалися спеціально створювати картинку й залишалися собою.

Фото: Тетяна Хоменська

Звідки черпаєте натхнення для своїх робіт?

Зараз мене дуже надихає навчання в концептуальній школі фотографії MYPH, її викладачі та студенти. Це українська школа, яка представляє роботи своїх учнів на міжнародному рівні. Студенти беруть участь у закордонних виставках, подають свої роботи на різні конкурси та проєкти. Я також уже подавалася на багато виставок. Крім того, разом із колегами від школи MYPH ми виставлялися у Львові, у Пороховій вежі.

Фото: Тетяна Хоменська

Мене надихає саме відчуття руху вперед, бажання створювати щось хороше: роботи, які люди сприйматимуть з позитивом. Це пошук власної реалізації, можливість займатися тим, що приносить задоволення. За освітою я педагогиня. Фотографія стала професією, яку я фактично опановувала самостійно, крок за кроком. Тому для мене важливо продовжувати навчатися й розвиватися.

Фото: Тетяна Хоменська

Ви часто фотографуєте Ужгород. Яким бачите місто через об’єктив і в чому його головна фотогенічність?

Для мене фотогенічність Ужгорода передусім у людях, які свого часу намагалися зробити його комфортним і красивим. У міста є своя історія, і вона добре читається в архітектурі, плануванні вулиць, набережній, деревах, старих будівлях. Чехи свого часу спланували багато міських просторів і звели будівлі, які й сьогодні радують око. Угорці також залишили свій слід. Мені цікаво показувати саме це обличчя міста, його історичну атмосферу. Стара частина Ужгорода приваблює мене найбільше. Тут є красива набережна, перспективи річки, собори, вулиці, якими приємно гуляти й насолоджуватися містом.

Тетяна Хоменська

Особливо люблю ботанічний сад. Це одна з наших родзинок, дуже красиве місце. Щоправда, мені здається, що для такого краю він міг би бути більшим, адже тут можна вирощувати багато цікавих сортів дерев і кущів.

Мені також подобається фотографувати магнолії. Я долучалася до проєкту Владислава Сливки: знімала квіти, фотографії яких згодом використали як репродукції на футболках, шоперах та інших виробах. У цих роботах я намагалася передати красу квітів і показати, як вони змінюють міський простір.

Тетяна на фестивалі “Місто 1000 магнолій”

Мене взагалі дуже приваблює те, як люди облаштовують простір навколо себе. Навіть якщо будинок зведений у чехословацький період, посаджені поруч магнолії чи сакури можуть зовсім інакше змінити його вигляд. Це про бажання зробити своє середовище красивішим.

Люблю старі дороги, які ще залишилися з попередніх часів, історичні будівлі, навчальні заклади, старі приміщення з красивими склепіннями. Наприклад, студія Войтовичів також розташована в такому будинку на першому поверсі, у приміщенні з особливою атмосферою. Я фотографувала там заходи й щоразу звертала увагу на ці деталі.

У старих будівлях відчувається історія, тепло людей, які жили там раніше й поступово облаштовували місто. Кожне покоління щось додавало до цього простору. Сучасний будинок може бути рівним і чистим, але йому іноді бракує цієї історії. Саме тому мені так подобається фотографувати центр Ужгорода.

Фото: Тетяна Хоменська

Багато людей почуваються скуто перед об’єктивом. Як допомагаєте героям зйомок розслабитися й бути собою?

Передусім я не роблю з цього чогось пафосного. У повсякденному житті я досить проста людина й сама не люблю награності, коли все обов’язково має бути ідеальним і красивим. З віком і досвідом починаєш розуміти, що краса та щастя не залежать від макіяжу чи зовнішньої картинки. Важливіший стан самої людини, те, як вона почувається.

Фото: Тетяна Хоменська

Перед зйомкою я пропоную людині самостійно підібрати образи, у яких вона хоче себе побачити. Ми можемо все обговорити, спробувати різні варіанти. Для мене головне, щоб людина почувалася комфортно й могла розслабитися.

Я не хочу нав’язувати своє бачення чи змушувати когось відповідати певному образу. Вважаю, що людина поступово сама розкривається, якщо дати їй таку можливість і дозволити отримувати задоволення від процесу.

Фото: Тетяна Хоменська

Люди різні. Є ті, хто почувається перед камерою вільно, а є ті, кому складно розкритися. Я не можу навчити людину бути відкритою за пів години чи годину. Але можу допомогти їй розслабитися, отримати задоволення від процесу. Для цього ми можемо трохи погратися, відволіктися від думок, які її турбують.

Іноді люди приходять на зйомку й одразу мені довіряють. Вони знають, що я зроблю свою роботу так, як бачу, і їм сподобається результат. Це дуже важливо: коли людина не хвилюється через кожен мій рух і не намагається все контролювати. Звичайно, бувають і клієнти, яким складно довіритися, з ними працювати важче.

Я не можу повністю зняти з людини тривогу чи змінити її внутрішній стан. Це спільна робота. Фотографія стає результатом цього процесу, але кожен приходить зі своєю метою. Комусь потрібен портрет для себе, комусь – фотографії для роботи, а комусь хочеться показати себе, свій стиль і те, як складається життя.

Фото: Тетяна Хоменська

Під час зйомки ви більше спостерігаєте за людьми чи керуєте процесом?

Дивлюся за ситуацією. Якщо мене запросили на репортажну зйомку, де потрібно бути непомітною і ловити моменти, я так і працюю. Але якщо бачу, що людина стоїть незручно, скулилася або перебуває далеко від світла, можу підказати, як краще стати. Тут уже людина має мене послухати, а не навпаки. Адже вона не бачить себе збоку. Просто зробити кадр і віддати його мені не підходить, я відповідаю за свою роботу.

Фото: Тетяна Хоменська

Чи була у вашій практиці зйомка, яка запам’яталася незвичністю, курйозом або особливою зворушливістю?

Насправді майже кожна зйомка має такі моменти. Нещодавно я фотографувала в дитячому садочку й сама зворушилася, коли побачила, як виступають діти, скільки всього вони вивчили, як переживають за них батьки.

Не завжди люди після зйомки говорять багато компліментів. Але я бачу ставлення до своєї роботи за тим, чи повертаються вони знову. Світ став прагматичнішим: ніхто не буде постійно вихваляти тебе за те, що ти добре попрацювала. Якщо людям подобаються фотографії і їм комфортно зі мною, вони просто приходять ще раз. Можуть подякувати, сказати, що все чудово, але найкраще підтвердження – це їхнє повернення.

Фото: Тетяна Хоменська

Як за останні роки змінилися ваша робота та сприйняття фотографії?

Я намагаюся робити фотографії більш натуральними. Мені подобається світла, яскрава картинка. Водночас я враховую побажання замовника: якщо йому потрібен певний результат, намагаюся до нього прислухатися. Але я вже маю власне бачення і стиль, тому, коли людина обирає мене за моїми роботами, вона розуміє, чого очікувати.

Зараз я використовую два фотоапарати з різними фокусними відстанями. Так не потрібно постійно міняти об’єктиви, можна швидше перемикатися між планами. Мені важливо передати не тільки саму подію, а й простір навколо неї: показати загальну картину, деталі, людей у процесі. Я намагаюся ловити справжні моменти, а не просто просити всіх стати в ряд і позувати. Мені подобається, коли люди залишаються природними, а фотографія передає їхні емоції. Навчання концептуальної фотографії теж вплинуло на мій підхід. Я почала більше експериментувати: іноді свідомо порушую правила композиції, шукаю несподівані рішення. Але завжди дивлюся на ситуацію: хто замовник, що саме я знімаю і чи доречний такий творчий підхід.

Фото: Тетяна Хоменська
Фото: Тетяна Хоменська

Чи стежите за сучасними трендами в обробці та візуалі, чи залишаєтеся вірною власному баченню?

Іноді тренди самі потрапляють у поле зору, навіть якщо спеціально за ними не стежиш. Зараз на ринку дуже багато фотографів, зокрема молодих і перспективних. Але якщо постійно когось наслідувати, можна втратити власне бачення. У мене є свій досвід, своя школа і власний шлях. Тому я намагаюся робити те, що подобається мені. Звичайно, якщо клієнт просить про певний стиль чи обробку, можу врахувати його побажання. Але загалом обробляю фотографії відповідно до власного відчуття: якщо бачу, що певне рішення потрібне, використовую його.

Фото: Тетяна Хоменська

Наскільки соціальні мережі допомагають або, навпаки, заважають творчості?

Мені складно однозначно відповісти, адже я не дуже активно розвиваюся через соціальні мережі й небагато публікую. Водночас вони допомагають: хтось побачив мої роботи, комусь мене порекомендували знайомі, хтось передав мій контакт іншій людині. Але для активного просування потрібно постійно цим займатися. У мене є сторінки у Facebook та Instagram, проте я не роблю соціальні мережі основним інструментом пошуку клієнтів. Для мене важливі особисті знайомства і рекомендації. Коли постійно перебуваєш серед людей, це іноді працює краще за Instagram.

До того ж я переважно працюю локально. Не можу їздити на кожну зйомку по всій Україні, особливо в нинішніх умовах. Треба враховувати й те, наскільки така робота буде рентабельною. Водночас я хочу розвиватися в концептуальній фотографії. Зараз на навчанні шукаю власний напрям і спосіб реалізувати себе в авторських проєктах.

Фото: Тетяна Хоменська

За якими критеріями ви розумієте, що перед вами справді вдалий знімок?

У мене вже сформувався власний естетичний смак. Я фотографую відповідно до свого бачення і так само відбираю кадри. Для мене важливі чіткість, фокус, композиція, динаміка та здатність фотографії передати момент. Мені подобаються кадри, на яких люди природні, не напружені, де видно їхні справжні емоції. Важливо, щоб фотографія була цікавою мені самій. Якщо я бачу в ній щось особливе, можу запропонувати клієнту.

Я хочу, щоб ці знімки мали значення і через багато років. Щоб людина, переглядаючи їх, могла повернутися до певного щасливого моменту, знову пережити ті емоції. Можливо, під час самої події вона ще не усвідомлювала, наскільки це важливо.

Життя швидко минає, а під час підготовки до подій завжди є багато організаційних питань, переживань і хвилювань. Згодом усе це забувається, а фотографії залишаються. Вони нагадують про хороше, про людей і моменти, які були частиною нашого життя. Тому я вважаю, що фотографії важливі: це наша історія.

Фото: Тетяна Хоменська

Чи змінилися запити клієнтів на зйомки останніми роками?

Якщо йдеться про конференції, то там є певний порядок і шаблонність. Але навіть у таких умовах я намагаюся додавати власний творчий підхід. Під час зйомки постійно рухаюся, шукаю нові ракурси. Можу зробити кадр з однієї точки, а потім підійти з іншого боку, спробувати іншу перспективу. Це своєрідний експеримент: ніколи наперед не знаєш, який ракурс виявиться найкращим.

Навіть якщо я вже не раз працювала на певній локації, усе одно шукаю нові можливості. Люди щоразу розташовуються по-різному, змінюється їхня кількість, освітлення. Тому кожна зйомка – це творчий пошук.

Навіть звичайну конференцію можна показати цікаво. Я намагаюся передати атмосферу, людей, їхні емоції. Часто сама подія здається не надто емоційною, але на фотографіях можна побачити зовсім інше: я встигаю помітити й зафіксувати моменти, на які учасники не звернули уваги. Під час відбору також дивлюся, де люди найкраще виглядають, як на них падає світло. Тут я вже працюю як фотохудожниця. Сам простір чи приміщення можуть бути звичайними й не надто виразними, але фотографія дає змогу передати їх через художнє бачення, знайти деталі, які роблять подію та її учасників цікавішими.

Фото: Тетяна Хоменська

Скільки часу фотографія та творчість займають у вашому житті?

Я намагаюся швидко віддавати готові фотографії. Це важливо і для клієнтів, і для мене. Якщо йдеться про комерційну зйомку, наприклад конференцію, намагаюся передати матеріал того самого або наступного дня. Після свят, заходів у дитячому садочку чи школі, днів народження це може зайняти два-три, іноді чотири дні. Не хочу затягувати, адже люди чекають на свої фотографії.

Але сама зйомка – це лише частина роботи. Після неї потрібно переглянути матеріал, відібрати кадри, обробити їх. Це теж забирає багато часу, іноді навіть більше, ніж безпосередньо фотографування. До цього додаються інші повсякденні справи й побут. Тому все залежить від кількості замовлень. Коли зйомок багато, фотографія займає значну частину мого часу.