Ще кілька років тому Марія Глеба з Хуста просто хотіла сплести для своєї донечки перший гердан до вишиванки. Здавалося б, невелике бажання, але саме воно перетворилося на справу, яка сьогодні стала важливою частиною її життя. Самотужки опановуючи бісероплетіння за онлайн-майстер-класами, майстриня почала відтворювати традиційні силянки та гердани Закарпаття, досліджувати старовинні орнаменти й популяризувати українські прикраси.
У розмові з журналістом «Баношу» Марія розповіла, як захопилася ремеслом, чому не боїться переробляти власні роботи, де шукає натхнення, як війна вплинула на відродження традиційних прикрас та чому вірить, що український етнокод житиме, доки його носитиме молодь.
Розкажіть трішки про початок творчого шляху. Коли ви зацікавилися силянками, герданами та плетінням загалом?
Перше захоплення моє було, коли побачила гердан на просторах інтернету. І одразу подумала, що я мушу обов’язково зробити його для своєї донечки, щоб це було як доповнення до вишиванки в школу. Він був у традиційних кольорах – білому, червоному і чорному. І так захопилася бісероплетінням і почала плести. Дуже сподобалася ця справа.
А скільки років уже цим займаєтеся?
З 2023 року. Вчилася самостійно, завдяки онлайн майстер-класам. Моя думка така: якщо хочеш щось зробити, то ти навчишся з легкістю. Я собі знайшла схему, яку хотіла. Сіла, подивилася й почала творити, бо у процесі плетіння більше навчаєшся та одразу бачиш свої помилки.
А хтось у вашій родині ще займається плетінням?
Зараз – ні. Але давно, думаю, всі цим займалися. Мама, коли була молода, вишивала подушки гладдю, ткала покрівці, килими. Тепер я дуже радію, що збереглися речі, які вона давно робила, вишивала і ткала. Я її часто розпитую, як це робилося.
А загалом що для вас найскладніше у створенні силянок та герданів?
Найскладніше, як на мою думку – ручне плетіння. Я так плету браслети, якісь маленькі вироби, сережки, брелоки для ключів. Але великі вироби я таким способом не дуже люблю робити.
Скільки часу працюєте над одним виробом?
Усе залежить від прикраси. Чим більша прикраса, тим більше часу потрібно. Коли плела першу лемківську кризу, то витратила на неї десь тиждень. Це була масштабна робота, і часу для неї потрібно було багато.
А чи переробляєте свої роботи?
Без цього в цій справі ніяк. Коли починала виготовляти, то часто бувало, що розпускала прикрасу, потім знову починала плести. Навіть тепер сплела силянку, і не подобається вона мені, як виглядає на шиї. Думаю, що теж її розплету і перероблю, щоб вона виглядала так, як мені буде подобатися.
Де зараз можна побачити чи придбати ваші роботи?
У мене є сторінка на Facebook і дві сторінки в Instagram. Одна особиста, там я ділюся творчістю, як відчуваю. І є ще сторінка, де все оформлено в єдиній естетиці, з красивою візуальною подачею. Звісно, є TikTok-сторінка, де виставляю процеси роботи й все таке. Була двічі на Боржавському ярмарку, там представляла свої роботи. Дуже красивий захід був.
Чи використовуєте у своїх роботах старовинні закарпатські орнаменти?
Так, звісно. Створювала силянку села Довге, силянку Хустщини, а точніше села Стеблівка, силянку Ужгородщини та недавно відтворила силянку Воловецького району, села Гукливий. Люблю відтворювати такі силянки й орнаменти. Наче повертаюся в ті давні часи та уявляю, як їх носили, які кольори були.
А чим ви надихаєтеся?
Любов’ю до своєї праці. Буває, побачу прикрасу в інших майстринь або на Pinterest, і одразу хочеться її відтворити. Або куплю якісь нові кольори бісеру, і хочеться їх використати. Вже уявляю, яка буде з цього бісеру прикраса. Це як якийсь імпульс, який штовхає на творчість.
Чи вважаєте, що зараз, під час повномасштабного вторгнення, народне мистецтво переживає своє друге народження?
Так. Я почала виготовляти прикраси вже після початку повномасштабної війни, у 2023 році. І, безумовно, війна повпливала на розвиток ручної роботи. У виробах з’явилися нові воєнні мотиви, люди стали більше цінувати українську ідентичність, українські ремесла і традиційні етноприкраси.
Чи є робота, яку вважаєте найособливішою?
Для мене найособливіша робота – це створення прикраси для моєї донечки. Щоб у неї була пам’ятка, щоб вона бачила, які прикраси носили колись, пам’ятала про наше коріння. Дуже сподіваюся, що ця криза буде чудовою пам’яткою для наступних поколінь і передаватиметься нащадкам.
Які кольори та символи найчастіше використовуєте?
Найчастіше я використовую червоний, білий і чорний. Це традиційні кольори для силянок і герданів, які були популярні в давні часи.
Чи створюєте індивідуальні замовлення?
Звісно, дуже люблю, коли замовник знає, що хоче і в яких кольорах. Нещодавно одна пані замовила п’ять прикрас, які вона буде носити разом. Вона знала, які хоче кольори поєднати, які мають бути прикраси. І мені неймовірно приємно було створювати вироби, тому що це був інший погляд на поєднання кольорів і візерунків, яких я, можливо, сама не придумала б і не зробила. Дуже радію, що є такі замовники.
Які відгуки загалом отримуєте?
Відгуки позитивні. Усім вкрай цікаво, як я це роблю, яким чином все плететься, як бісеринки тримаються. Дуже люблю розповідати, показувати людям, які прикраси бувають, яке мають значення, як їх носили.
Наскільки у вашій роботі є місце для експериментів?
Я люблю експерименти, виробляти автентичні прикраси, так і щось нове. Люблю втілювати нові ідеї, створювати нові орнаменти чи використовувати орнаменти інших майстринь.
Були моменти, коли хотілося покинути цю справу?
Так, таких моментів було дуже багато. Коли немає замовлень, я розумію, що це зараз не предмет найпершої потреби. Такі прикраси ручної роботи коштують недешево. Але беру себе в руки й завжди переконую себе, що ще не знайшлася людина, яка має носити прикрасу, яку я створила. Не тримаю думку про те, щоб покинути справу в голові. І завжди налаштовую себе на позитив.
Як вдається поєднувати творчість із повсякденними справами?
Коли є замовлення, то, звісно ж, роблю замовлення. А коли немає, все одно хочу щось зробити. Стараюся поєднувати домашні справи та ручну роботу, тому що за ручною роботою відпочиваю. Це для мене як медитація. Намагаюся знайти щоденно час, щоб плести та щось створювати.
Чи були якісь особливі замовлення, можливо, пов’язані з війною або просто незвичайні?
Одна моя знайома замовила прикраси для своїх родичів у Канаду, які вже дуже давно там проживають, щоб ті не забували про Україну, а діти бачили, які прикраси носили українці, і знали звідки вони родом. Це було дуже зворушливо. Потім знайома прислала фотографії, як вони це все приміряють, які щасливі, усе роздивляються, як їм цікаво дивитися на ці прикраси.
Чи не плануєте проводити майстер-класи або навчати інших?
Звісно, хочеться передавати знання іншим. Але мені ще самій потрібно дуже-дуже багато вчитися. Як майбутній етап розвитку – так, думаю, настане час, коли я буду проводити майстер-класи й навчати цього ремесла.
Про що мрієте як майстриня?
Як майстриня я можу мріяти лише про одне: щоб наше майбутнє покоління, наші діти не забували про українські традиції, про наш етнокод. Щоб носили й відтворювали прикраси, займалися плетінням, вишивкою хрестиком, гладдю, не забували наші українські ремесла. І ще одне: дуже хочеться, щоб люди цінували ручну роботу.
Що б могли сказати молодим людям та всім, хто лише відкриває для себе українське народне мистецтво і хоче займатися плетінням?
Не бійтеся починати виготовляти щось українське. Українське мистецтво – це, напевно, наша суперсила. Популяризуйте його, носіть традиційні прикраси, експериментуйте і пам’ятайте, що традиція живе доти, доки вона розвивається, доки молодь буде це носити та показувати, що це модно і красиво.
