Від кам’яних знарядь віком понад мільйон років до кельтських майстерень, дакійських городищ і середньовічних поховань – історія Закарпаття значною мірою лежить під нашими ногами. До Дня археолога «Банош» зібрав найцікавіші археологічні історії краю.
Мезоліт: між палеолітом і неолітом
Після завершення льодовикового періоду життя людей на території сучасного Закарпаття поступово змінювалося. Цей перехідний етап називають мезолітом.
На Закарпатті мезолітичні пам’ятки почали систематично досліджувати лише у 1970-х роках. За приблизно 15 років роботи комплексної мезоліто-неолітичної експедиції було відкрито й частково досліджено 38 стоянок та місцезнаходжень. Значна їх частина розташована в Ужгородському районі. Серед них пам’ятки біля Кам’яниці, Глибокого, Гути, Невицького, Нижнього Солотвина, Середнього та Барвінка. Багато з них датують VIII–VII тисячоліттями до нашої ери.
Цікаво, що мезолітичні стоянки часто розташовувалися біля невеликих річок, потічків та озер. Для цього періоду характерне широке використання мікролітів – невеликих кам’яних пластинок, які могли вставлятися в дерев’яні або кістяні основи та використовуватися як наконечники стріл, списів, ножі чи інші знаряддя.
Неоліт: коли люди почали жити інакше
Неолітичні пам’ятки Закарпаття датуються приблизно VI–IV тисячоліттями до нашої ери. В той час люди поступово переходили до виробничого господарства: землеробства та скотарства. З’являються довготривалі поселення, житла, господарські ями, керамічний посуд і шліфовані кам’яні знаряддя. Такі поселення відомі в різних частинах краю. Археологи досліджували пам’ятки біля Великої Доброні, Малих Геївців, Великих Лазів, Малих Селменців, Тарнівців, Холмця та інших населених пунктів.
Цікаво, що про життя людей цього періоду розповідають не якісь виняткові предмети, а цілком буденні речі. У культурному шарі знаходять фрагменти ліпного посуду, кам’яні сокири, тесла, мотики, прясла та інші предмети. В окремих поселеннях зафіксовані житла та господарські споруди.
Сліди цього періоду є і на території сучасного Ужгорода. Матеріали неолітичного часу виявляли, зокрема, в районі Горян та Дравців. В околицях Горян археологічні дослідження зафіксували культурні шари різних епох: від неоліту та бронзової доби до перших століть нашої ери й середньовіччя. Це одна з характерних рис археології Закарпаття: одне й те саме місце могло приваблювати людей у різні історичні періоди. Зручне розташування, вода, родючі землі або природне укріплення могли залишатися важливими протягом століть.
Енеоліт: між каменем і металом
Саме в цей період метал поступово входить у життя давніх суспільств, але камінь залишається основним матеріалом для багатьох знарядь. На Закарпатті пам’ятки цього часу пов’язані, зокрема, з Баденською культурою.
У Виноградові під час копання колодязя в 1959 -1960 роках знайшли кам’яну сокиру. Предмет зберігся в приватній колекції, а його фотографію пізніше використали для визначення археологічного датування.
Бронзова доба: метал стає повсякденністю
У бронзових скарбах Закарпаття знаходять знаряддя праці, зброю, прикраси та предмети побуту. За складом такі комплекси поділяють, зокрема, на змішані та спеціалізовані.Вивчення бронзових скарбів Закарпаття почалося ще в XIX столітті. Частина таких комплексів сьогодні зберігається у музейних збірках. У зведенні археологічних старожитностей області згадується 139 бронзових скарбів, причому найбільше їх було зафіксовано на території колишнього Виноградівського району.
Скарби – одна з найбільш ефектних категорій археологічних знахідок, але їхнє значення не обмежується кількістю металу. У них знаходять зброю, знаряддя праці, прикраси та інші бронзові вироби. За їхнім складом, формами та технологією виготовлення дослідники можуть простежувати поширення технологій і контакти між різними регіонами. В експозиції Археологічного музею УжНУ представлені бронзові предмети зі скарбів, знайдених біля Квасова, Оріховиці та Варієва. А сам бронзовий вік Закарпаття представлений, зокрема, культурами Станово та Гава. У музеї їх датують відповідно XIV–XII та XII–VIII століттями до нашої ери.
Горяни: місце, де археологічні епохи накладаються одна на одну
Особливо показовою є територія сучасних Горян в Ужгороді. Археологічні дослідження тут виявили матеріали різних епох: неоліту, бронзової доби, раннього залізного віку, пізньоримського часу та середньовіччя. Дослідження поблизу Горянської ротонди 1988–1991 років дали матеріали VIII–VII століть до нашої ери, III–IV століть нашої ери та XI–XIII століть.
Королево: понад мільйон років людської історії
Одне з найважливіших місць на археологічній карті Закарпаття розташоване біля сучасного Королева. Палеолітичну стоянку тут відкрили у 1970-х роках. Від 1974 року її протягом 14 польових сезонів досліджувала експедиція під керівництвом археолога Володимира Гладиліна. Пам’ятка виявилася багатошаровою: в різних горизонтах знайшли кам’яні знаряддя, що належать до різних етапів палеоліту.
У Королеві зафіксовані матеріали ашельського, мустьєрського та пізньопалеолітичного часу. Серед знахідок – скребла, зубчасті знаряддя, двобічні вироби, леваллуазькі відщепи та інші предмети кам’яної індустрії.
Але головна сенсація прийшла вже у XXI столітті. У 2024 році журнал Nature опублікував результати нового дослідження Королівської стоянки. Міжнародна команда використала два методи датування поховання геологічних шарів за космогенними нуклідами. Обидва дали результат близько 1,42 мільйона років. Саме в цьому шарі містяться кам’яні знаряддя найдавнішого типу. Дослідники назвали Королево найдавнішою надійно датованою присутністю представників роду Homo в Європі.
У зведенні археологічних пам’яток краю до раннього палеоліту віднесені також Рокосово I, Рокосово II та Малий Раковець. Загалом у Закарпатті зафіксовано десятки палеолітичних місцезнаходжень. Палеолітичні пам’ятки виявляли не тільки на рівнинній частині області. Археологи фіксували їх і в гірських районах, зокрема біля Дубриничів, Лумшор, Голубиного, Сваляви та Шаяна. А ще є печера Молочний Камінь біля Великої Угольки. Тут виявлені матеріали палеолітичного часу, які дослідники датують приблизно 26–25 тисячами років до нашої ери.
Барвінок: сліди людей кам’яного та мідного віку
Ще одна цікава точка – околиці села Барвінок неподалік Ужгорода. Тут зафіксовані пам’ятки різних періодів. До пізнього палеоліту відносять місцезнаходження, де виявляли кам’яні знаряддя, нуклеуси та відщепи. Є також мезолітичні матеріали, а Барвінок-I фігурує серед енеолітичних пам’яток.
На території Закарпаття відомі десятки пам’яток цих періодів. У зведенні археологічних старожитностей області зафіксовано 44 неолітичні та 20 енеолітичних пам’яток. Серед них – поселення в Заставному, Дрисині, Дякові та інших місцях. На цьому етапі історії вже можна говорити не просто про тимчасові стоянки мисливців, а про складніші спільноти зі стабільнішим господарством.
Мала гора в Мукачеві та сліди баденської культури
Тут були виявлені матеріали баденської культури, яка поширилася у Верхньому Потиссі в енеоліті. Дослідники датують її існування приблизно 2700–2000 роками до нашої ери, хоча конкретні хронологічні межі різняться залежно від дослідницької схеми. Перші знахідки на Малій горі виявили ще у 1930-х роках брати Елемир і Єнев Затлукали. Пізніше пам’ятку досліджували Федір Потушняк та Карл Бернякович.
Матеріали баденської культури виявлені й в інших частинах Закарпаття. Серед таких пам’яток — Великі Лази, Осій, Берегове, Береги, Квасово, Пийтерфолво, Вовчанське та інші. За даними дослідників, нині на Закарпатті відомо вісім поселень цієї культури.
Шелестівське городище: коли поселення почали укріплювати
На межі бронзового та залізного віків у Закарпатті з’являються укріплені поселення. Серед них – Шелестівське городище поблтзв Мукачева. Разом із Ужгородом, Невицьким, Ардановим, Іршавою та Білою Церквою воно належить до групи укріплених пам’яток, які дослідники пов’язують із передкуштановицьким етапом культури Ґава.
Але значення Шелестова не обмежується самим городищем. Його дослідження стали важливою частиною розвитку археології Закарпаття у XX столітті. Саме систематична робота археологів дозволила значно розширити уявлення про давнє населення краю та його поселення.
У результаті археологічних досліджень другої половини XX століття археологічна карта Закарпаття значно поповнилася. Виявлялися нові стоянки, поселення, могильники, городища та виробничі центри.
Куштановиця: культура, названа на честь Закарпаття
У VI–IV століттях до нашої ери на території передгірної та низинної частини Закарпаття поширюється культура, яка сьогодні відома як куштановицька.
Її назва походить від курганного могильника біля села Куштановиця. Саме цей могильник був виявлений Тиводаром Легоцьким і розкопаний у 1930-х роках чеськими археологами Ярославом Бемом та Йожефом Янковичем.
Для культури характерні поселення та курганні могильники. Поховання здійснювали, зокрема, шляхом трупоспалення. Археологи знаходять урни з кремованими останками, керамічний посуд, металеві предмети, прикраси та озброєння. Частина металевих виробів має карпатське походження, але трапляються й предмети скіфського типу.
Невицький могильник: 17 поховань під одним курганом
Одним із найвиразніших прикладів куштановицької культури є Невицький курганний могильник. У 1978 році археологи дослідили один із чотирьох курганів біля підніжжя гори, на якій стоїть Невицький замок. Під курганним насипом виявили 17 поховань. Про обряд кремації свідчили урни з перепаленими людськими останками. Біля урн лежали інші посудини, які, ймовірно, використовувалися як супровідний інвентар.
Серед речей, знайдених у кургані: залізні ножі, вудила, срібна підвіска, пастові намистини та бронзова застібка. Археологи віднесли пам’ятку до куштановицької культури та датували її в межах VI–V століть до нашої ери. Цікаво, що археологічна історія Невицької гори на цьому не закінчується. Уже значно пізніше тут виник середньовічний замок. Дослідження самої замкової території показали, що під середньовічними шарами трапляються матеріали пізньої бронзи та раннього залізного віку.
Галіш-Ловачка: кельтський центр біля Мукачева
Якщо куштановицька культура показує нам Закарпаття раннього залізного віку, то Галіш-Ловачка переносить нас уже в зовсім інший світ, у латенську Європу, пов’язану з кельтською культурою.
Поселення розташовувалося на горах Галіш і Ловачка на західній околиці сучасного Мукачева. Археологічні дослідження тут почалися ще в XIX столітті, причому першими пам’ятку розкопували переважно аматори. У період між 1844 і 1930 роками вони виявили 24 споруди, серед яких були житла та майстерні, а також поховання і близько тисячі артефактів. Більшість матеріалів належить до середнього латенського періоду LT B2–C.
Серед знахідок: залізні знаряддя, кераміка, бронзові прикраси, зброя та елементи військового спорядження. Особливо промовисті мечі, кінські вудила, деталі колісниць і залізні ланцюгові пояси для підвішування мечів. Такі речі свідчать про присутність на поселенні представників військової еліти.
Але найбільше Галіш-Ловачка відома своїми ремеслами. Тут розвивалася металообробка, зокрема залізоробне виробництво. Археологи знайшли також кілька десятків срібних монет, переважно наслідувань монет Філіппа II Македонського та Одона. Особливо цікавою є знахідка ливарної форми для монет. Вона дає підстави припускати, що принаймні частину монет могли виготовляти безпосередньо на місці.
Тому називати Галіш-Ловачку просто «кельтським поселенням» недостатньо. Дослідники розглядають її як великий ремісничо-аграрний осередок і регіональний політичний та економічний центр. Водночас сучасні дослідження застерігають від автоматичного ототожнення пам’ятки з повноцінним кельтським оппідумом.
Галіш-Ловачка існувала не сама по собі. У районі басейну Ботару археологи виявили численні сліди давнього виробництва заліза. Вони пов’язані з групою виробничих пунктів, які займали значну територію. За даними археологічних досліджень, тут було зафіксовано сотні залізоплавильних горнів.
На рубежі нашої ери культурна карта Верхнього Потисся знову змінилася. У середині I століття до нашої ери в регіоні поширюються пам’ятки, які археологи пов’язують із дакійським світом. До ключових закарпатських пам’яток цього часу належать Мала Копаня, Солотвино (Читатя) та Будулів біля Іршави. Загалом на Закарпатті відомо кілька десятків пунктів, пов’язаних із дакійською культурою.
Мала Копаня: дакійське городище над Тисою
Городище розташоване біля сучасного села Мала Копаня на правому березі Тиси, на відрозі Рокосово-Хустського вулканічного хребта. Його загальна площа становить близько 5 гектарів, а археологи дослідили приблизно 2-3 гектари. Пам’ятку датують переважно I століттям до нашої ери – I століттям нашої ери.
Мала Копаня важлива передусім масштабом і характером забудови. Тут досліджували житлові, господарські та виробничі споруди, оборонні укріплення, а неподалік розташований могильник. Археологічний матеріал дозволяє говорити про розвинуте ремісниче виробництво та значну роль поселення в регіоні.
Цікаво, що археологи продовжували знаходити нові матеріали навіть під час досліджень окремих ділянок городища. У розкопах фіксували культурний шар потужністю до 1,6 метра, залишки кам’яних конструкцій, вогнищ, прошарки пропаленої глини, кераміку та індивідуальні знахідки.
А ще Мала Копаня має власну нумізматичну історію. Серед матеріалів городища є монети, причому вони допомагають не лише датувати окремі шари, а й говорять про контакти мешканців поселення з ширшим світом Центральної та Південно-Східної Європи.
Матеріали з Малої Копані та Солотвина сьогодні представлені, зокрема, в Археологічному музеї Ужгородського національного університету. Сам університет окремо згадує середньовічні городища Мала Копаня та Солотвино у своїй музейній експозиції.
Іза: кургани першої половини I тисячоліття
Поблизу села Іза на Хустщині розташований один із найважливіших могильників культури карпатських курганів. Його обстеження почалося ще наприкінці 1930-х років. Перші дослідження проводив краєзнавець Петро Сова, а в 1940–1942 роках Єнев Затлукал розкопав 15 курганів. Після Другої світової війни пам’яткою займався український археолог Михайло Смішко, який включив матеріали Ізи до дослідження культури карпатських курганів. Пізніше тут працювали археологи Ужгородського університету.
Особливість цієї пам’ятки – поховальний обряд і матеріальний комплекс. У курганах знаходили кераміку, деталі одягу та інші предмети, які дозволяють реконструювати життя населення перших століть нашої ери. Археологічний музей УжНУ називає Ізу пам’яткою, яка дає одну з найповніших можливостей для вивчення місцевого поховального обряду цього часу.
Важливо й те, що сама культура карпатських курганів залишається предметом наукових дискусій. Археологи не мають одностайної відповіді на питання про її етнічну належність, а різні дослідники пропонували різні інтерпретації її походження.
Закарпаття у III–V століттях: ще більше контактів
У перші століття нашої ери культурна картина краю продовжувала змінюватися. Археологи знаходять тут пам’ятки дакійської культури, культури карпатських курганів, а також матеріали, пов’язані з пшеворською культурою. В Археологічному музеї УжНУ, зокрема, представлена колекція пізньоримської кружальної кераміки – тисячі фрагментів сіроглиняного посуду та десятки цілих артефактів.
Чома: поховання X століття
Після завершення пізньоримського періоду ми поступово наближаємося до середньовіччя. Однією з важливих пам’яток цього часу є інгумаційний могильник біля села Чома на Берегівщині. Його матеріали датують X століттям.
На відміну від давніших поховальних пам’яток, де часто зустрічається кремація, тут археологи мають справу з похованнями людей у ґрунтових могилах. У могильнику виявлено деталі кінської упряжі, зброю, прикраси, елементи одягу та побутові предмети. Саме ці речі сьогодні представлені в Археологічному музеї УжНУ в блоці, присвяченому старожитностям Закарпаття V–XII століть.
Ця пам’ятка цікава ще й тим, що дозволяє побачити переломний період історії Карпатського басейну, час, коли тут відбувалися значні політичні та демографічні зміни.
Середньовічне Закарпаття: фортеці, поселення і речі повсякденного життя
Коли говоримо про середньовічне Закарпаття, на думку першими спадають замки. Але археологи досліджують не лише їхні стіни. Під час розкопок середньовічних городищ і фортець знаходять кераміку, зброю, знаряддя праці, прикраси, предмети побуту та будівельні матеріали. Саме ці речі дозволяють зрозуміти, як жили люди всередині укріплень і навколо них.
Археологи Ужгородського університету досліджували середньовічні фортифікації в різних частинах Закарпаття. Серед таких пам’яток – замки та укріплення у Виноградові, Королеві, Броньці, Середньому, Сільці, Квасові, Вишкові та Хусті. Особливо цікаві знахідки із замків: кахлі XV–XVII століть. На них трапляються рослинні, тваринні та людські зображення, релігійні сюжети й геральдичні мотиви.
Давній Ужгород: місто, яке має археологічні шари
Окрема історія – сам Ужгород. Сьогодні місто настільки змінилося, що давні поселення майже неможливо побачити неозброєним оком. Але під сучасною забудовою зберігаються археологічні шари.
У переліку історичних населених місць Закарпатської області Ужгород зазначений як місто з історією, що сягає VIII століття. Водночас археологічні дослідження показують, що територія сучасного міста та його околиць використовувалася й раніше. Матеріали з Горян та інших районів Ужгорода представлені в археологічній колекції УжНУ.
Археологія замків: що залишається під середньовічними мурами
Замки Закарпаття добре видно на поверхні: вежі, стіни, бастіони, залишки оборонних споруд. Але для археолога не менш важливим є те, що знаходиться під землею. Саме тому з 2007 року археологічна експедиція Ужгородського національного університету систематично досліджує середньовічні укріплення краю. До переліку таких пам’яток увійшли Виноградівський, Королівський, Середнянський, Квасівський, Сілецький, Броньківський та Вишківський замки. Дослідження дозволяють уточнювати час виникнення та функціонування укріплень і співставляти археологічні матеріали з письмовими джерелами. Археологія тут працює дещо інакше, ніж може здатися.
Квасово, Сілець, Середнє: коли археологія допомагає уточнити історію
Дослідження окремих замків уже дозволили переглянути або уточнити їхнє датування. Наприклад, за результатами польових робіт 2008–2009 років початок функціонування укріплення в Сільці попередньо віднесли до XIII століття. Для Квасова та Середнього дослідники отримали інші хронологічні показники. Це хороший приклад того, як археологічний матеріал може доповнювати або коригувати картину, яку ми отримуємо лише з письмових джерел.
Особливо показовим є Середнянський замок. У його археологічних матеріалах дослідники аналізують не тільки кераміку, а й кахлі, текстильні пломби та зброю. Саме комплекс таких знахідок дає можливість точніше говорити про функціонування укріплення та його мешканців.
Кахлі, які можуть розповісти про життя замку
Одна з найцікавіших колекцій Археологічного музею УжНУ пов’язана саме із середньовічними замками. Під час дослідження Королівського та Середнянського замків археологи зібрали колекцію кахлів XV–XVII століть.
Серед них є мископодібні та коробчасті плитки, вироби з рослинним орнаментом, антропоморфними й зооморфними зображеннями, релігійними сюжетами та геральдичними мотивами. Є й елементи, призначені для верхнього обрамлення печей.
Для історика це набагато більше, ніж просто декоративна кераміка. Кахлі дозволяють говорити про те, як опалювали приміщення, яким був їхній інтер’єр, які художні мотиви були популярними та наскільки замкове середовище було пов’язане з культурними тенденціями свого часу. Поруч із ними в музейній колекції представлені горщики та глечики – звичайні предмети, без яких неможливо уявити повсякденне життя середньовічної фортеці.
Меч з Богдана
Серед експонатів, пов’язаних із середньовічною історією Закарпаття, є і зброя. Центральним експонатом відповідного блоку Археологічного музею УжНУ є середньовічний меч XIII — першої половини XIV століття, випадково знайдений неподалік села Богдан і переданий музею на постійне зберігання. Колекцію доповнюють наконечники стріл, кинджал, мушкетні кулі та гарматні ядра.
Що можна побачити в Археологічному музеї УжНУ
Для тих, хто хоче побачити не лише фотографії археологічних пам’яток, а й реальні предмети, головним місцем у Закарпатті є Археологічний музей УжНУ.
Його створили 2004 року на основі матеріалів, які протягом десятиліть накопичувалися в результаті роботи археологічної експедиції університету.
Сама експедиція працювала з початку 1970-х років, а за наступні польові сезони її учасники обстежили десятки тисяч гектарів і виявили понад 400 археологічних пам’яток. Сьогодні експозиція побудована за культурно-хронологічним принципом. У семи блоках представлено близько тисячі артефактів: від кам’яного віку до пізнього середньовіччя та ранньомодерного часу. Серед них: матеріали Королівської палеолітичної стоянки, Малого Раківця IV, неолітичних поселень Заболоття та Ужгород-Горяни, знахідки з Малої Копані, Чоми, середньовічних городищ і замків.
10 пам’яток і знахідок, які варто запам’ятати
Королево – найдавніша надійно датована присутність представників роду Homo в Європі, близько 1,42 млн років.
Молочний Камінь – пізньопалеолітична пам’ятка у Великій Угольці.
Мала гора в Мукачеві – одна з важливих енеолітичних пам’яток.
Бронзові скарби Закарпаття – сотні комплексів металевих виробів різного призначення.
Куштановиця – пам’ятка, за якою отримала назву куштановицька культура.
Невицький могильник – комплекс поховань раннього залізного віку.
Галіш-Ловачка – великий латенський ремісничий центр біля Мукачева.
Мала Копаня – один із ключових дакійських археологічних комплексів Закарпаття.
Чома – могильник X століття з кінською упряжжю, зброєю та прикрасами.
Середньовічні замки Закарпаття – джерело величезної кількості матеріалів про життя краю в середні віки.
Цей матеріал став можливим за підтримки програми “Голоси України” / SAFE, що координується Європейським центром свободи преси та медіа спільно з Лабораторією журналістики суспільного інтересу. “Голоси України” / SAFE реалізується в рамках ініціативи Ганни Арендт за підтримки Федерального міністерства закордонних справ Німеччини. Програма не впливає на редакційну політику, а даний матеріал містить виключно погляди та інформацію, отриману редакцією.
