Команда ентузіастів планує перетворити промислову зону на потужний туристичний магніт «Паланок номер два»
Про це розповіли на сайті УКРІНФОРМ.
Більшість туристів сприймають Мукачево як транзитне місто й зупиняються тут, аби заїхати на екскурсію до замку «Паланок», смачно поїсти та розважитися в аквапарку. Проте на правому березі Латориці, на перетині давніх торгових шляхів під Сорочою горою, зароджується локація, здатна затримати мандрівників на кілька днів.
У березні в підвалах найстарішого в Україні пивзаводу дослідники віднайшли унікальні мури палацу Телегді XVI століття, що офіційно старший за знаменитий «Білий палац» князів Ракоці у центрі Мукачева.
Як планують вдихнути життя у занедбану промзону – в репортажі Укрінформу.
ТРЕТЯ ЗА ВІКОМ БУДІВЛЯ В МУКАЧЕВІ
Якщо раптом ви – допитливий турист і зависли в «місті номер один», як кажуть мукачівці про свій варош (з угорської “місто”, – ред.), то й зараз можете зайти на територію Мукачівського пивзаводу. До повномасштабної війни й у доковідні часи в місті розробляли стратегію, як затримати туристів на кілька днів. Десь тоді й з’явилася ідея великого міського фесту «Варишське пиво». Його провели кілька разів, востаннє – у 2021-му, й учасників він зібрав не менше, аніж легендарний захід «Червене вино». Тоді ж для фесту розробили бренд із зображенням князя Ференца ІІ Ракоці з кухлем пива, адже саме за нього запрацював місцевий пивзавод.
Від замку «Паланок» броварня, яка колись належала князю, потім Шенборнам, а за чехів та совєтів були інші власники, розташована кілометрів за 15 у бік Чинадіївського замку Сент-Міклош. Завод колись побудували на місці старого палацу графа Телегді, тому й зараз ця будівля вабить око, навіть якщо просто проїжджати повз. Тут справді пролягала основна дорога з митними постами (сучасна траса Київ-Чоп огинає це місце й проходить тогочасними заплавами Латориці).
Товщина стін віднайденого палацу Телегді
Укрінформ писав, що віднайшли залишки третьої за віком будівлі в Мукачеві – після замку та каплиці св. Йосипа біля Кафедрального собору св. Мартина. Йдеться, власне, про мури з природного каменю. Колись тут планують створити музей пивоваріння, а тепер проходитимуть публічні лекції з істориками та дослідниками старовини.
– Мури, які ми разом з істориком Йосипом Кобалем вважаємо залишками палацу угорського шляхтича Міхая Телегді, вдалося виявити й сфотографувати в березні. Наразі це – територія найстарішого в Україні пивзаводу, підвали однієї з солодовень. Товщина мурів – понад 1,5 метра, кути зроблені з тесаного каміння, є склепіння. Довжина будівлі – близько 40 метрів, – зазначає Віктор Стинич, який проводить мені тут екскурсію.
Він розповідає, що про залишки палацу було відомо – його описи збереглися у монографіях, на старих картах є позначення, що збігаються з розташуванням підвалів.
– Територія сучасного пивзаводу належала Телегді ще в 1575 році. В заповіті від 1593-го він передає це майно своїм дітям, а в 1597 офіційно “прописується” в Podhering castely (Підгорянському палаці). Опис 1596 року свідчить, що перша будівля мала склепінчастий підвал та деревʼяний другий поверх, також згадують сходи й торнац – бокову галерею з деревʼяними стовпами. Охорону забезпечували три вежі й стіна-паланок, – продовжує співрозмовник.
Так виглядає вхід до середньовічного палацу Телегді – з того часу місто виросло на понад 1,5 метра
Наразі ці підвали не мають охоронного статусу, хоча на території заводу є табличка, що це – пам’ятка архітектури 1728 року. Вона розміщена, за іронією, не на будівлі з підвалом з історичними мурами, а поруч. Стинич жартує, що в радянський час, коли її встановлювали, та солодовня просто більше сподобалася чиновникам.
– Цю територію не досліджували. По-перше, це завжди була приватна власність, тут і зараз діє пивзавод, де виготовляють солод для українських та європейських пивоварень. Є також малі виробництва, що печуть хліб, роблять ковбаси. По-друге, це тема для вузьких спеціалістів, які нею ніколи не цікавилися. Утім, Мукачеву дуже вигідне введення цієї локації! Це зміна історії міста, адже палац Телегді на 70 років старший за знаменитий Білий палац Ракоці, – ділиться Віктор.
Віктор Стинич та Олександр Уманський – команда ентузіастів, яка відновлює покинуту історичну промислову зону як туристичну локацію в Мукачеві
ПІДГОРЯНСЬКИЙ СКАРБ
Поруч із пивзаводом також є цікаві об’єкти.
– Наприклад, біля мосту через Латорицю у 1880 році виявили так званий «підгорянський скарб». Це одна з найвідоміших археологічних знахідок доби бронзи та раннього заліза на Закарпатті. Знайшли території сучасного мікрорайону Підгоряно. Його основу склали 14 бронзових мечів XI-X ст. до н.е. (пізня доба бронзи – перехідний період до раннього залізного віку). Руків’я мечів мали заклепки, виготовлені із заліза. Це дуже цінний історичний маркер, що свідчить про початок використання заліза до масового поширення – цей метал на той час був рідкісним. Дослідники вважають, що цю зброю виготовили не на Закарпатті, а вона потрапила сюди через торговельні або міграційні зв’язки з іншими регіонами, – зауважує Стинич.
Це логічно, адже поруч із пивзаводом дійсно пролягав один із основних на той час шляхів через регіон, тут був брід через річку Латорицю. Стояла митниця – замок Сент-Міклош із гарнізоном. Граф Телегді, який збудував Підгорянський палац, у ті часи також володів і Чинадіївським замком.
Поруч також є пам’ятник Підгорянській битві часів Угорської революції (1848-1849 роки). Щороку тут збирається угорська громада на вшанування своїх героїв. Для українців ця битва від 1849 року цікава тим, що мукачівці в складі угорського війська дали тягла австрійській армії, яка мала возз’єднатися з москалями. Тоді повстанцям удалося захистити місто, розібравши дерев’яний міст через Латорицю. На місці битви встановлено восьмиметровий обеліск із природного каменю (трахіту) за проєктом мукачівського інженера Густава Берновича. Пам’ятник було відкрито 19 травня 1901 року.
Стара карта, де позначено Підгорянський палац разом із замком Паланком. Фото: National Archives of Hungary
МІСЬКЕ ЛЬОДОСХОВИЩЕ І МОНАСТИР
За словами Стинича, цікавою є сама Сороча гора, що поруч.
– Там – залишки двох міських льодосховищ, збудованих у 1729 та 1825 роках. Це величезні природні холодильники, до яких узимку зносили з річки льодові брили, обкладали їх тирсою, сіном. Оскільки льодосховища поруч із пивзаводом, то ймовірно, що їх використовували для зберігання пива. Лагери, наприклад, бродять при температурі 5-10 градусів, тому вони могли там не лише зберігатися, а й виброджувати. Ну й лід був важливою умовою існування міста. Лише на початку ХХ століття в Мукачеві на цьому заводі побудували перший льодогенератор, – розповідає він.
Додає, що є згадки й про монастир св. Анни на Сорочій горі.
– У старих історичних працях сказано, що це був монастир часів князя Федора Корятовича, збудований для його дружини наприкінці ХІV ст. Згодом монастир зруйнували. Археологи підтверджують, що дійсно є залишки стін, але там ніхто ніколи не проводив розкопки, крім чорних археологів. Тому колись це стане ще однією цікавою локацією, – наголошує гід.
Олександр Уманський
«ПАЛАНОК» НОМЕР ДВА
Заходимо на територію пивзаводу. Наразі цей гігант розбитий на кілька зон, які орендують підприємці для своїх бізнесів. Пиво як таке тут постійно не варять, хоча в солодовнях пророщують зерно та готують солод для інших українських заводів-гігантів.
Середньовічна кладка
Навіть якщо ви не історик, побачите цікаві будівлі різних часів. Є старовинні солодовні з цікавою кам’яною і цегельною кладкою (австро-угорський період, на одній із них табличка «1728 р. – пам’ятка архітектури національного значення, охороняється законом»). Є будівля чеського періоду – тоді завод розбудували й масштабували. Також є радянські добудови – сірі, як і все тогочасне.
Словом, поговорити з туристами тут уже є про що, але щоб локація стала повноцінним туристичним об’єктом, її треба “оживити” та знайти інвестора, котрий готовий вкластися в «другий Паланок».
ТУРИСТИЧНИЙ ВЕКТОР МУКАЧЕВА
У червні тут проведуть пивний фестиваль за участі крафтярів з усієї країни.
– Фест – перший крок, щоб зрушити процес із мертвої точки. Далі такі потрібно повторювати, запускати туристичні потоки, приймати екскурсійні автобуси й постійно покращувати простір. Це безмежне поле роботи, – каже Віктор Стинич. – Звісно, фест здебільшого відвідають місцеві, але й на туристів ми чекаємо, є перші запити від груп. У своїх фантазіях ми бачимо, що колись сюди приходитиме 200 тис. людей на рік, як і в «Паланок». Але скільки часу на це знадобиться – питання відкрите.
Віктор Стинич із дружиною облаштовують простір у дворі занедбаного пивзаводу
Він зауважує, що індустріальний комплекс потрібно приводити до ладу.
– Там збереглися унікальні речі: чани для охолодження пива, десь мають бути й старі чани для варіння. Ми ще навіть не всю територію дослідили. Є старовинні вагонетки для солоду, спеціальна австрійська система його подачі на варіння. Усе це – неймовірна спадщина, яку треба реставрувати й закільцювати в екскурсійний маршрут, – ділиться Віктор Стинич.
Важливо розуміти, що Мукачево бачить свій розвиток саме в туристичній сфері.
– Якщо Ужгород чи Перечин, скажімо, активно пішли в індустріалізацію та масове житлове будівництво, то Мукачево, на наше щастя, залишило ставку на туристичний потенціал. На всіх рівнях є розуміння, що промислові зони чи нові ЖК – не та рушійна сила, що змінить місто, на відміну від туризму. Про це ми говоримо вже багато років: якщо в місті з’явиться кілька потужних локацій (Паланок, пивзавод, аквапарк, кельтський скансен на Галіш-Ловачці з кельтською історією, чайна плантація), це кардинально змінить ситуацію. Звісно, для повноцінного розгортання всіх планів потрібно, щоб закінчилася війна. Але в перспективі такі об’єкти змусять туриста зупинитися в Мукачеві на ніч чи дві. Таким чином автоматично зросте капіталізація всього міста: піднімуться суміжні бізнеси, зросте в ціні нерухомість. Це чудовий шлях для розвитку.
МУКАЧІВСЬКЕ ПИВО ЗІ СТАРИХ АРХІВІВ
– Вікторе, усі місцеві знають причини жартів типу «слабий, як мукачівське пиво», чи «мукачівське пиво вже стало кращим, але пити його все одно не можна». Власне, йдеться саме про те пиво, яке свого часу варили тут на заводі. Чи варять його зараз і чи вже його можна пити?
– Основний продукт Мукачівського заводу зараз – солод. Тобто вони продають сировину. Закуповують ячмінь, пророщують його, сушать, карамелізують і постачають великим пивоварням в Україні. Чи варять тут зараз пиво? Так, невелику кількість. Це так зване живе пиво, із терміном придатності лише сім днів. Коли ти п’єш його в перший день після варіння, воно нормальне. Звісно, до нього не може бути вимог, як до вишуканого крафту, але за ті гроші – 30–35 гривень за літр – і не може бути ексклюзивним. Це дуже простий народний продукт. Коли свіже – мукачівське пиво непогане. Але якщо покупець бере його на сьомий чи чотирнадцятий день після варіння, то звісно, що це вже інша історія.
Як говорить Віктор, він із командою попросив істориків відшукати в архівах записи рецептів, за якими варили мукачівське пиво для Ракоці чи Шенборнів.
Для майбутнього музею пивоваріння в Мукачеві віднайшли стару пивну діжку часів Шенборнів
– Ми залучили історика Йосипа Кобаля, він ще не знайшов конкретних рецептів. Чекаємо на продовження пошуків. Зрештою, можна знайти схожі рецепти того ж періоду з інших міст імперії. За наявного розвитку технологій пивоваріння відтворити їх неважко. Ну а саркастичні приказки про мукачівське пиво просто треба навчитися обігрувати в позитивному ключі.
Однією з ідей Віктор Стинич поділився з нами.
– Є історичний документ: 1567 року генерал Лазар фон Швенді, який служив Габсбургам, захопив замок Паланок. Щоб утримувати й годувати німецький гарнізон, тут почали варити пиво. Зафіксовано, що в замку бракувало ячменю, тому пиво вирішили готувати з пшениці. Тобто перше пиво, зварене в Мукачівському замку, було саме пшеничним! Ми хочемо відтворити цей рецепт. Узагалі, за звання найстарішої броварні в Україні змагаються три міста: Калуш, Микулинці та Мукачево. Усі вони перебувають приблизно в одній часовій межі, й це теж історично пов’язано з епохою Габсбургів, – каже співрозмовник.
За його словами, “фішка” мукачівського майданчика в тому, що це одна з перших промислових локацій пивоваріння в сучасній Україні: “Угорці вважають пивзавод Ференца Ракоці першим промисловим виробництвом пива в тогочасній Угорщині. Згодом графи Шенборни масштабували й розвинули цей бізнес. Але для України це лишається фактично першим повноцінним пивоварним заводом”.
ЗАКАРПАТТЯ: ВИНО ЧИ ПИВО
– Раніше в Мукачеві проводили фестиваль «Вароське пиво». Зараз він на паузі, як і «Червене вино». Винна культура й винні фестивалі та дегустації в нашому регіоні мають потужну 20–30-річну історію. А наскільки перспективні та затребувані пивні фестивалі?
– Пиво є набагато масовішим і демократичнішим напоєм, аніж вино. Проте Мукачево в цій історії має свою специфіку. Досі часто стикаєшся з упередженням: «Я місцеве пиво не п’ю, визнаю тільки чеське». Виходить, що людина в житті нічого, крім одного виду цього напою не куштувала, але авторитетно розказує, яким він має бути. Це відголоски заробітчанських років: німецьке чи чеське – еталон, а своє ми не визнаємо. Саме тому на Закарпатті не прижилися магазини розливного пива, хоча у Києві, Львові, інших містах це був просто фурор. У нашому регіоні всі п’ють чеське пиво, якого повно на розкладках, базарах тощо. Наші люди розбалувані близькістю кордону та імпортом. Утім, світ пива кардинально змінився, з’явилося безліч нових смаків, які подобаються й дівчатам. Пиво – це вже давно не просто умовне «світле чи темне, фільтроване чи нефільтроване». Його варять із фруктами, овочами, роблять кислим, терпким, додають дикі дріжджі тощо. Людей цікавлять незвичні смакові експерименти. Український крафтовий пивний рух сьогодні – один із найсильніших у Європі. Більшість українців звикли до того пива, що продається в супермаркетах по 40–50 грн за пляшку. Крафт – це інший світ. Ти маєш бути готовий заплатити за келих 80-120 грн, і за ці кошти отримуєш справжній, багатий смак.
ГРОМАДСЬКИЙ ПРОСТІР І ПИВНИЙ САД
Насамкінець просимо Віктора Стинича поділитися, якою саме команда бачить цю локацію в майбутньому.
– Це має бути багатофункціональний громадський простір, який об’єднує музей пивоваріння, громадську зону, майданчик для фестивалів та концертів, фудкорт. Дискусії щодо фінальної концепції тривають. Базова версія – відродити автентичний мукачівський пивний сад із хорошим рестораном. Історична фішка цього пивзаводу полягала в тому, що тут колись справді був розкішний сад. В ужгородських та угорських архівах, у газетах 120–130-річної давнини є згадки, як люди ходили відпочивати в пивний сад біля входу до заводу: пили пиво, їли шовдарь та гарячі ковбаски. Це був класичний варіант локального відпочинку вихідного дня. У радянські часи він існував, наші батьки досі згадують, яке файне пиво тут колись було.
На території пивзаводу є залишки пивного саду, який полюбляли для дозвілля міщани ще в ХХ столітті
Інша моя ідея – створити масштабний, повноцінний ринок їжі, орієнтуючись на формати фудмаркетів у Києві чи Львові або міських ринків у Одесі. Тобто зібрати на одному майданчику близько десяти представників найкращих гастрономічних точок із Мукачева та Ужгорода. Хтось готуватиме суто пивні страви (рульки, ковбаски), хтось – найкращі в місті бургери чи хот-доги. Розробка повноцінної концепції та її прорахунок – наше головне завдання. Територія величезна, і потенціал тут колосальний. Економічний та соціальний ефект від туризму буде в рази більшим, аніж від продажу солоду чи інших дрібних виробництв. Коли сюди реально піде потік у тисячі людей, це створить колосальний попит і дасть місту потужний поштовх для розвитку.
Тетяна Когутич, Мукачево
Фото авторки
Підписуйтеся на “Банош” медіа Закарпаття: Instagram | Telegram
