На Закарпатті дорога може вести до міжнародного кордону, петляти гірським серпантином або зникати під водою під час великої повені. А ще вона може мати історію, старшу за автомобілі, які сьогодні нею їздять. За звичними маршрутами ховаються повоєнна відбудова, зруйновані стихією мости та масштабні реконструкції, що змінювали транспортне сполучення краю.
До Дня автомобіліста і дорожника, який в Україні відзначають 25 жовтня, журналісти «Баношу» зібрали 10 цікавих фактів про закарпатські дороги: якими вони були після Другої світової війни, як переживали руйнівні повені та як гірські шляхи перетворювалися на важливі транспортні маршрути.
Верецький перевал був важливим шляхом задовго до появи автомобілів
Сучасні автомобільні дороги Закарпаття частково проходять напрямками, які мали значення ще в давнину. Один із прикладів – Верецький перевал, розташований на Вододільному хребті. Наукова стаття Івана Міськова, опублікована в «Науковому віснику Ужгородського університету», розглядає перевал як торговельний і військовий шлях у середньовіччі. У дослідженні згадуються історичні документи XIII–XV століть, у яких фігурує ця місцевість.
Дерев’яні мости, яких більше немає
У XIX–XX століттях на Закарпатті будували дерев’яні мости, зокрема криті. Вони допомагали перетинати річки й потоки в гірських селах. Деякі з них збереглися лише на старих фотографіях. Наприклад, відомі світлини дерев’яного мосту через Уж біля підніжжя Невицького замку та критого мосту через Тереблю в Синевирі.
1188 кілометрів доріг після війни
Історія організованого дорожнього господарства Закарпаття розпочалася ще до завершення формального оформлення області у складі УРСР. 9 лютого 1945 року Народна Рада Закарпатської України ухвалила рішення про запровадження посади інженера з шляхово-мостового господарства. А 4 червня того ж року створили шляхово-будівельну контору, яка мала займатися будівництвом великих мостів і капітальним ремонтом шосейних доріг.
У другій половині 1945 року сформували обласний шляховий відділ. Йому підпорядковувалися 13 окружних шляхових відділів і вісім шляхово-експлуатаційних дільниць, розташованих, зокрема, в Ужгороді, Мукачеві, Берегові, Іршаві, Хусті, Рахові, Драгові та Нересниці.
Після війни дорожнє господарство доводилося створювати в умовах нестачі ресурсів. Тож для роботи шляхово-будівельної контори передбачили постачання 30 тонн цвяхів, 40 тонн болтів і 100 балонів кисню. А також пошили 600 комплектів уніформи та 600 пар черевиків.
Станом на 1 січня 1946 року шляхові відділи обслуговували 1188,7 кілометра доріг. Із них 1130,7 кілометра мали щебеневе покриття, а ще 58 кілометрів були ґрунтовими. На цих шляхах налічувалося 486 мостів, зокрема 269 дерев’яних. Уже протягом 1946 року протяжність доріг, які перебували на обслуговуванні дорожніх підрозділів, зросла до 1540,7 кілометра, а кількість мостів – до 522.
У 1947 році п’ять шляхово-експлуатаційних дільниць, які обслуговували 968,4 кілометра доріг союзного значення, передали обласному управлінню шосейних доріг. А в 1948 році для забезпечення будівництва кам’яними матеріалами створили Закарпатський обласний механізований кар’єр № 27.
В історичній публікації дорожньої служби наведено спогади інженера Андрія Мойсея про повоєнну відбудову. За його словами, місцеві мешканці підвозили гужовим транспортом каміння та річковий гравій, а потім вручну розкладали матеріали на пошкоджених дорогах.
Згодом важливу роль відіграли кам’яні кар’єри, де добували матеріал для будівництва, тож в Іршавському районі до 1950 року вже не залишилося доріг без удосконаленого покриття – за оцінкою автора спогадів.
У 1970-х роках дороги почали масово переводити на нові типи покриття
У післявоєнні десятиліття розвиток дорожньої мережі не обмежувався збільшенням кількості шляхів. Змінювалися й технології їх будівництва. У 1970-х роках в області масово будували дороги з мозаїкової кам’яної шашки, застосовували метод просочування та асфальтобетонне покриття. Причиною називали збільшення кількості транспортних засобів і потребу покращувати дороги.
Щонайменше 80% наявної на той час мережі доріг і штучних споруд було побудовано впродовж 1960–1980 років.
Мости, без яких не було б доріг
Для Закарпаття мостове будівництво завжди було важливою частиною транспортної інфраструктури. Через область протікають численні річки, а дороги проходять долинами, уздовж водотоків і гірськими ділянками.
Після війни на обліку дорожніх служб перебували 486 мостів. За даними історичної довідки дорожньої служби, у наступні десятиліття мережа мостових споруд розширювалася. У матеріалі, оприлюдненому до 70-річчя дорожнього господарства області, наведено показник у 1298 мостів – порівняно з 1946 роком, коли їх було 486.
Повені 1998-го та 2001-го зруйнували сотні кілометрів доріг
Закарпаття пережило дві масштабні повені наприкінці 1990-х і на початку 2000-х років. Вони завдали значних збитків дорожньому господарству області.
За історичною довідкою Служби автомобільних доріг у Закарпатській області, внаслідок повеней було пошкоджено або зруйновано 306 км автомобільних доріг і 52 мости загальною протяжністю 1501 погонний метр. Збитки дорожній галузі тоді оцінювали більш ніж у 65 мільйонів гривень.
Київ – Чоп: масштабна реконструкція
Один із найважливіших автомобільних маршрутів Закарпаття – міжнародна траса М-06 Київ – Чоп. Вона з’єднує столицю із західними областями України та веде до Чопа, поблизу українсько-угорського кордону.
На початку 2000-х років траса стала об’єктом масштабної реконструкції. У березні 2003 року Кабінет Міністрів України затвердив проєкт відновлення 210-кілометрової ділянки М-06: від 614-го до 824-го кілометра. Роботи на цій ділянці проводили у 2003–2005 роках за участю фінансування Європейського банку реконструкції та розвитку.
За даними Служби автомобільних доріг у Закарпатській області, під час реконструкції капітально відремонтували 29 мостів, облаштували 91,2 кілометра металевих дорожніх огороджень, побудували або відновили 15,8 кілометра тротуарів і впорядкували 72 автобусні зупинки. Також оновили 10 майданчиків для стоянки транспорту. Окрему увагу приділили з’їздам і під’їздам: впорядкували 806 в’їздів до приватних дворів і 109 з’їздів із дороги.
Скільки доріг має Закарпаття сьогодні
За даними Закарпатської обласної військової адміністрації, загальна протяжність автомобільних доріг загального користування в області становить 3360,736 кілометра.
Із них:
981 кілометр – дороги державного значення;
2379,736 кілометра – дороги місцевого значення.
Державні дороги забезпечують сполучення між регіонами та міжнародними напрямками. Місцеві автошляхи з’єднують громади, населені пункти й виходять на основні транспортні маршрути. Важлива зміна в управлінні мережею відбулася 1 січня 2018 року: дороги загального користування місцевого значення передали до сфери управління місцевої влади. Тому утримання державних і місцевих шляхів належить до різних рівнів відповідальності.
Що ремонтували у 2026 році
Навіть міжнародні траси потребують регулярного відновлення. Один із прикладів цього року – ділянка М-06 поблизу села Глибоке.
За повідомленням Міністерства розвитку громад, територій та інфраструктури України від 19 серпня 2026 року, на 799-му кілометрі траси завершили ремонтно-відновлювальні роботи. Загальна площа відновленого покриття становила близько 9 тисяч квадратних метрів. Під час робіт замінили дорожнє покриття та відновили систему водовідведення. Остання має особливе значення на цій ділянці через властивості ґрунтів: за інформацією відомства, тут є сині глини, які під час перезволоження втрачають несучу здатність.
У повідомленні також зазначалося, що від початку 2026 року на дорогах державного значення Закарпатської області відновили понад 407,5 тисячі квадратних метрів покриття. Цей показник стосується виконаних робіт станом на серпень 2026 року.
Дорога Нижні Ворота – Міжгір’я: два перевали на одному маршруті
Цей автошлях проходить через два гірські перевали. Його найвища точка розташована на висоті 732 метри над рівнем моря, а найнижча – 430 метрів. На маршруті є 15 малих і чотири середні мости, підпірні стіни та водопропускні споруди. Дорога цікава не лише краєвидами, а й масштабом інженерних робіт.
