У Закарпатському музеї народної архітектури та побуту 2 листопада відкрили виставку «Музей у валізі», присвячену історії Луганського обласного краєзнавчого музею. Після окупації Луганська у 2014 році та Старобільська у 2022-му установа була змушена двічі змінювати місце роботи. Попри втрату доступу до колекцій і вимушене переміщення, її команда продовжила досліджувати історію рідного краю, збирати свідчення та зберігати культурну спадщину Луганщини.
Перед відкриттям експозиції в Ужгородському прес-клубі відбулася пресконференція за участі директорки Луганського обласного краєзнавчого музею Олесі Мілованової, директорки Слов’янського краєзнавчого музею Євгенії Калугіної та представника Закарпатського музею народної архітектури та побуту Павла Леньо. У пресконференції також взяла участь Наталія Борис, яка представила відеозвернення міжнародних партнерів і зачитала звернення представника Посольства Швейцарії в Україні.
Проєкт реалізували Луганський обласний краєзнавчий музей спільно з громадською організацією «КЛІО ХАБ» за підтримки Посольства Швейцарії в Україні та Університету Фрібура. Міжнародна співпраця розпочалася у вересні 2022 року. У 2023 році виставку про історію переміщеного музею вперше представили у Фрібурі, згодом її розширили в Женеві.
Від Луганська до Києва: як музей відновлював роботу
Луганський обласний краєзнавчий музей заснували у 1920 році. У 2014-му, після окупації Луганська, установа втратила доступ до своєї колекції та приміщення. Працівники, які не погодилися співпрацювати з окупаційною владою, виїхали з міста. Музей відновив роботу у Старобільську, де команда зібрала тисячі експонатів і почала формувати новий музейний простір, присвячений історії Луганщини.
Однак у 2022 році російські війська окупували й Старобільськ. Евакуювати музейну колекцію не вдалося, а її подальша доля залишається невідомою. Команда була змушена залишити місто та згодом відновлювати роботу у Львові за підтримки музею «Територія терору» і Музейного кризового центру.
На одному з інформаційних стендів виставки зазначено, що 3 квітня 2022 року українські військові вивезли директорку музею з 8-річним сином з окупованого Старобільська. Дорога до Львова під обстрілами тривала 3 дні. Парашут зі збитого під час операції російського літака Су-35 став першим експонатом нової колекції переміщеного музею.
Решта команди змогла виїхати лише влітку, після офіційної реєстрації музею у Львові на базі «Території терору». На той час виїзд через підконтрольну Україні територію вже був неможливим. Музейники мусили проходити фільтрацію на території так званої «ЛНР», а згодом дісталися ЄС через Латвію, Литву та Польщу й повернулися в Україну.
У Львові музейна команда продовжила наукову та дослідницьку роботу. Музейники проводили лекції з історії Луганщини, організовували культурні події та виставки, документували події війни й співпрацювали з військовими над новими експонатами. Зокрема, у межах проєкту «Між слів і мовчання» збирали особисті історії мешканців Луганщини, які виїхали з рідних міст.
За словами Олесі Мілованової, після повідомлення про відновлення роботи музею у Львові до команди почали звертатися луганці. Вони передавали сімейні фотографії, документи, особисті речі та спогади, які допомагали зберігати пам’ять про регіон.
«Музей – це серце нашої громади», – зазначила директорка Олеся Мілованова. Вона також описала здатність луганців зберігати зв’язок із рідним краєм словами: «Ми як степові квіти. Де ми, там і степ».
У квітні 2024 року команда обрала Київ новою локацією для роботи. Нині музей тимчасово функціонує на базі гуманітарного хабу Старобільська, а для виставок і публічних заходів використовує партнерські простори. У перспективі установа прагне мати власне приміщення.
Виставка розповідає про людей і спадщину Луганщини
Експозиція «Музей у валізі» знайомить відвідувачів з історією установи, її переміщеннями та спробами відновити роботу після окупації. Окремі стенди розповідають про події 2014 року в Луганську, діяльність проукраїнських активістів, втрату доступу до музейних фондів і долі людей, які були змушені залишити рідні міста.
Зокрема, на виставці представлено історію Олександра Волчанського – викладача й журналіста, який у 2014 році документував проукраїнські мітинги в Луганську. Його архів налічує понад 7000 фотографій, що фіксують події в місті. Своєю роботою він прагнув показати, що Луганськ є українським.
Окрему увагу під час пресконференції приділили кам’яній скульптурі, відомій як «Чорнухинська мадонна». Її знайшли у 1971 році поблизу села Чорнухине Луганської області під час будівельних робіт. Пам’ятка датується XII століттям і належить до половецького мистецтва. Вона зображує жінку з дитиною-дівчинкою, що є однією з її особливостей.
Директорка Слов’янського краєзнавчого музею Євгенія Калугіна розповіла про цю пам’ятку та запропонувала створити за її мотивами об’ємні роботи із шамоту, щоб доповнити плакатну експозицію. Вона також звернула увагу на ризик втрати історії разом із територією, наголосивши на важливості збереження культурної спадщини Луганщини.
Представник Закарпатського музею народної архітектури та побуту Павло Леньо говорив про необхідність документувати досвід культурних інституцій, які працюють в умовах війни. За його словами, спадщина – це не лише матеріальні артефакти, а й повсякденні практики, традиції та досвід людей.
Виставка «Музей у валізі» триватиме в Ужгородському скансені до 7 листопада. Вона знайомить відвідувачів з історією Луганського обласного краєзнавчого музею, його вимушеним переміщенням і роботою команди після окупації.
