Мистецтво іноді приходить у життя не тоді, коли ми його плануємо. Воно може чекати роками, поки з’явиться правильний момент знову взяти до рук олівець чи пензель. Саме так сталося з Єлизаветою Габор, художницею з Берегова, яка ще в молодості мріяла про живопис, але відклала цю мрію на десятиліття.
У 2018 році вона знову почала малювати, а згодом пройшла навчання з графіки, спробувала акварель та акрил і зрештою знайшла себе в олійному живописі. Сьогодні серед її робіт – пейзажі, натюрморти, сучасні сюжети, зображення людей та картини, натхненні рідним містом та Карпатами. Водночас Єлизавета не хоче замикатися в одному стилі й постійно шукає нові способи говорити з глядачем через живопис.
Для неї картина – це не просто зображення. Найважливішою залишається атмосфера, яку художниця може передати глядачеві: сонячне тепло, спокій, доброта і, особливо, надія. Навіть після початку повномасштабної війни художниця свідомо тягнеться до світлих сюжетів, бо хоче, щоб її роботи бодай на мить давали людям відчуття тепла.
Журналіст «Баношу» поговорив з Єлизаветою Габор про те, як після багаторічної перерви вона повернулася до мистецтва, чому найбільше боїться втратити власний почерк, що її надихає, як на творчість впливають Берегово та Закарпаття, чому художницю приваблюють люди й міські пейзажі та які картини вона мріє написати в майбутньому.
Розкажіть, як у вашому житті з’явилося мистецтво?
Ще в молодості хотіла стати художницею. У Берегові тоді жила скульпторка Анна Горват, я ходила до неї, щоб вона трохи мене навчала. Але життя склалося так, що згодом я не змогла вступити на навчання й на довгий час відклала цю мрію.
Загалом я віруюча людина. І вже коли була близько до пенсії, у мене знову з’явилася можливість повернутися до малювання. Я сама не думала, що знову братиму до рук пензлі й олівець. Але одного разу під час богослужіння я відчула, що Господь ніби говорить до моєї душі: «Бери олівець і малюй!».
Це було у 2018 році. Я довго не наважувалася, бо боялася, що не вмію. А коли нарешті взялася, сама здивувалася, що в мене виходить. Адже до цього не практикувалася багато років. Потім почався ковід, ми залишилися вдома, і я знайшла один курс із Будапешта. Один художник відкрив навчання з графіки, я його закінчила. Спочатку думала, що залишуся саме в графіці, але потім мене потягнуло далі. Я почала цікавитися іншими художніми школами. Поступово перейшла спочатку на акварель, потім почала писати акрилом. А олії дуже боялася. І виявилося, що саме олійний живопис для мене – найкращий.
Відтоді я постійно намагаюся вчитися. У Берегові мешкає художниця, Єва Ковач, яка дуже допомагала мені на перших кроках. Вона побачила в мені талант і навіть не брала грошей за свої поради. З таким ентузіазмом мені допомагала, і це дуже мене підбадьорювало.
Зараз я вже не можу уявити своє життя без мистецтва. Для мене це дуже цінно – мати можливість писати картини. Наче відкрився зовсім інший світ. Моя мета: передавати людям щось добре, хороше, створювати в картинах атмосферу, від якої стає краще. Хочеться, щоб люди відчували доброту, сонячне тепло, надію, щоб хотіли жити. Я іноді читаю в мережі відгуки людей, які живуть на Сході України й дивляться мої картини. Вони пишуть, що мої роботи їх втішають, дають їм тепло. Це дуже мене мотивує.
Пам’ятаєте, якою була ваша перша картина?
Якщо говорити про олійний живопис, то так. Цю велику картину я залишила собі. На ній берег моря, а на дерев’яній огорожі висить капелюх. А ще була маленька робота гуашшю. Вона теж для мене важлива, бо допомогла мені повірити в себе.
Є теми чи образи, до яких ви найчастіше повертаєтеся у своїх картинах?
Я дуже люблю пейзажі й натюрморти. Але моя головна тема – люди. Мені дуже хочеться навчитися писати портрети так, щоб вони були максимально живими, щоб відчувався об’єм, майже 3D-ефект, щоб людина не виглядала штучною. До цього я постійно повертаюся. Я намагаюся писати більше картин з зображеними на них людьми, але саме портретів поки не робила, але цікаво.
Бувало, що люди замовляли картини зі своїми улюбленцями – собаками. Це вже не мій вибір теми, а прохання людей, які роблять замовлення. Але пейзаж і натюрморт постійно повертаються у мою творчість. Водночас моя мета: йти далі, зображувати людей і передавати атмосферу, в якій вони перебувають. Мені здається, це може дати ще більше відчуття присутності.
Що для вас найважливіше під час роботи над картиною?
Найголовніше – сама атмосфера картини. Я в неї заглиблююся. У мене такий характер: мене не приваблює помпезність чи шик. Для мене важлива теплота, атмосфера, яку я відчуваю. Там, де холодно чи напружено, я не люблю перебувати. Так само і картини я обираю такі, де відчуваю тепло, де є певна атмосфера. Тому в мене майже немає темних чи депресивних робіт. Коли я пишу, то ніби перебуваю всередині цієї атмосфери. Нещодавно писала дві картини: про Берегове і Карпати – і всі вони сонячні. Дивишся на них і хочеться там бути, хочеться перебувати в цьому місці.
Якщо йдеться про людей, то хочеться, щоб картина теж щось викликала. Навіть якщо це літня людина або людина у важкому стані, мені важливо передати надію. Щоб було відчуття: сьогодні може бути важко, сьогодні може бути біда, але майбутнє є. Не все залишиться таким, як сьогодні.
А що надихає вас на нові роботи?
Багато чого. Іноді я бачу красиву картину, і вона мене надихає. Дуже надихає природа, погода, особливо навесні. Коли бачу красиву хмару чи якийсь цікавий момент у природі – це може дуже сильно мене надихнути. Куди б я не йшла, всюди дивлюся на форми, по-іншому сприймаю навколишній світ. І це дуже сильно на мене впливає.
Якщо хтось зробив хорошу фотографію і вона мені сподобалася, я можу зберегти її собі, якщо є така можливість. А потім уже формую щось своє, щоб не було просто точним повторенням. Мене надихає краса. Природа. Або, наприклад, можу зайти в кафе, побачити людей, які сидять і розмовляють, і це настільки сильно впливає на мене, що хочеться написати щось подібне.
Буває, що ви починаєте картину з одним задумом, а в процесі вона повністю змінюється?
Найчастіше трапляється: я напишу картину, вона мене надихнула, я її завершила, а потім уже не люблю її. Іноді помічаю, що щось можна було додати, щось змінити чи виправити. Є кілька картин, які мені хотілося б трохи поправити, але я цього не роблю, тому що думаю: коли її писала, треба було зупинитися.
Бувало, що починала одне, а закінчувала зовсім інше. І результат мені не дуже подобався. Тому зараз намагаюся, щоб роботи були ближчими до життя. Мені подобається експериментувати зі стилями. Зараз часто чую, що дуже популярний гіперреалізм, але там потрібно дуже багато часу й дуже точно працювати.
Був випадок, коли я взагалі перекреслила все, що зробила, і почала писати зовсім іншу картину, тому що попередній варіант мені вже не подобався. Але загалом я намагаюся дотримуватися початкового задуму.
Скільки часу ви зазвичай працюєте над однією картиною?
Звичайно, це залежить від розміру і від того, скільки часу в мене є. Якщо є можливість, картину формату приблизно 30×40 або 40×50 сантиметрів можу написати за два дні. Але потім вона ще стоїть біля мене. Я дивлюся на неї, спостерігаю, а потім можу щось допрацювати, виправити чи трохи змінити.
Тому сама основа може бути готова за день-два, але остаточна робота займає більше часу. Великі картини – 60×90 сантиметрів або метрові – можуть забирати вже цілий місяць.
Чи впливають на вашу творчість Берегове і загалом Закарпаття?
Звичайно. Хоча, чесно кажучи, Берегове – невелике місто, а художників тут багато. Багато хто вже писав Берегове з різних ракурсів. Я сама лише зараз почала писати місто. А ось Карпати, Закарпаття я вже писала. Дуже люблю це місце. При цьому я вважаю себе більш європейською людиною.
Мені хотілося б доторкнутися до молодих людей, щоб мої картини цікавили не лише старше покоління. Тому я багато пишу сучасних робіт. Наприклад, зараз є картина «Добрий ранок», яку я ще не виставляла: на дверях висить сумочка з букетом тюльпанів та багетами. Це вже сучасний сюжет, який, як мені здається, може бути ближчим молодим людям.
Закарпаття все одно дуже сильно впливає. Навіть коли ми кудись їдемо із сім’єю, я постійно фотографую. Мій брат зараз у горах і теж надсилає мені фотографії, пише «Подивися, яка краса». Я не можу не фотографувати, навіть коли їду в машині. Навколо стільки краси, що, звичайно, це впливає.
Чи є художники, творчість яких вам особливо близька?
Дуже люблю старих майстрів, класиків. Можу довго дивитися на одну картину й розглядати, як художник робив мазки. Особливо люблю французьких майстрів. Мені дуже подобається Мане, його стиль. Те, як він вмів передавати атмосферу свого саду. Я думала, що він кудись виходив – у парк чи ще кудись, а виявилося, що він сам створив собі сад і виходив туди писати ці прекрасні картини.
Де зараз можна побачити ваші роботи? Чи берете участь у виставках?
Здебільшого я виставляю свої роботи в TikTok – там є майже все. Також у Facebook. У нас є один магазин і один салон, де виставлено кілька моїх картин. Але з цим дуже важко. Мене іноді запрошують на виставки в Береговому. Я також цікавилася можливістю виставлятися в нашій галереї, але там усе розписано приблизно на рік наперед. Зараз одна моя знайома допомагає мені зробити вебсайт, своєрідну онлайн-галерею. Але тут є юридичні питання, які ще потрібно вирішити.
Які відгуки ви отримуєте від глядачів?
Дуже позитивні. Спочатку я навіть не думала, що буде така реакція. Я переживала, коли вперше виставила картину у Facebook, але отримала дуже багато позитивних відгуків. Це, звичайно, надихає і додає сил. Особливо коли на виставках люди фотографуються біля моїх картин або купують їх. Це велика радість.
На виставках я також можу краще побачити, що саме цікавить людей. Але загалом мої картини їм подобаються, я отримую дуже багато позитиву. Іноді хтось може щось зауважити, мовляв, це можна було зробити так чи інакше. Я не ображаюся, навпаки, ставлюся до цього нормально.
Був випадок, коли одна людина сказала мені, що, мабуть, я ніколи не писатиму портретів людей. Але ця фраза мене дуже надихнула. Пізніше, коли вона побачила мою картину «Фея», то дуже здивувалася і зраділа. Тепер уже ніхто не каже, що я чогось не зможу. Був і дуже великий виклик – одне замовлення, над яким я працювала цілий місяць. Одна дівчина, яка живе в Чехії, замовила на свій день народження картину з конем, що біжить берегом моря. Для мене це було складно, але коли я отримала її відгук і побачила радість, це дало мені дуже багато. Саме коли люди радіють моїм картинам, я отримую найбільше натхнення.
А було таке, що людина знаходила у вашій картині інший сенс, ніж ви вкладали спочатку?
Бувало, що увагу людини привертало щось інше, ніж головний сюжет. Наприклад, є моя картина з дівчинкою з квіткою у воді. Одна жінка, коли хотіла мене дуже похвалити, написала: «Яка прекрасна вода». А головний сюжет там не вода, а дівчинка з квіткою. Але загалом люди розуміють те, що я хочу висловити.
Є ще такий момент: мені іноді говорять, що хотіли б бачити більше Берегова, Карпат, маленьких церков. Спочатку я трохи вагалася, адже багато художників пишуть одне й те саме. Не хотілося просто повторювати за іншими. Але коли готувалася виставка, присвячена Берегову та Закарпаттю, мене попросили підготувати такі роботи. Тож я вирішила: добре, зроблю. Але все одно хочу, щоб це було моє бачення, щоб у роботах залишався мій почерк. Для мене важливо, щоб люди могли впізнати мої картини.
Чи можете зараз сказати, що вже знайшли себе як художниця?
Я можу сказати, що вже художниця. Вважаю, що свій стиль я знайшла, але водночас завжди хочеться чогось нового. Не хочу загнати себе в якусь коробку, поставити рамки й сказати: ось це мій стиль і все. Мені подобається різноманіття, тому я намагаюся працювати з різними сюжетами й у різних стилях.
Але виходить так, що мій стиль усе одно видно. Мабуть, як людина, яка приходить і несе із собою власну ауру, так само художник залишає на картині щось своє. Це все одно проявляється: у моїх руках, у моєму серці, напевно.
Чи війна вплинула на вашу творчість?
Так, вплинула. Напевно, саме тому в мені ще більше бажання передавати щось надійне, сонячне, мирне. Вже є задум однієї картини, пов’язаної з війною. Вона буде дуже складною для мене.
Коли читаю відгуки людей і бачу, наскільки вони страждають, моє серце розривається. Хочеться якось більше їм допомагати. Ми щодня молимося за нашу країну в церкві. Напевно, війна зробила мене більш чутливою. Я стала відкритішою до людей і більше намагаюся допомогти хоча б добрим словом, своїм мистецтвом чи молитвою, там, де тільки можу.
Я також працюю в благодійному фонді. Це теж багато в чому пов’язано з людьми з Берегова, хоча ми допомагаємо й тим, хто приїхав сюди. Я не можу просто пройти повз чужу потребу. І мені дуже хочеться передавати людям надію.
Чи є техніка, у якій ви хотіли б спробувати себе, але ще не пробували?
Абстракція. Я ще не пробувала працювати в абстракції, тому що там хочеться щось висловити, а для цього, мені здається, потрібно її краще розуміти. Тому поки не наважувалася. Але в планах обов’язково є абстракція. Я люблю пробувати різні стилі, просто абстракцію поки що не дуже добре розумію.
А чи є ідея картини, яку ви хотіли б реалізувати в майбутньому?
Ідей дуже-дуже багато. Наприклад, у мене є хороший друг, який дуже любить «Формулу-1». У нього буде день народження, і я вже готую для нього картину, пов’язану з цими перегонами. Я вже навіть почала над нею працювати.
Ще дуже хочу писати міські пейзажі – там, де є рух, багато людей. Я живу в маленькому місті й не хотіла б жити у великому, але мене водночас дуже приваблює можливість передати на картині цей рух великих міст. Мене також дуже приваблює дощ. Можливо, це пов’язано з війною і моєю чутливістю. Але поки моя творчість більше рухається в сонячний бік. Хочеться передавати людям щось світле, надійне, не похмуре.
У мене ще дуже багато різних задумів. Наприклад, хочеться передати момент, коли сходить сонце восени: туман, вода, птахи. Це дуже мене захоплює. І, звичайно, люди.
Цей матеріал став можливим за підтримки програми “Голоси України” / SAFE, що координується Європейським центром свободи преси та медіа спільно з Лабораторією журналістики суспільного інтересу. “Голоси України” / SAFE реалізується в рамках ініціативи Ганни Арендт за підтримки Федерального міністерства закордонних справ Німеччини. Програма не впливає на редакційну політику, а даний матеріал містить виключно погляди та інформацію, отриману редакцією.
