Історія міського басейну в Ужгороді.
Уявіть собі спекотний літній день у минулому столітті. Головним порятунком від міської спеки для тисяч містян ставав не просто берег річки, а ультрасучасний на той час спортивно-відпочинковий комплекс — міська купальня з відкритим басейном. Завдяки унікальній світлині з приватної колекції Denissza Fábián, ми маємо змогу зазирнути в атмосферу Ужгорода 1940-х років і побачити, як відпочивали мешканці краю понад вісімдесят років тому.
Про це повідомляють на сторінці у фейсбук Історичне Закарпаття.
Історія цієї локації бере свій початок наприкінці 1920-х років, у період, коли Підкарпатська Русь розвивалася в межах Чехословацької республіки. Саме тоді Ужгород переживав справжній архітектурний та інфраструктурний бум.
Проєкт майбутнього міського басейну в надпопулярному тоді стилі конструктивізму (модернізму) розробив відомий архітектор **Людвіг Ольшлегер у 1929 році**. Згодом, у 1930-х роках, розпочалося масштабне будівництво, яким керував місцевий ужгородський архітектор Шандор Ковош. Повне завершення комплексу та його урочисте відкриття відбулося **10 липня 1938 року**.
Басейн звели на правому березі річки Уж, в акурат за масивною захисною дамбою. На задньому плані фотографії чітко видно лінію цієї дамби, русло річки та затишні одноповерхові будиночки лівобережної частини міста.
Комплекс вражав своєю інженерною думкою та тогочасними технологіями:
* **Продумане водопостачання:** Воду для басейну качали потужними насосами зі спеціального великого бетонного колодязя, облаштованого поруч. На повне заповнення велетенської чаші йшло близько 9 годин.
* **Чітке зонування:** Просторі бетонні конструкції із розмежуванням зон для досвідчених плавців та новачків.
* **Безпека й навігація:** На фото добре помітні натягнуті рятувальні канати та великі графічні цифри на бортиках (44, 55, 66) — маркування, яке допомагало орієнтуватися у глибині або секторах купальні.
Навколо басейну були облаштовані акуратні газони для засмагання, висаджені молоді дерева та встановлені лавиці для відпочинку.
Перша половина 1940-х років стала для Ужгорода часом великих потрясінь і докорінних політичних змін. До осені 1944 року місто перебувало під угорським управлінням, після чого сюди прийшла радянська влада (за радянських часів цей комплекс отримав добре відому старшому поколінню назву «Спартак»). Проте, попри зміну прапорів, законів та ідеологій, людські потреби залишалися незмінними.
Світлина демонструє дивовижну здатність міського життя адаптуватися до будь-яких умов. Навіть у ті непрості роки басейн залишався заповненим людьми. Сюди приходили цілими родинами: діти бавилися у воді, молодь засмагала на траві, а спортсмени тренувалися на доріжках. Це місце було справжньою психологічною оазою, де можна було бодай на кілька годин забути про тривоги воєнного та повоєнного повсякдення.
Сьогодні на місці цього старого басейну архітектурний ландшафт міста помітно змінився, і багато речей залишилися лише в пам’яті старожилів. Саме тому приватні фотоархіви, такі як колекція Denissza Fábián, мають неоціненне значення для локальної історії.
Вони фіксують не офіційні паради, не портрети політичних діячів, а справжню «живу» історію — обличчя ужгородців, їхній побут, звички та моменти щирої радості на березі Ужа.
