На Закарпатті є озеро, яке важко сприймати як просто водойму. Кунігунда в Солотвині виникло не внаслідок роботи льодовика, не після зсуву гірської породи й не тому, що тут колись перегородила долину річка. Його поява безпосередньо пов’язана з людиною та сіллю. У 1902 році на місці соляної копальні сталася присадка поверхні. Утворена западина поступово заповнилася водою і так з’явилося озеро Кунігунда. Згодом навколо нього виник цілий комплекс солоних водойм, а Солотвино стало відомим далеко за межами Закарпаття як місце лікування, відпочинку та спелеотерапії.
Але за туристичною історією Кунігунди ховається набагато складніша. Це історія про те, як промисловість створила водойму, яка згодом стала рекреаційним символом краю, а водночас – частиною території, де наслідки видобування солі й сьогодні залишаються серйозною геоекологічною проблемою. Про це та інше сьогодні розповідає “Банош”.
Озеро, якого не мало бути
Кунігунда належить до антропогенних озер Солотвина – водойм, виникнення яких пов’язане з діяльністю людини. Наукові дослідження Солотвинського родовища описують появу соляних озер саме як наслідок просідання поверхні над виробленими гірничими порожнинами та їх подальшого обводнення. Для Кунігунди вказується конкретна дата – 1902 рік. Того року просіла соляна копальня, відома під назвою «Кунігунда».
За даними Басейнового управління водних ресурсів річки Тиса, просідання сягнуло приблизно 20 метрів. На місці колишньої виробки утворилася улоговина, яка поступово заповнилася солоною водою.
Чому саме тут стільки солі
Щоб зрозуміти Кунігунду, потрібно згадати про Солотвинське родовище.
Солотвино століттями розвивалося навколо покладів кам’яної солі. Під землею формувалися численні гірничі виробки, а видобуток поступово змінював геологічне середовище. Соляні породи мають важливу особливість: вони легко взаємодіють із водою. Коли вода потрапляє до гірничих порожнин і контактує із соляними породами, вона насичується розчиненими мінеральними речовинами. Саме тому водойми Солотвина мають незвичайно високу мінералізацію.
Дослідження, проведені для Закарпаття, характеризують воду соляних озер Солотвина як бромні хлоридно-натрієві розсоли з дуже високою загальною мінералізацією: у різних водоймах комплексу вона становила приблизно від 73 до 275 г/л. Тому порівняння Кунігунди з Мертвим морем виникло не на порожньому місці.
Чому у такій воді легше триматися на поверхні
Висока концентрація розчинених солей збільшує щільність води. Саме тому людина у дуже солоній водоймі отримує більшу виштовхувальну силу й може значно легше триматися на поверхні. Цей ефект давно став однією з головних туристичних особливостей Солотвина.
Басейнове управління Тиси також описує Кунігунду як водойму, у якій через високу солоність дорослій людині важко зануритися під воду. Але тут важливо не перебільшувати. Це не означає, що в Кунігунді неможливо потонути. Висока солоність лише суттєво збільшує плавучість. Поведінка людини у воді залежить від положення тіла, рухів, дихання та інших факторів.
Від озера до курорту
Поява Кунігунди відбулася в той період, коли Солотвино вже мало багатовікову історію солевидобутку. Але згодом сіль почала працювати на Солотвино не тільки як промисловий ресурс. Солоні водойми, ропа, грязі та підземний мікроклімат шахт сформували основу для розвитку лікувально-рекреаційного напряму. У Солотвині з’явилися алергологічні заклади, а в підземних виробках почали лікувати людей із захворюваннями органів дихання.
За даними наукових матеріалів, з 1968 року в Солотвині використовували спелеотерапію, а з 1976 року діяла Українська алергологічна лікарня, підземні приміщення якої розташовувалися у виробленій шахті №9 на глибині близько 300 метрів.
Чорна грязь Кунігунди
Інша особливість озера – лікувальна сульфідна грязь, яка разом із ропою стала одним із природних ресурсів місцевого курорту. Саме грязі та концентрована ропа протягом десятиліть використовувалися у бальнеології. Але навіть наявність природного лікувального чинника не означає, що самостійні процедури можуть замінити медичне лікування.
Кунігунда – не єдине озеро
Кунігунда часто сприймається як окрема природна пам’ятка. Насправді вона є частиною значно більшої історії Солотвина. У процесі експлуатації родовища та подальшого обводнення гірничих виробок у районі виникали й інші солоні водойми. Тому сучасний ландшафт курортної частини Солотвина багато в чому є результатом взаємодії двох процесів: людина видобувала сіль → гірничі порожнини змінювали поверхню → вода заповнювала утворені западини → виникали солоні озера. Це одна з причин, чому Солотвино настільки незвичайне з геологічної думки.
А що сталося з Кунігундою потім?
Солотвинське родовище пережило серйозні проблеми, пов’язані із затопленням шахт і розвитком техногенного карсту. Науковці фіксують просідання земної поверхні, обвали, карстові прояви та інші небезпечні геологічні процеси на території колишніх шахт. Дослідження УжНУ, зокрема із використанням аерофотозйомки та супутникових даних, відстежували розвиток карстових проявів у Солотвині впродовж 2010–2021 років.
Тобто водойми Солотвина – не просто красивий результат минулого. Вони існують у середовищі, яке досі змінюється. Саме тому територію Солотвинського солерудника багато років досліджують українські та міжнародні наукові групи.
У 2021 році в УжНУ навіть проводили міжнародний семінар, присвячений комплексному моніторингу Солотвина. Серед проблем, які обговорювали фахівці, були утворення карстових озер, обвали ґрунтів і ризик засолення Тиси.
Кунігунда і проблема води
Ситуація із соляними озерами тісно пов’язана з історією самого солерудника. Поки шахти працювали, воду з підземних виробок потрібно було відкачувати. У 2006 році в Тису було скинуто понад 3,3 млн кубометрів шахтних вод, у 2007-му – понад 2,7 млн, а у 2008-му – понад 3,1 млн кубометрів. У 2009 році цей показник різко впав до близько 0,31 млн кубометрів, оскільки підприємство фактично припинило нормальну діяльність і відкачування шахтних вод. Ці цифри важливі не стільки самі по собі, скільки для розуміння масштабу.
Коли система видобутку та водовідливу перестала нормально функціонувати, почали посилюватися процеси, які згодом стали серйозною екологічною та геологічною проблемою для Солотвина.
Кунігунда стала туристичним символом
Попри складну історію, для більшості людей Кунігунда сьогодні – це насамперед місце відпочинку. Люди приїжджали сюди купатися у солоній воді, наносити на шкіру темну грязь, відпочивати біля водойм. Саме ця особливість зробила Солотвино одним із найбільш впізнаваних курортних місць Закарпаття.
Чи безпечне озеро?
Проблема Солотвина значно ширша за одну водойму. Небезпека пов’язана передусім із геологічними процесами на території колишнього солерудника – карстоутворенням, просіданням поверхні та затопленням виробок. Саме тому в Солотвині багато років працюють системи моніторингу. Басейнове управління Тиси продовжує включати Солотвино до пунктів спостереження за станом вод басейну Тиси.
Легенда про перстень Кунігунди
У Солотвині є легенда, яка пояснює походження назви однієї з найвідоміших місцевих соляних шахт, а згодом і озера. За найпоширенішим переказом, Кунігунда, донька угорського короля Бели IV і майбутня дружина польського князя Болеслава V, подорожувала Мараморощиною та побувала біля соляних копалень Солотвина. Її нібито настільки вразила робота солекопів, що Кунігунда кинула у шахту свій дорогоцінний перстень, начебто на щастя працівникам. Через роки Кунігунда вже стала польською княгинею. Тим часом у соляних копальнях Велички біля Кракова робітники знайшли у породі дорогоцінний перстень. Кунігунда нібито впізнала в ньому власну прикрасу.
Саме так легенда символічно поєднує дві відомі соляні місцевості Центральної Європи – Солотвино та Величку. Але доказів, які дозволяли б подати цю історію як встановлений історичний факт, немає. Назва «Кунігунда» має кілька легендарних пояснень, але документально підтверджено інше: озеро отримало назву від однойменної соляної копальні.
Цей матеріал став можливим за підтримки програми “Голоси України” / SAFE, що координується Європейським центром свободи преси та медіа спільно з Лабораторією журналістики суспільного інтересу. “Голоси України” / SAFE реалізується в рамках ініціативи Ганни Арендт за підтримки Федерального міністерства закордонних справ Німеччини. Програма не впливає на редакційну політику, а даний матеріал містить виключно погляди та інформацію, отриману редакцією.
