Власна справа після повернення з війни – це не лише можливість заробляти, а й шанс знайти нову мету, розвиватися та будувати щось своє. На Закарпатті четверо чоловіків створили бренд «Вуйко Еко», під яким виготовляють м’ясні делікатеси за традиційними рецептами. Серед них – троє ветеранів, які вирішили спробувати себе в крафтовому виробництві. Команда поєднала сімейні кулінарні традиції, власні рецепти та бажання робити продукт без зайвих добавок. У їхньому асортименті – домашні ковбаси, пікантиця, копчене сало й інші закарпатські смаколики. Серед особливих виробів – шовдар із лавандою, лемківське печене сало та ковбаса з ялівцем.
Про те, як народилася ідея «Вуйко Еко», чому бренд отримав саме таку назву, як створюють незвичні м’ясні делікатеси та з якими труднощами стикається невелике виробництво, журналіст «Баношу» поговорив із Владиславом Опалеником та Віктором Олефіром, співзасновниками бренду.
Як виникла ідея створити «Вуйко Еко»? Хто стоїть за цим брендом?
Владислав: Наш бренд заснували четверо людей – троє військових і один цивільний. Працюємо вже другий рік. Ідея виникла після того, як ми зібралися разом і почали думати, чим хотіли б займатися. Зрештою вирішили створити власне виробництво м’ясної продукції. Ми вклали власні кошти й відкрили підприємство.
До війни я працював в Ужгороді керівником ресторану. Інші співзасновники займалися різними справами: хтось працював на державній посаді, хтось – у будівельній сфері. Наш четвертий співзасновник, Віктор, не є військовим і має інвалідність з дитинства.
Чому вирішили назвати бренд саме «Вуйко Еко»?
Владислав: Ми сиділи, думали, як назватися, і вирішили використати закарпатське слово «вуйко». Так називали Василя Поприка за його позивним. До нього додали «еко», адже хотіли наголосити на принципах нашого виробництва. Ми не використовуємо білкових сумішей, загущувачів чи крохмалю. У наших виробах – м’ясо та натуральні спеції. Саме так і з’явився бренд «Вуйко Еко».
Із якими труднощами зіткнулися, коли починали власну справу?
Владислав: Труднощі є завжди. На початку ми вкладали власні кошти. Однією з проблем стало те, що після мого офіційного призначення директором підприємства з пенсії почали утримувати 25%. Я мав інвалідність першої групи й не був готовий щомісяця втрачати таку частину пенсії. Тому ми вирішили змінити розподіл обов’язків. Щодо державної підтримки, то на початку ми її не отримували. Згодом нам допомогла громадська організація «Фреда в Україні». Її представники також із Перечинщини, ми знайомі між собою.
Вони запропонували допомогу й придбали для нас частину обладнання. Ми дуже вдячні їм за це. Представники організації приходять до нас на виробництво, бачать, як працює обладнання та як розвивається підприємство. Ми з ними здружилися.
Яку продукцію виготовляє «Вуйко Еко»?
Віктор: Ми спеціалізуємося на м’ясних виробах за традиційними закарпатськими рецептами. Це продукція, рецепти якої передавалися в родинах від дідів і прадідів. Ми не виготовляємо сосиски, сардельки чи варені ковбаси на кшталт докторської. Наша спеціалізація – автентичні м’ясні вироби. У нас є копчений шовдар, бекон, підчеревина, солене й копчене сало, домашня ковбаса, пікниця, мисливські ковбаски. Також виготовляємо ялівцеву ковбасу, лемківське запечене сало й тушкованку – курячу та свинячу. Окремо маємо сервелатну ковбасу. Її почали виготовляти на прохання покупців, які хотіли мати звичний продукт для бутербродів. Для нас важливо зберігати традиційні рецепти й не перетворювати виробництво на випуск масової продукції.
Звідки берете рецепти? Це сімейні традиції чи власні розробки?
Віктор: Це наша власна рецептура, яка виросла із сімейних традицій. Кожен із нас щось перейняв від батьків і старших родичів. Ми звели ці рецепти докупи, випробували різні варіанти й залишили те, що нам найбільше сподобалося. Перш ніж запускати новий продукт у виробництво, ми проводимо пробні етапи. Готуємо, куштуємо, радимося між собою, залучаємо свої сім’ї та родичів. І лише коли всі задоволені результатом, вирішуємо, чи варто випускати продукт для покупців.
Які вироби ви рекомендуєте спробувати насамперед? Чи є у бренду власна гастрономічна візитівка?
Віктор: Я б виділив три продукти, які вважаємо нашою візитівкою. Перший – лавандовий шовдар. Це копчене м’ясо, яке маринуємо з лавандовою приправою. Ми самі з Перечинщини, де є Лавандова гора, тому захотіли створити продукт, який був би пов’язаний із нашим краєм і міг би зацікавити туристів. Другий – лемківське сало. Це не копчене й не варене сало, а запечене, замариноване за нашим рецептом. Третій продукт – ялівцева ковбаса. Рецепт ми знайшли у старовинній угорській книжці про ковбасні вироби. Спочатку приготували її для проби, згодом вона сподобалася, і ми додали її до асортименту. Також розробляємо ковбасу з чебрецем. Наразі вона проходить внутрішнє тестування. Ми хочемо бути впевненими в рецептурі, перш ніж пропонувати її покупцям. Шовдар, підчеревину, пікницю та сало виготовляють багато закарпатських виробників, але кожен має власні рецепти. Ми ж прагнемо, щоб у наших виробів був упізнаваний смак.
Чи складно сьогодні конкурувати з іншими виробниками м’ясної продукції на Закарпатті?
Владислав: Закарпаття – край, де багато хто щось коптить, виготовляє ковбаси та інші м’ясні продукти. Тому конкуренція тут є. Але я вважаю, що це добре. Вона стимулює виробників працювати над якістю. Ми не боїмося конкурентів, тому що маємо власну рецептуру й смак. У нас уже є постійні клієнти, які повертаються по нашу продукцію. Для нас це означає, що ми рухаємося в правильному напрямку.
Хто ваш основний покупець?
Владислав: Передусім це сім’ї, які люблять смачно поїсти й обирають натуральні м’ясні вироби. Люди, які цінують якість і хочуть розуміти, що саме їдять. Ми не додаємо до продукції соєвих або пшеничних білків, крохмалю, загущувачів та інших подібних компонентів. Наш принцип – м’ясо й натуральні спеції.
Чи доводилося змінювати рецептуру через подорожчання сировини або проблеми з електроенергією?
Віктор: Ми не запускаємо продукт у виробництво, доки не відшліфуємо рецептуру. Спочатку все перевіряємо всередині компанії, даємо куштувати нашим сім’ям і родичам. І лише після цього ухвалюємо рішення.
Якщо дорожчає м’ясо, ми не збираємося замінювати його білковими сумішами чи іншими компонентами заради економії. Ми хочемо зберігати якість. Якщо виникають проблеми з електроенергією, доводиться підлаштовуватися під графіки. Можемо вставати о третій або четвертій ранку, щоб попрацювати тоді, коли є світло. Якщо хочеш розвивати власну справу, треба бути готовим до таких труднощів.
Скільки людей зараз працює на виробництві? Як розподіляєте обов’язки між собою?
Віктор: Наразі працюємо лише ми, четверо співзасновників. Ми не розподіляємо завдання за принципом, що хтось постійно має вказувати іншим, що робити. Кожен бачить, яка робота потрібна, і розуміє свої обов’язки. Це як мурашник у лісі: кожна мурашка знає, що має робити. Головне, що ми однодумці. Самому організувати все неможливо, а коли поруч люди, які розуміють спільну мету, працювати легше.
Чи були сумніви щодо того, щоб започаткувати спільний бізнес одразу вчотирьох?
Віктор: Ні. Ми розуміли, що одному все зробити нереально. Коли є люди, які думають в одному напрямку, це краще, ніж намагатися тягнути все самостійно.
Чи допомогло створення власної справи військовим співзасновникам повернутися до цивільного життя?
Владислав: Так, вважаю, що людина, яка має мету й розуміє, чим хоче займатися, отримує додатковий сенс рухатися вперед. Власна справа дає роботу, відповідальність і можливість розвиватися. Ти маєш конкретні завдання, які потрібно виконувати, і бачиш результат своєї праці.
Де зараз можна придбати вашу продукцію?
Віктор: Найбільше замовлень отримуємо через інтернет. У нас є сайт і сторінки в соціальних мережах, зокрема у Facebook та Telegram. Там можна ознайомитися з асортиментом, цінами й історією бренду, а також замовити продукцію. Наші вироби також представлені в окремих торгових точках. Зокрема, співпрацюємо із Селиською сироварнею. Працюємо й над розширенням каналів продажу.
Які плани маєте на майбутнє?
Віктор: Плануємо масштабуватися, розвиватися й залучати нових людей до команди. Хотілося б, щоб серед них були й ветерани. Якщо людина займається бізнесом, вона хоче розвиватися, заробляти й досягати більшого. Ми не виняток. Розуміємо, що для цього потрібен час, але маємо намір рухатися вперед.
