Ужгород наприкінці ХІХ — на початку ХХ століття не був спокійним містом. Кримінальні хроніки того часу фіксували численні злочини: грабунки банків і церков, убивства під час сварок, крадіжки на вулицях. Через це міська в’язниця часто була переповненою.
Седріальна в’язниця: перші тюремні приміщення
У той час в Ужгороді діяла так звана седріальна тюрма — при комітатському суді (седрії), який розміщувався в будівлі жупанату. Затриманих утримували в підвалах цієї будівлі аж до 1927 року, поки не збудували нову в’язницю.
Седріальна в’язниця займала три рівні: підвал, цоколь і перший поверх. У підвалі та цоколі було по шість камер, причому деякі з них — дуже маленькі. На першому поверсі — лише чотири камери. Окрім цього, тут були квартира інспектора, приміщення для варти та канцелярія.
Умови утримання були важкими. За даними Державного архіву Закарпатської області, приміщення були тісними, темними, холодними і дуже вологими. У 1921 році міський лікар Ю. Пелех під час інспекції виявив серйозні проблеми з санітарією: нечистоти не змивалися водою, через що сморід поширювався по всій будівлі. Лікар рекомендував регулярно змивати туалети, використовувати вапно та карболову кислоту.
Окремою проблемою були пацюки, які проникали до підвалів. Через це існувала загроза поширення інфекцій, зокрема чуми.
Переповнення і потреба нової тюрми
В чеській газеті «Lidové noviny» у 1924 році зазначали, що ужгородська в’язниця була розрахована на 100 осіб, але фактично утримувала більше в’язнів. Особливо складною ситуація стала після масових затримань, зокрема після бійок у Горонді та Доманинцях.
Саме тому в червні того ж року в районі Малого Ґалаґова розпочали будівництво нової тюрми.
Нова в’язниця в Малому Ґалаґові
Нова тюрма стала однією з перших споруд у новому адміністративному районі. За декілька років будівлю уже було зведено підприємством «Výrobní družstvo». У серпні 1927 року, за повідомленням газети «Uj Közlöny», вона вже була готова до експлуатації.
В’язниця була двоповерховою з високим цоколем і підвалами. Вона мала сучасні на той час умови: центральне опалення, електричне освітлення, водопостачання, ванни, туалети зі змивом. Камери були світлі й просторі, розраховані загалом на 500 осіб.
У тюрмі діяли:
- лікарня з операційною та туберкульозним відділенням
- бібліотека і навчальна кімната
- майстерні
- кухня та пекарня
- лазня і дезінфекційна кімната
Окремо були облаштовані каплиці для чоловіків і жінок.
Втім, навіть у новій будівлі виникли проблеми. Вода в районі Малого Ґалаґова виявилася непридатною для споживання через високий вміст заліза. Через це воду для в’язниці щодня підвозили бочками з інших частин міста.
Критика і суперечки
Попри забезпечення місця для в’язнів, будівництво тюрми викликало критику. Місцеві мешканці обурювалися, що в новому районі спершу звели в’язницю, а не школу.
У 1930 році «Lidové noviny» писала, що у Малому Ґалаґові з’явилися сучасні адміністративні будівлі, але школи для близько 700 дітей досі не було, натомість звели «найелегантнішу в’язницю» за 11 мільйонів корон.
Радянський період і колонія
Після Другої світової війни в’язниця стала місцем утримання різних категорій людей — від політичних в’язнів до представників інтелігенції.
Загалом ужгородська в’язниця за близько 90 років роботи бачила багато зруйнованих людських життів і багато болю. У післявоєнні роки в її стінах опинилися «за ворожу діяльність» діячі Карпатської України, чиновники угорського Ужгорода, священики, представники місцевої інтелігенції та «розкуркулені» заможні селяни.
Багатьох із них вивозили до сибірських таборів, де їхнє життя часто завершувалося. Частину людей розстріляли.
У 1959 році тут відкрили виправно-трудову колонію №72 із лімітом 550 осіб. Засуджені працювали на будівництві у місті.
У 1968 році установу реорганізували в колонію для неповнолітніх на 250 місць. Того ж року на території збудували виробничі цехи, де підлітки виготовляли дерев’яні сувеніри.
Пам’ять і значення
Із 2007 року установа має офіційну назву — Закарпатська установа виконання покарань №9, розрахована на 503 ув’язнених.
За майже століття існування ужгородська в’язниця стала свідком багатьох людських трагедій. Вона зберігає історію різних епох — від австро-угорського часу до сучасної України.
Сьогодні ця будівля залишається частиною міського простору, але водночас — нагадуванням про складне минуле Ужгорода і людей, чиї долі були пов’язані з її стінами.
Джерело: Тетяна Літераті, “Втрачений Ужгород”
Автор: Анастасія Джупіна
