У кожного міста є свої символи. Десь це старовинна площа, замок чи річка, а для Ужгорода одним із таких символів став князь Лаборець – постать, навколо якої переплітаються історія, легенди та багатовікова пам’ять краю. Його ім’я можна зустріти у назвах вулиць, літературних творах та екскурсіях містом. Але ким насправді був Лаборець? Чи був він реальним правителем, чи лише героєм середньовічної легенди? І чому саме його пов’язують із початками Ужгорода? Журналісти “Баношу” розібралися в історії князя, який став одним із найвідоміших символів Закарпаття.
Легенда, з якої починається історія Ужгорода
Князь Лаборець – одна з найзагадковіших постатей в історії Закарпаття. Його ім’я пов’язане з найдавнішою письмовою легендою про Ужгород і фортецю Унг, яка, за переказом, існувала на місці сучасного Ужгородського замку.
Єдине середньовічне джерело, де згадується Лаборець – угорський літопис «Gesta Hungarorum» («Діяння угорців»). Його автор невідомий, за однією версією це єпископ Печка (Петро), за другою – єпископ Повша, який був нотаріусом короля тодішнього угорського короля Бейли III. Хроніка була створена наприкінці XII – початку XIII століття, хоча описує події кінця IX століття.
За розповіддю літопису, у час приходу угорських племен через Карпати на території сучасного Ужгорода, на Замковій горі, існувала фортеця Унг, якою володів слов’янський правитель Лаборець. Саме від цієї назви, за однією з версій, походить угорська назва міста Ungvár – «замок Унг». Автор описує його як князя, який чинив опір війську угорського князя Алмоша та його сина Арпада.
Згідно з легендою, після поразки оборонців фортеці Лаборець намагався втекти. Його наздогнали біля річки, де він був убитий. Переказ пов’язує саме з цією історією походження назви річки Лаборець. Саме ця історія зробила Лаборця символічним засновником давнього Ужгорода. У місцевій традиції його часто називають першим правителем міста, а його образ став частиною культурної спадщини Закарпаття.
Однак історики наголошують: повністю підтвердити цю історію неможливо. Головна проблема полягає в тому, що «Gesta Hungarorum» була написана через кілька століть після описаних подій. Тому Лаборець залишається постаттю на межі історії та легенди. Частина дослідників вважає його реальною історичною особою, інші звертають увагу на те, що літопис має багато елементів легенди.
Проте навіть якщо окремі деталі цієї історії залишаються дискусійними, значення легенди важко переоцінити. Вона стала частиною самої ідентичності міста: Ужгород пам’ятає не лише замок, мури та князів, які реально залишили після себе документи, а й тих героїв, чиї імена передавалися через покоління.
Постать Лаборця глибоко вкорінилася в місцевому фольклорі, ставши джерелом натхнення для багатьох митців. Про нього писали не лише закарпатські автори, як-от Анатолій Кралицький, Євген Фенцик, Марійка Підгірянка чи Василь Ґренджа-Донський, а й словацький письменник Богуслав Носак-Незабудов, який дізнався про князя від історика Михайла Лучкая.
Образ князя Лаборця відігравав важливу роль у формуванні національної свідомості: спочатку він надихав русинів на створення незалежної України після краху Австро-Угорщини, а пізніше допомагав гуртувати слов’ян проти угорської експансії в часи Чехословаччини. Згодом радянська влада, вбачаючи у Лаборці та Федорі Коріятовичі символи боротьби за слов’янську державність, змінила ставлення до цих постатей. Завдяки такій ідеологічній установці комуністична цензура дозволила публікацію роману Петра Угляренка «Князь Лаборець».
Князь Лаборець та загадка білих хорватів
Постать князя Лаборця тісно переплетена з бурхливими подіями кінця IX століття. Вважається, що він правив в Ужгороді в період між 871 та 896 роками. Його політичне життя було непростим: Лаборець перебував у васальній залежності від великоморавського князя Святополка I, проте водночас змушений був протистояти амбіціям болгарського царя Симеона I, який прагнув підкорити ці землі.
Історики припускають, що Лаборець очолював об’єднання білих хорватів — слов’янських племен, що заселяли територію між Тисою та Дунаєм. Саме ці племена багато дослідників називають предками корінного населення Закарпаття.
Історія цього народу сягає глибини століть. Відомо, що певний час вони перебували під гнітом аварів, а після звільнення у VII столітті частина племен мігрувала на Балкани та до Чехії. Ті ж, хто залишився в Карпатському регіоні, продовжили розвивати свою культуру тут.
Найважливішим джерелом знань про них є праця візантійського імператора Костянтина VII Багрянородного «Про управління імперією». Він описує «Велику Хорватію» (або «Білу Хорватію») як край, де мешкали нехрещені племена. Цікаво, що прикметник «білі» у тогочасній традиції часто вказував саме на язичницький статус народу, на противагу їхнім християнізованим родичам, що оселилися в Далмації.
Сучасні дослідники схиляються до думки, що в IX столітті замок Лаборця, відомий у латинських джерелах як Castrum Hung, перестав бути просто фортецею. Він перетворився на повноцінне ранньофеодальне місто, ставши політичним та адміністративним серцем нового слов’янського князівства. Таким чином, постать Лаборця стає ключовою для розуміння того, як формувалася державність на наших землях у добу раннього Середньовіччя.
Що пишуть історики
Більшість істориків сходяться на тому, що давній Унг (або Гунг) – це і є сучасний Ужгород. Вперше місто з’являється на картах арабського географа Аль-Ідрісі ще у 1154 році під назвою Гункбар або Унгу. Пізніше в угорських документах закріпилася назва Унгвар, що буквально означає «замок на річці Унг».
Окремої уваги заслуговує мікрорайон Горяни. Існує припущення, що саме тут колись розташовувався дитинець легендарного князя Лаборця. Головним доказом прихильники цієї теорії називають Горянську ротонду – унікальну пам’ятку, згадки про яку сягають 1334 року.
Історик Степан Пап у своїй праці «Історія Закарпаття» висунув цікаву гіпотезу: оскільки ротонди в ті часи часто зводили як усипальниці для знаті, то до появи кам’яної споруди тут міг діяти монастир, а в самій ротонді, ймовірно, знайшов спочинок князь Лаборець.
Інші науковці дивляться на це інакше: вони припускають, що в околицях існувало кілька слов’янських поселень, які згодом об’єдналися навколо укріплення на Замковій горі. Саме цей дерев’яний частокіл з часом переріс у повноцінну фортецю, що дала початок сучасному місту.
Камінь, який нагадує про давній Унг
Саме на території Ужгородського замку, що на вулиці Капітульній, 33. можна побачити місце, яке пов’язують із легендою про князя Лаборця. Сучасний кам’яний замок вже належить до пізніших періодів, зокрема пов’язаний із перебудовами XIV–XVII століть, але сама Замкова гора має значно давнішу історію. Археологічні дослідження підтверджують, що укріплення на цьому місці мали стратегічне значення, адже контролювали важливий шлях через Карпати.
У 2016 році на території Ужгородського замку з’явилася мініскульптура князя Лаборця роботи скульптора Михайла Колодка та коваля Василя Криванича. Її встановили саме там, де легенда пов’язує князя з обороною давньої фортеці. Скульптура має символічний вигляд: бронзова постать князя прикріплена до меча, що нагадує про його трагічну долю та боротьбу за свою землю.
Цікаво, що після встановлення скульптура пережила неприємний епізод — її викрали. Згодом автори відновили пам’ятник і встановили його повторно з надійнішим кріпленням.
Камінь князя Лаборця не є археологічною знахідкою часів раннього середньовіччя і не може розглядатися як безпосередній доказ існування правителя. Його значення передусім символічне. Це своєрідний знак пам’яті про одну з найстаріших історій міста.
Чому варто відвідати цю локацію?
Камінь князя Лаборця не належить до популярних маршрутів Закарпаття, але саме це робить його цікавим. Тут немає натовпів туристів, великих рекламних конструкцій чи комерційної атмосфери. Це місце більше підходить для тих, хто хоче не просто зробити фото, а зрозуміти, які історії стоять за сучасним містом. Камінь князя Лаборця – один із таких тихих символів Ужгорода. Можливо, він не дає остаточних відповідей на питання про минуле, але змушує замислитися, скільки ще історій приховано поруч із нами.
