В Ужгороді відкрили виставку «Віра, загартована Сибіром», присвячену 75-м роковинам масової депортації Свідків Єгови радянською владою. Експозицію представили у Закарпатському музеї народної архітектури та побуту. Вона розповідає про події 1951 року через особисті історії людей, яких разом із родинами примусово вивозили до Сибіру.
Депортація, яка торкнулася цілих родин
Операція «Північ» стала однією з наймасштабніших кампаній радянської влади проти окремої релігійної спільноти. У квітні 1951 року за два дні з кількох радянських республік примусово виселили близько 10 тисяч Свідків Єгови та членів їхніх родин. Понад 6 тисяч депортованих були з території України.
Людей забирали з домівок разом із дітьми. На збори давали обмежений час, після чого родини доправляли до залізничних станцій і садили у товарні вагони. Дорога до місць заслання тривала тижнями. Після прибуття депортовані потрапляли до спеціальних поселень у Сибіру, де працювали, зокрема, на лісозаготівлях. Життя у нових умовах було особливо важким через суворий клімат, віддаленість поселень і постійний контроль радянської влади. Обмеження для депортованих діяли до 1965 року.
«Я дуже хотіла, щоб мама повернула мене на мою пічку»
Одну з таких історій на відкритті розповіла Анна Десятник. Їй було близько двох років, коли родину депортували до Сибіру. Батьки вже чули чутки про можливе виселення і намагалися підготуватися – запасали продукти, зокрема м’ясо, сало та крупи.
Однієї ночі до будинку приїхала машина. Родину забрали й повезли до залізничної станції. Разом із ними у вагоні опинилися інші депортовані. За словами Анни Десятник, у товарному вагоні не було належних умов для поїздки, зокрема, замість туалету використовували відро. Дорога тривала близько двох тижнів. Після прибуття родина опинилася в Сибіру. Батько працював на лісопильні, мати – на заготівлі лісу. Взимку температура опускалася до мінус 40 градусів, а снігу було по коліна.
«Я дуже хотіла, щоб мама повернула мене на мою пічку, де я спала», – згадувала Анна Десятник.
Попри тиск і негативне ставлення до віруючих, батьки продовжували читати з дітьми Біблію. Це допомагало родині підтримувати одне одного та зберігати свої переконання.
Встигнути записати спогади
Матеріали для виставки почали активно збирати близько 2020 року. На той час ще близько 130 людей могли особисто розповісти про пережиту депортацію.
Один із співорганізаторів проєкту, Орест Проданюк, каже, що команда намагалася встигнути записати якомога більше таких історій.
«Я особисто брав інтерв’ю у семи людей на Волині. І буквально протягом місяця, поки ми проводили ці розмови, когось із тих, з ким планували поспілкуватися, вже не стало. Тому для нас було важливо встигнути зафіксувати їхні спогади, фотографії, емоції, факти й деталі», – розповів він.
Людей для інтерв’ю знаходили через особисті знайомства, соціальні мережі та спільноту Свідків Єгови. Зібрані свідчення стали основою виставкового проєкту. Спочатку матеріали існували в онлайн-форматі – їх презентували через відео, соціальні мережі та під час конференції в Києві. Згодом виставку почали показувати в різних містах України.
Історії людей замість статистики
В Ужгороді експозиція складається з інформаційних постерів. На них представлені фотографії людей, факти про депортацію та зображення особистих речей, які родини брали із собою у вимушену дорогу. Кожен постер розповідає окрему історію. У матеріалах використані спогади самих депортованих – про дорогу, життя у спецпоселеннях, ставлення оточення та те, що допомагало їм зберігати свої переконання.
Назва «Віра, загартована Сибіром» також пов’язана з цим досвідом. Радянська влада намагалася змусити Свідків Єгови відмовитися від своїх релігійних переконань, однак частина депортованих не погодилася на це. Сьогодні їхні свідчення допомагають відновлювати пам’ять про операцію «Північ» через особистий досвід тих, хто пережив її безпосередньо.
Виставку «Віра, загартована Сибіром» можна відвідати до 31 жовтня у Закарпатському музеї народної архітектури та побуту в Ужгороді.
