На Закарпатті є село, де на городах поряд з овочами вирощують вербову лозу, ремесло передають із покоління в покоління, а двори місцевих мешканців нагадують справжні виставкові зали просто неба. Це Іза, що на Хустщині, яку називають українською столицею лозоплетіння.
Про історію, особливості та унікальні традиції цього народного промислу розповів Федір Шандор на своїй сторінці у Facebook у межах проєкту CARPATIKUM, присвяченого унікальності Карпат.

Як в Ізі зародилося лозоплетіння
Історія лозоплетіння в Ізі налічує понад півтора століття. За місцевими переказами, у другій половині XIX століття першим плести вироби з лози почав селянин Іван Кашко. Своїх умінь він навчив синів, а згодом ремесло перейняли й інші мешканці села.
Вже на початку XX століття Іза стала головним осередком лозоплетіння Марамороського комітату тодішньої Австро-Угорщини.
Сьогодні цим ремеслом у селі займаються сотні майстрів. Для багатьох родин лозоплетіння є не лише джерелом заробітку, а й сімейною традицією та невід’ємною частиною місцевої культури.
Раніше журналісти «Баноша» вже розповідали про Ізу, її майстрів, історію розвитку лозоплетіння та туристичну привабливість села у матеріалі «Селище Іза – серце українського лозоплетіння»

Від вербового прутика до витвору мистецтва
Особливістю ізянського лозоплетіння є те, що сировину для своїх виробів місцеві мешканці вирощують самостійно. На городах поруч із традиційними овочевими культурами ростуть спеціальні сорти верби.
Однак перш ніж звичайний прутик перетвориться на кошик чи крісло, він проходить кілька етапів обробки.
Лозу зрізають у жовтні, варять у спеціальних казанах, очищають від кори та висушують. Безпосередньо перед плетінням її знову замочують у воді, щоб зробити гнучкою.
Кожен прутик проходить через руки майстра десятки разів. За готовим виробом стоять години кропіткої ручної праці, терпіння та досвіду.

«Ізянський наксам»: унікальна традиція взаємодопомоги
З лозоплетінням пов’язаний і особливий місцевий звичай, про який знають далеко не всі, — «ізянський наксам».
Коли необхідно обробити велику кількість лози або виконати складне замовлення, господарі скликають на допомогу сусідів та родичів. Таких помічників називають наксамошами.
Учасники розподіляють між собою роботу та спільними зусиллями виконують завдання. Ця традиція є прикладом того, як давнє ремесло об’єднує цілу громаду.

Не лише кошики: що виготовляють майстри Ізи
Асортимент виробів місцевих майстрів вражає різноманіттям. Зі звичайної вербової лози тут створюють:
- великодні, грибні та господарські кошики;
- хлібниці, тарілки та скрині;
- крісла-гойдалки, дивани, столи та стільці;
- абажури, вази та предмети інтер’єру;
- дитячі іграшки та сувеніри;
- декоративні огорожі для саду.

Село, яке перетворилося на музей просто неба
Проїжджаючи через Ізу, важко не помітити численні плетені вироби. Уздовж центральної дороги майже біля кожного двору облаштовані своєрідні виставки-ярмарки, де туристи можуть придбати вироби безпосередньо у майстрів.
Іза — один із тих куточків Закарпаття, де заглибитися в історію та познайомитися з народними традиціями можна навіть без відвідування музею.
Адже тут культурна спадщина живе не за склом музейних вітрин, а у звичайних сільських дворах, родинах та руках майстрів, які вже понад півтора століття перетворюють вербову лозу на мистецтво.

Лозоплетіння — далеко не єдине давнє ремесло, яке вдалося зберегти на Закарпатті. Ліжникарі, трембітарі та інші майстри продовжують справу своїх предків навіть в епоху сучасних технологій. Про них ми розповідали у матеріалі «Люди рідкісного фаху: 10 цікавих професій, які можна зустріти на Закарпатті».










Залиште коментар
Розгорнути ▼