8 листопада в Україні відзначають День виноградаря і винороба. Це професійне свято встановили у 2020 році, а його дату визначили на другу неділю листопада. Для Закарпаття, де виноградники й виноробство стали частиною історії багатьох населених пунктів, ця дата ще одна нагода згадати не лише відомі винні підвали та сучасні виноробні, а й сам виноград, із якого все починається.
Фурмінт, бакатор, леанка, липовина, серемський зелений, чауш – ці назви колись були звичними для закарпатських виноградників. Частина сортів і сьогодні росте в регіоні, інші стали значно менш поширеними або збереглися лише в окремих господарствах. Журналісти «Баношу» розповідать, які сорти вирощували на Закарпатті в минулому, чим вони відрізнялися та що відомо про їхню долю тепер.
Виноградники з різною історією
Виноградарство Закарпаття не розвивалося ізольовано. На сортовий склад місцевих виноградників впливали історичні зв’язки з Угорщиною, Австрією, Чехією та Словаччиною, а також зміни господарства й технологій. Тому не кожен сорт, який давно вирощують на Закарпатті, можна назвати місцевим за походженням. Деякі різновиди прийшли з інших європейських виноробних регіонів, але з часом стали частиною місцевої традиції. Саме це розмаїття і формує особливість закарпатського виноградарства.
У 2024 році в Ужгороді презентували краєзнавче видання «Винна історія Закарпаття». Його авторки: Тетяна Літераті, Ольга Тоїчкіна та Вікторія Алексович, кілька років працювали з архівами й історичними матеріалами, щоб дослідити виноградарство та виноробство краю від найдавніших часів до сучасності. У книжці зібрали відомості про сорти, які культивували в регіоні, традиції збору врожаю та вина, що виготовляли з місцевого винограду.
Ще одне джерело для розуміння сортового складу – радянське видання «Книга виноградаря» 1969 року. У розділі про Закарпатську область автори описують виноградники Ужгородського, Мукачівського, Берегівського та Виноградівського районів і перелічують сорти, які тоді були найпоширенішими. Серед білих технічних називають бакатор, фурмінт, липовину, рислінг рейнський, рислінг італійський та леанку. Серед столових: шаслу, жемчуг саба, матяш янош, ізабеллу, отелло та інші. Цей перелік показує, наскільки різноманітними були виноградники краю ще в середині XX століття.
Бакатор: сорт, який хочуть повернути
Бакатор – один з сортів, без яких складно розповісти про старе закарпатське виноградарство. У документах середини XX століття його називають серед поширених білих технічних сортів області. Зокрема, «Книга виноградаря» 1969 року згадує бакатор білий у переліку винограду, який вирощували на закарпатських плантаціях.
Це не столовий виноград, який збирали для продажу на ринках. Бакатор належить до технічних сортів, його основне призначення полягає у виготовленні вина. Саме тому його історія пов’язана не лише з приватними виноградниками, а й із розвитком місцевого виноробного виробництва.
Інтерес до бакатора повернувся разом із прагненням відновити історичну сортову палітру Закарпаття. У 2021 році в Ужгороді відбувся тематичний захід, присвячений сортам винограду австро-угорської селекції. Учасники – науковці, експерти та винороби – обговорювали можливості їхнього відродження. Серед сортів, які згадували в контексті історії регіону, був і бакатор.
А у вересні 2026 року голова Асоціації виноградарів та виноробів Закарпаття Олександр Гарновдій знову назвав його серед білих сортів, які мають значення для місцевого виноробства. Отже, бакатор не просто залишився в старих виноградарських довідниках. Його назва знову з’являється в розмовах про те, яким має бути впізнаване закарпатське вино.
Фурмінт: виноград, який поєднує Закарпаття з Токаєм
Фурмінт – один із найвідоміших білих технічних сортів Центральної Європи. Найбільше він асоціюється з угорським виноробством і Токаєм, де є основою знаменитих токайських вин. Проте його історія не обмежується територією сучасної Угорщини: фурмінт давно вирощують і на закарпатських землях.
У «Книзі виноградаря» 1969 року фурмінт входить до переліку поширених технічних сортів Закарпатської області. Його присутність у регіоні підтверджують і пізніші матеріали про місцеве виноробство.
Особливість фурмінту – здатність давати різні за стилем вина залежно від умов вирощування та часу збору врожаю. Він може бути основою сухих білих вин, а за відповідних умов – вин із залишковим цукром. У Токаї його використовують і для виробництва солодких вин із винограду, ураженого благородною пліснявою Botrytis cinerea. Це одна з причин, чому сорт здобув міжнародну популярність.
На Закарпатті фурмінт не став лише історичною згадкою. У вересні 2026 року виноградар Владислав Чопак розповів, що вирощує його на власній ділянці. Також сорт назвав серед білих різновидів регіону Олександр Гарновдій.
Тож фурмінт – приклад сорту, який пережив зміну політичних кордонів, господарських систем і виноробних уподобань. Його продовжують вирощувати, а зв’язок із Токаєм надає закарпатській винній історії ширшого центральноєвропейського контексту.
Липовина, або гарш левелю: виноград із назвою «липовий лист»
Гарш левелю (Hárslevelű) – угорський білий технічний сорт, назва якого перекладається як «липовий лист». В українській традиції його також називають липовиною. Разом із фурмінтом він посідає важливе місце у виноробстві Токайського регіону, але його вирощують і на Закарпатті.
Липовина була поширена в області ще в середині XX століття. У «Книзі виноградаря» 1969 року її названо серед технічних сортів місцевих виноградників. У старих описах вона фігурує під назвою «Гарш Левелю».
Цікавий факт – різниця в термінах достигання залежно від місцевості. У матеріалах про виноградарство Закарпаття зазначено, що на виноградниках біля Шаланок, а також у районах Гомловецької, Юліївської та Виноградівських гір липовина може достигати приблизно на два тижні раніше, ніж на ділянках поблизу Мукачева, Ужгорода та Середнього. Це пояснюється відмінностями мікроклімату, рельєфу й розташування виноградників.
Сорт не зник. У вересні 2026 року виноградар Владислав Чопак розповів, що вирощує гарш левелю на своєму винограднику. За його словами, цей сорт збирають одним із перших. Він має видовжене гроно з нещільно розташованими ягодами.
Леанка: закарпатська традиція з європейським корінням
Леанка – білий технічний сорт, який давно вирощують у Центральній та Східній Європі. У виноробних джерелах його також пов’язують із назвою Fetească Albă. Водночас для точної ідентифікації конкретних насаджень важливо враховувати сортову документацію, адже народні та місцеві назви не завжди використовують однаково.
На Закарпатті леанка має тривалу історію. У «Книзі виноградаря» 1969 року її названо серед поширених технічних сортів області. Її також включають до переліку сортів, які традиційно використовували для виробництва місцевих білих вин.
Важливу роль відіграють умови вирощування. Леанку згадують серед сортів, які добре показують себе в околицях Середнього, Мужієва, Берегова та Виноградова. Водночас строки достигання можуть відрізнятися залежно від мікрорайону: на окремих виноградниках біля Шаланок урожай достигає приблизно на два тижні раніше.
Леанка не залишилася тільки в історичних документах. У вересні 2026 року Олександр Гарновдій назвав її серед білих сортів, які мають бути представлені в закарпатському виноробстві. Він наголосив, що місцевим виробникам важливо популяризувати не лише найвідоміші міжнародні різновиди, а й сорти, пов’язані з історією регіону.
Серемський зелений: рідкісний сорт Карпатського басейну
Серемський зелений (Szerémi zöld) – один із менш відомих сортів у старій виноградній палітрі Закарпаття. Його історія пов’язана з Карпатським басейном, а точне місце походження досі не встановлене. Угорські виноробні джерела пов’язують його з історичними територіями між Дунаєм і Тисою, однак це не дає підстав називати Закарпаття його батьківщиною.
Сорт має кілька назв. Угорською він відомий як Szerémi zöld, сербською — Sremska Zelenika. У джерелах також трапляється назва «мадярський рислінг», хоча серемський зелений не є різновидом звичайного рислінгу.
Це білий технічний сорт пізнього достигання. За ампелографічним описом Vinograd.info, період від розпускання бруньок до повного достигання становить близько 168 днів. Грона середні, циліндричні або циліндрично-конічні, досить щільні; ягоди зелені, із соковитою м’якоттю.
У виноробстві серемський зелений використовували для виробництва білих вин і виноматеріалів для ігристих вин. У сучасних угорських описах його характеризують як рідкісний сорт, який може використовуватися в купажах. За даними угорського ресурсу Magyar Bor, площа його офіційно облікованих насаджень в Угорщині становить лише близько 0,1 гектара.
На Закарпатті сорт зафіксований у старих сортових переліках. Зокрема, «Книга виноградаря» 1969 року називає його серед технічних різновидів області. У матеріалах про сортовий склад виноградників станом на 1980 рік він також присутній. Є згадки і про його збереження в приватних господарствах Берегівщини. Проте відкритих актуальних даних про площі насаджень серемського зеленого в області немає.
Чауш: столовий виноград з південним корінням
Чауш – сорт, який вирізняється тим, що його вирощували передусім для споживання свіжим, а не для виготовлення вина. Його історію пов’язують із Малою Азією та Балканами. Звідти він поширився до інших виноградарських районів, зокрема й на землі історичного Закарпаття.
У матеріалах про розвиток виноградарства краю зазначено, що в XVI–XVII століттях, коли регіон перебував під сильним впливом виноградарських традицій Причорномор’я, на місцевих виноградниках з’являлися сорти, завезені з Малої Азії та Балкан. Серед них називають чауш, карабурну, липовину та фурмінт.
Чауш був частиною столового сортименту Закарпаття і в XX столітті. У матеріалах про сортовий склад виноградників станом на 1980 рік його згадують серед старих сортів, які тоді ще росли в області. Згодом багато таких насаджень були ліквідовані через старіння виноградників і нестачу робочої сили в державних господарствах.
Ця історія показує, що виноградна спадщина регіону не обмежувалася сортами для виноробства. Столовий виноград мав власне значення: його вирощували для домашнього споживання та продажу. Із занепадом старих насаджень зникала не лише сировина для вина, а й частина звичайної культури місцевого садівництва.
Чому частина старих сортів стала рідкісною
Зміни сортового складу виноградників відбувалися поступово. На них впливали господарські рішення, попит на виноград і вино, розвиток промислового виробництва, вік насаджень та можливості догляду за ними.
Сортова база Закарпаття до Другої світової війни суттєво відрізнялася від тієї, яка сформувалася в радянський період. Є конкретні дані про скорочення старих насаджень. У дослідницькому матеріалі про збереження та використання винограду Закарпаття наведено перелік сортів, які росли в області станом на 1980 рік. Автор зазначає, що на час написання матеріалу багато старих виноградників уже були ліквідовані через вік насаджень, а деякі занепали через нестачу робочої сили в державних господарствах. Отже, причина змін – не одна подія й не зникнення якогось одного сорту. Старі виноградники поступово втрачалися, а разом із ними зменшувалося й різноманіття сортів, які вирощували на цих землях.
Чи є шанс повернути старий виноград?
Сьогодні інтерес до історичних сортів пов’язаний не лише з бажанням зберегти традицію. Для виноробів це також можливість створити впізнаваний продукт, який відрізнятиметься від вина з масових міжнародних сортів.
Відновлення старих сортів – процес складніший, ніж просто висадити саджанці. Потрібно встановити, чи відповідає посадковий матеріал назві сорту, оцінити його придатність до місцевих умов, дослідити стійкість до хвороб і зрозуміти, яке вино можна отримати з конкретного винограду.
У Національному репозитарії академічних текстів зберігаються відомості про наукові дослідження, присвячені відбору перспективних сортів і клонів для Закарпаття. Зокрема, у 2005 році зареєстрували дослідницьку роботу з визначення сортів, які найкраще відповідають місцевим умовам за врожайністю та стійкістю до хвороб. У 2016 році зареєстрували ще одне дослідження адаптаційного потенціалу сортів вітчизняної та зарубіжної селекції. Це свідчить, що питання сортового складу виноградників має не лише історичний, а й практичний вимір.
День виноградаря і винороба – привід згадати людей, які доглядають за лозою, збирають урожай і створюють місцеві вина. Але не менш важливо пам’ятати й самі сорти. Бакатор, фурмінт, липовина, леанка, серемський зелений і чауш – це частина історії закарпатських виноградників. Деякі з них продовжують вирощувати, інші стали рідкісними, а про долю окремих ще належить дізнатися більше. Історія цих сортів нагадує: винна спадщина Закарпаття – це насамперед виноградна лоза, яку поколіннями вирощували на місцевих схилах.
