Коротка команда по радіостанції — «Є поранений» — для бойового медика означає лише одне: потрібно діяти негайно. Саме так щоразу реагував Максим Желіховський із Закарпаття, вирушаючи під обстрілами до тих, кому була потрібна допомога.
Про це повідомили на Facebook-сторінці Західного регіонального управління Держприкордонслужби України.
Із медичним рюкзаком за плечима він долав відкриті ділянки місцевості, які ворог постійно тримав під вогнем, працював під ударами мінометів і FPV-дронів. Його завданням було не просто дістатися до бійця, а за перші хвилини зробити все можливе, щоб урятувати життя: зупинити кровотечу, стабілізувати стан і підготувати пораненого до евакуації.
Максим Желіховський, позивний «СКАМ», народився та виріс на Закарпатті. До Державної прикордонної служби України він приєднався у липні 2020 року — ще до початку повномасштабної війни. Спочатку служив зв’язківцем, однак після російського вторгнення зрозумів, що на фронті особливо потрібні люди, здатні рятувати життя в найскладніших умовах.
Військовослужбовець пройшов спеціальну підготовку з тактичної медицини, навчився працювати під вогнем, надавати допомогу пораненим і проводити евакуацію у бойових умовах. Згодом його направили до бойового підрозділу Чопського прикордонного загону, який виконував завдання на одному з найнебезпечніших напрямків.
Одним із найважчих випробувань для Максима стали бої, під час яких група прикордонників кілька діб перебувала фактично в оточенні. Військові утримували позиції під постійними ударами артилерії та дронів. Ворог намагався знищити укриття, а запаси води та боєприпасів поступово вичерпувалися.
Коли надійшла команда виходити з позицій, шлях до своїх став ще одним випробуванням. До військових змогла прорватися бронемашина для евакуації, однак увесь маршрут проходив під щільним вогнем противника.
Під час цього виходу Максим сам отримав травми — після евакуації медики виявили у нього контузію та обмороження. Та навіть після лікування він повернувся до служби.
Згодом Желіховський став бойовим медиком евакуаційної групи. Саме цю роботу він сьогодні згадує найчастіше. За кожним сигналом про пораненого стояла окрема історія — боротьба за життя людини, яку потрібно було провести максимально швидко і точно.
Йому доводилося допомагати військовим із важкими травмами, забирати поранених із відкритих ділянок під постійними обстрілами та приймати рішення, від яких залежав результат евакуації.
За час служби Максим разом із побратимами врятував десятки українських військовослужбовців. Багато з них після лікування знаходили можливість подякувати своєму рятівнику.
Для бойового медика найціннішими були не нагороди, а звістки про те, що людина, до якої він пробирався під вогнем, вижила і повернулася до життя.
Попри пережите, Максим залишався поруч із побратимами не лише як медик, а й як людина, яка підтримувала словом і присутністю. Він переконаний: іноді просте спілкування та підтримка допомагають не менше, ніж медична допомога.
За мужність, самовідданість і порятунок життів Максима Желіховського нагородили орденом «За мужність» ІІІ ступеня. Водночас сам військовий не вважає це особистим подвигом.
За його словами, на війні результат завжди залежить від команди — від тих, хто прикриває, допомагає евакуювати, керує технікою та приймає поранених у стабілізаційних пунктах.
Сьогодні Максим Желіховський продовжує службу у Чопському прикордонному загоні. За його плечима — важкі бої, евакуації під вогнем і десятки врятованих життів.
А коли в рації знову звучить: «Є поранений», він бере медичний рюкзак і вирушає туди, де від кількох хвилин може залежати чиєсь життя.
Підписуйтесь на нас у соцмережах: Фейсбук/Телеграм/Інстаграм/Тік-ток
