Згідно з новим календарем, ніч з 23 на 24 червня в Україні пов’язана одним із найулюбленіших народних свят – Івана Купала. Це давнє слов’янське свято, що сягає корінням у сиву давнину, багате на колоритні традиції, ворожіння та веселі гуляння. Центральними елементами святкування є запалення купальського вогнища, плетіння та пускання вінків на воді, збір цілющих трав і пошук міфічної квітки папороті. Тож журналісти “Баношу” запрошують вас зануритися в атмосферу святкування Івана Купала на Закарпатті та дізнатися про цікаві традиції та звичаї, яких дотримуються місцеві жителі.
Походження свята Івана Купала
Свято Івана Купала має глибоке коріння, що сягає язичницьких часів. Наші пращури відзначали день літнього сонцестояння, коли сонце досягало піка своєї сили. Це був час розквіту природи, коли люди вшановували стихії вогню, води та землі.
З приходом християнства язичницькі обряди поступово переплелися з церковним календарем. Дата святкування була пов’язана з народженням Іоанна Предтечі (Іоанна Хрестителя). Таким чином, свято Івана Купала зберегло в собі силу обох світів: віру предків та християнське очищення.
Історично склалося так, що як світська влада, так і церква ставилися до подібних ритуалів з недовірою, а знахарів навіть переслідували, караючи фізично. Однак, попри це, звичай передавався з покоління в покоління. З часом, щоб примирити давні традиції з християнством, священнослужителі вирішили інтегрувати слов’янський обряд у церковне свято. Вони дозволили жінкам освячувати зібрані трави в храмі.
Саме так народилася традиція створювати трав’яні букети-обереги. Ці букети використовували для прикрашання осель та господарських будівель. Освячені в церкві трави розвішували у світлицях, кожній кімнаті, і навіть у хлівах.
Роль води у святкуванні
Вода відігравала ключову роль у святкуванні Івана Купала, а всі пов’язані з нею обряди мали глибоке очисне значення. Очищення в цей день відбувалося насамперед через купання, яке часто поєднували з перестрибуванням через багаття. У давнину вода та вогонь вважалися однаково потужними очисними стихіями. Це підтверджується народним звичаєм гасити пожежі від блискавки не водою, а молоком, що, ймовірно, є відголосом язичницьких вірувань про рівноцінність цих стихій.
Для мешканців гірських районів Закарпаття було характерно купатися вранці, на світанку або зі сходом сонця. В купальський день не тільки люди, а й худоба брали участь у водних обрядах. Вважалося, що купальська вода має цілющий вплив на тварин і може збільшити надої молока. Оскільки молоко було основним харчовим продуктом в багатодітних селянських родинах, турбота про його достатню кількість була цілком зрозумілою.
Гуцули вірили, що в цей день навіть сонце купається у воді, тому саме з Івана Купала розпочинався сезон купань. З цими ж віруваннями пов’язаний звичай гуцулок купатися в росі до сходу сонця. Водночас дівочі ворожіння про майбутнє заміжжя були ще однією формою давньої магії. Вважалося, що цілющою силою купальської роси чи води могли скористатися відьми, яких на Закарпатті називали босорканями. Для збору купальської роси використовували ряднину або скатертину, яку волочили по траві, а потім викручували, щоб отримати чудодійну воду.
Хоча плетіння вінків та ворожіння на них не були поширені на Закарпатті, етнографи зафіксували тут унікальні вірування в купальську воду не лише як засіб передбачення майбутнього, а і як чинник, що впливає на долю. Так, гуцулки на світанку йшли до джерела-водоспаду, підставляли під струмінь висушений пшеничний корж, промовляючи заклинання. Потім корж приносили додому, висушували, товкли на крихти й непомітно підсипали до страви хлопцеві, якого хотіли причарувати.
За народними традиціями, купальний сезон тривав від Івана до Іллі. Ці терміни були цілком виправданими для клімату регіону: до початку липня та від середини серпня вода ставала недостатньо теплою, що могло призвести до застудних захворювань. Таким чином, у звичаї купатися від Івана до Іллі містичні вірування перепліталися з практичним досвідом та раціональною доцільністю.
Купальське вогнище – символ очищення
Найважливішим обрядом цього дня є купальське вогнище. Воно символізує очищення від злих духів, негативної енергії, хвороб та невдач. Люди прагнуть перестрибнути через багаття, щоб позбутися всього лихого. Особливо символічним є стрибок закоханих пар, які тримаються за руки, вірячи, що це запорука щасливого та довгого сімейного життя. Наші предки вірили в цілющу силу вогню, тому навколо нього водили хороводи та танцювали – традиція, що збереглася до наших днів.
Хлопці та дівчата, які ще не знайшли своєї пари, стрибали через багаття по черзі. Успішний стрибок, без доторкання до полум’я, обіцяв дівчині швидке заміжжя, а хлопцю – щасливу долю. Пари, що вже знайшли одне одного, стрибали разом, тримаючись за руки. Якщо їхнє рукостискання залишалося міцним протягом усього стрибка, це віщувало щасливе весілля. Розрив рук, навпаки, вважався поганим знаком, що передвіщав розставання.
Традиційно, купальські багаття запалювали на околицях сіл, поблизу лісу. Вогонь вважався “живим”, адже його добували стародавніми методами – тертям або кресанням. Для розпалювання збирали дрова, солому та старий одяг з усього села. Хлопці, які мали намір одружитися, могли “позичити” у дворі своєї обраниці дрова, шини або навіть частину огорожі. Дівчата ж приносили до вогню торішні сушені трави, кидаючи їх у полум’я.
У пошуках квітки папороті
Найвідважніші вирушали до лісу на пошуки квітки папороті. Легенди свідчать, що вона розквітає лише в купальську ніч і приносить своєму знахіднику багатство та удачу.
Вірили, що в купальську ніч дерева оживають, спілкуючись між собою. Той, хто знаходив цвіт папороті, міг бачити їхній рух і розуміти їхню мову. Людина, яка першою знаходила цю рослину, вважалася всезнаючою і мала здобути славу протягом наступного року. Хоча папороть цвіте дуже короткий час, і знайти її серед густого лісу непросто, наші предки вірили, що її охороняють давні сили. Однак, той, хто зумів здобути цвіт, міг здолати навіть самого чорта. Гуцули ж вважали, що квітку папороті можна знайти лише опівночі, і той, хто це зробить, отримає “рай на землі”.
Чоловік, який знаходив папороть, розстеляв навколо неї святкову скатертину, окреслював коло ножем і кропив рослину свяченою водою. Опівночі, за повір’ям, папороть розквітала, і її цвіт падав на тканину. Чоловік мав швидко зібрати ці “жаринки” і сховати їх за пазухою.
Після ритуалу, повертаючись додому, чоловік мав зустрітися зі злими духами. Щоб їх подолати, він молився всю дорогу. Повернувшись, хлопці розповідали про зустрічі з чортом, який кидав у них камінням та землею. Це було частиною гри, щоб залякати дітей і відмовити їх від самостійних походів до лісу. Для правдоподібності, юнаки мастили обличчя болотом та бруднили одяг.
Купальські трави та обряди
Слов’янські народи вірили, що цілющі трави вирощують не лише люди, а й міфічні істоти – русалки та мавки. Вважалося, що на свято Івана Купала ці духи не ховаються, а навпаки, намагаються заманити людей у пастки. На Закарпатті вірили, що трави, зібрані напередодні свята, мають найсильніші лікувальні властивості. Їх називали “святим зіллям”, освячували в церкві та зберігали за образами, дістаючи лише в разі серйозної хвороби. З цих трав готували чай або настоянки, якими лікували як людей, так і худобу.
Крім того, купальське зілля вважалося чудовим добривом, що забезпечувало щедрий урожай. Освячені гілки встромляли в грядки з овочами, а подрібнені трави розсипали по землі. У посушливі часи трави змочували водою і поливали землю, а під час градів – спалювали в печі. Господині під час цих обрядів молилися про збереження врожаю. На Закарпатті також існував звичай варити горілку з гнилих слив, груш та яблук, додаючи самогон.
На Закарпатті у ніч на Івана Купала люди вирушали до лісу, щоб зібрати цілющі трави. Вважалося, що зілля, зібране саме в цей час, має особливу магічну та лікувальну силу. І це не дивно, адже кінець червня – початок липня – це період, коли рослини на Закарпатті досягають піка своєї життєвої сили.
Церква та влада довгий час намагалися викорінити цю традицію, караючи тих, хто збирав трави, суворими покараннями, аж до биття батогами. Згодом церква почала інтегрувати ці народні вірування у християнство, що призвело до появи звичаю освячувати зібрані трави в церкві. Збирати цілюще зілля на Івана Купала поспішали ще до сходу сонця. Вважалося, що роса, яка ще не висохла на травах, зберігає їхню лікувальну силу. Найкращими вважалися трави, зібрані у віддалених лісових хащах, як чистіші та цілющі. Щоб не “забруднити” трави, збирачі часто робили це оголеними.
Особливості регіонів
Східна Бойківщина. Тут вірили, що трави, зірвані на Купала, не тільки самі мають цілющі властивості, але й можуть передавати свою силу іншим зіллям, заготовленим в інший час.
Західна Бойківщина. Лікарські рослини тут найчастіше заготовляли протягом Русального тижня, особливо в п’ятницю. Однак, цілющими вважалися рослини, зібрані й в інші святкові дні, як-от Івана Купала чи Спаса, а також і у звичайні дні.
Серед горян Бойківщини існувало повір’я про чарівне зілля, яке нібито росте у недоступних горах або на межі дев’яти полів. Його зривали на світанку Івана Купала, промовляючи заклинання, і вірили, що воно здатне вилікувати будь-які хвороби та захистити від епідемій.
Лемківщина: Зібране купальське зілля на Лемківщині зв’язували з гілками ліщини (або фруктових дерев) у сніпки. Ці сніпки несли до церкви для освячення і зберігали до наступного Івана Купала. Освячене зілля використовували для лікувальних замовлянь як людей, так і тварин.
Також існувало переконання, що купальське зілля сприяє гарному врожаю. З цією метою освячені гілочки ліщини встромляли в землю на городах.
На Бойківщині, Гуцульщині та Лемківщині було поширено звичай прикрашати оселі купальським зіллям. На Гуцульщині хати та городи обкладали зіллям, а ліщину встромляли біля овочевих культур, вірячи, що це захистить урожай від шкідників.
Гуцульські звичаї
Дівочі вінки. З настанням вечора дівчата вирушали до лісу, де встромляли в землю гілочки вишні, черешні чи яблуні, прикрашали їх квітами, солодощами та стрічками. Вінок з барвінку завершував композицію. Дівчата також ворожили на вінках, пускаючи їх на воду.
Хлопчачі вогнища. Хлопці мали завдання розвести багаття. Після того як вогонь розгорався, вони обирали собі дівчат для подальших гулянь.
Пошуки цвіту папороті. Той, хто знайшов цвіт, мав порізати мізинець і прикласти до нього знахідку. Щоб захиститися від злих сил, знахідку ховали біля серця або в капелюсі, а навколо себе малювали коло з крейди, використовуючи полин.
Заборони на свято
Обережно з водою: Вагітним, дітям та літнім людям забороняється кропити водою.
Не спати вночі: Вважається, що в купальську ніч нечисті сили не сплять, тому не можна засинати, щоб захистити своє господарство та худобу.
Не позичати гроші: Позичати гроші заборонено, щоб не збідніти.
Не бити худобу: Гуцули вірять, що бити корову лозиною на Івана Купала може призвести до того, що у неї висохне вим’я.
Не підіймати чужі гроші: Заборонено підіймати з землі гроші, які не належать вам.
Найвідоміше місце святкування
Одним із найвідоміших місць в Україні, де відзначають Івана Купала, є водоспад Шипіт. З 1993 року, біля підніжжя гори Гимба, щороку збираються люди, щоб відірватися від буденності та зануритися в атмосферу свята. Тут лунають звуки народних інструментів, чути пісні та сміх, а в центрі уваги – велетенська ватра. Для романтиків це також час для пошуків містичної квітки папороті.
