Коли ми говоримо про українську Конституцію, найчастіше згадуємо ніч із 27 на 28 червня 1996 року, коли Верховна Рада після багатогодинних дебатів ухвалила основний закон незалежної України. Однак історія українського конституціоналізму значно глибша і багатша. Вона творилася не лише в Києві, а й у багатьох куточках країни, де люди прагнули самостійно визначати власне майбутнє.
Для Закарпаття День Конституції має особливе значення. Адже саме тут, у Хусті, за 57 років до появи сучасної Конституції України був ухвалений власний конституційний закон української держави – Карпатської України. Документ складався лише з кількох статей, але закріплював найголовніше: незалежність держави, українську мову, національні символи та право народу бути господарем на своїй землі.
Карпатська Україна проіснувала зовсім недовго. Її Конституція фактично діяла лише один день. Проте навіть сьогодні ця історія залишається однією з найяскравіших сторінок закарпатського та українського державотворення.
До Дня Конституції України журналісти «Баношу» згадують події березня 1939 року: час, коли карпатський край спробував створити власну державу посеред політичного хаосу, що охопив Європу напередодні Другої світової війни.
Край, який постійно опинявся на перехресті історії
Протягом століть край перебував у складі різних держав і імперій. Після приходу угорців у Карпатський басейн наприкінці IX століття територія сучасного Закарпаття поступово увійшла до складу Угорського королівства. Згодом вона стала частиною володінь Габсбургів, а пізніше – Австро-Угорської імперії.
Попри чисельні політичні зміни, місцеве населення зберігало власну культуру, мову та традиції. Водночас через складну історію серед жителів краю існували різні погляди на власну ідентичність. Одні називали себе русинами, інші – руськими, треті дедалі частіше починали вживати слово українці.
Початок XX століття приніс чергові масштабні зміни. Після завершення Першої світової війни Австро-Угорська імперія припинила існування. Перед закарпатцями постало питання: яким буде майбутнє краю?
У 1919 році територія Підкарпатської Русі увійшла до складу новоствореної Чехословаччини. Це рішення було закріплене міжнародними договорами після війни. Для Закарпаття розпочався новий період історії.
Чехословацькі двадцять років
Сьогодні історики часто називають міжвоєнну Чехословаччину однією з найдемократичніших держав Центральної Європи. Порівняно з багатьма сусідами, тут діяли демократичні інститути, проводилися вибори, функціонувала багатопартійна система, розвивалися освіта та культура.
Саме в цей період на Закарпатті активно будуються дороги, школи, адміністративні будівлі та лікарні. Значно зростає рівень грамотності населення. Відкриваються нові друкарні, виходять газети та журнали. Проте поряд із соціально-економічним розвитком тривають дискусії про майбутнє самого краю.
Частина місцевої інтелігенції підтримує русофільські ідеї. Інші виступають за окрему русинську ідентичність. Водночас дедалі сильнішим стає український рух, представники якого вважали населення Закарпаття частиною українського народу. Однією з найпомітніших постатей цього руху стає Августин Волошин.
Майбутній президент Карпатської України народився 17 березня 1874 року в селі Келечин. На відміну від багатьох політиків свого часу, Волошин не був військовим чи революціонером. Його життєвий шлях починався як шлях педагога і священника. Він закінчив Ужгородську духовну семінарію, викладав математику та фізику, займався науковою діяльністю, писав підручники, працював редактором і громадським діячем. Протягом багатьох років Волошин був одним із найавторитетніших представників українського руху на Закарпатті. Його знали як освітянина, організатора та людину, яка послідовно відстоювала розвиток української культури й освіти. Сучасники часто описували його як надзвичайно стриманого та інтелігентного політика. Він не належав до радикалів і намагався шукати компроміси навіть у найскладніших ситуаціях. Саме ця репутація відіграє важливу роль у подіях кінця 1930-х років.
Європа котиться до катастрофи
У 1938 році політична карта Європи починає стрімко змінюватися. У березні нацистська Німеччина анексує Австрію. Восени відбувається Мюнхенська конференція, на якій Велика Британія та Франція погоджуються на передачу Судетської області Німеччині. Для Чехословаччини це стає початком кінця.
Ослаблена держава змушена проводити внутрішні реформи, щоб зберегти єдність. У жовтні 1938 року Підкарпатська Русь отримує автономію. Фактично це означало появу власного уряду, ширших повноважень та можливості самостійно вирішувати частину внутрішніх питань. Прем’єр-міністром автономного уряду стає Августин Волошин. Для багатьох українських діячів Закарпаття це був історичний шанс реалізувати давню мрію про власне політичне самоврядування. Проте водночас навколо краю дедалі сильніше згущувалися хмари. Угорщина відкрито претендувала на територію Закарпаття. Польща підтримувала античехословацькі сили. Німеччина використовувала кризу для посилення власного впливу в регіоні.
У листопаді 1938 року відбувся Перший Віденський арбітраж. Його наслідки стали болючими для Закарпаття. До Угорщини відійшли Ужгород, Мукачево, Берегове та низка інших населених пунктів. Автономний уряд був змушений залишити Ужгород і переїхати до Хуста. Саме тоді невелике закарпатське місто несподівано стало політичним центром усього краю. Попереду на нього чекала роль столиці держави, яка увійде в історію під назвою Карпатська Україна.
Хуст – столиця української надії
Для сучасного читача важко уявити, наскільки швидко змінювалося життя Хуста. Місто, яке ще недавно було звичайним окружним центром Чехословаччини, раптом перетворилося на політичну столицю. Сюди переїхали урядові установи, чиновники, редакції газет, громадські організації та політичні діячі. На вулицях дедалі частіше можна було почути розмови про автономію, державність та майбутню долю краю. До Хуста приїздили журналісти з різних країн Європи. Події на Закарпатті привертали увагу міжнародної преси, адже всі розуміли: Чехословаччина переживає останні місяці свого існування.
Водночас ситуація навколо автономії залишалася надзвичайно напруженою. На кордонах діяли угорські диверсійні групи. Відбувалися сутички, провокації та спроби дестабілізувати ситуацію. Уряд Волошина змушений був працювати в умовах постійної загрози. Попри це, керівництво автономії продовжувало готуватися до важливого кроку – виборів до парламенту.
Вибори, які стали демонстрацією політичної волі
12 лютого 1939 року в Карпатській Україні відбулися вибори до Сойму — майбутнього парламенту автономії. Ці вибори стали важливою політичною подією не лише для Закарпаття, а й для всієї Центральної Європи.
Для участі у виборах було створено Українське Національне Об’єднання — політичний блок, який підтримував уряд Августина Волошина та виступав за український шлях розвитку краю. За офіційними результатами, список Українського Національного Об’єднання отримав понад 90 відсотків голосів виборців.
Історики зазначають, що результати виборів засвідчили підтримку української політичної орієнтації серед значної частини населення краю. Водночас вибори проходили в умовах надзвичайно складної міжнародної ситуації та постійного зовнішнього тиску.
Обрані депутати мали зібратися в Хусті навесні 1939 року. Ніхто ще не знав, що їхнє засідання стане одним із найкоротших, але водночас найважливіших парламентських засідань в історії Закарпаття.
Карпатська Січ: молодь, яка готувалася захищати державу
Паралельно з політичними процесами на Закарпатті формувалися й структури самооборони. Найвідомішою серед них стала Карпатська Січ.
Спочатку вона виникла як напіввійськова організація для підтримання порядку та допомоги органам влади. Проте з кожним місяцем її роль ставала дедалі важливішою. До лав січовиків вступали студенти, вчителі, службовці, робітники та селяни. Значну частину становила молодь, яка щиро вірила у можливість створення власної держави.
На відміну від регулярної армії, Карпатська Січ мала обмежені ресурси. Її члени часто відчували нестачу зброї, спорядження та військової підготовки. Проте вони мали те, чого не можна було отримати зі складів чи купити за гроші, – мотивацію. Для багатьох із них захист Карпатської України був не просто політичним обов’язком, а справою всього життя. Саме січовики першими візьмуть на себе удар під час угорського наступу.
Березень 1939-го: останні дні старої Європи
Початок березня 1939 року став одним із найнапруженіших періодів в історії регіону. Чехословаччина стрімко втрачала контроль над ситуацією. 14 березня незалежність проголосила Словаччина. Того ж дня президент Чехословаччини Еміль Гаха вирушив до Берліна на переговори з Адольфом Гітлером. Фактично держава, до складу якої входило Закарпаття протягом двох десятиліть, розпадалася просто на очах. Для керівництва Карпатської України настав момент вибору. Залишатися частиною країни, яка фактично перестала існувати, було неможливо. Саме тому уряд Августина Волошина почав діяти.
Увечері 14 березня було проголошено незалежність Карпатської України. Однак попереду залишалося найважливіше – надати цьому рішенню юридичної сили через парламент.
День, який змінив історію Закарпаття
Вранці 15 березня 1939 року до Хуста почали прибувати депутати Сойму. З одного боку, в місті панувало піднесення. Багато хто усвідомлював історичне значення моменту. З іншого – надходили тривожні повідомлення про наступ угорських військ. Фактично майбутнє молодої держави вже опинилося під загрозою. Попри це, засідання Сойму відбулося. Саме тут, у будівлі хустської гімназії, депутати ухвалили рішення, які назавжди увійшли до історії українського державотворення.
Передусім було проголошено, що Карпатська Україна є незалежною державою. Президентом обрали Августина Волошина. Державною мовою визначили українську. Було затверджено синьо-жовтий прапор як державний прапор країни. Державним гімном стала пісня «Ще не вмерла Україна». Офіційним гербом затвердили крайовий герб Карпатської України в поєднанні з тризубом святого Володимира Великого. Усі ці рішення були закріплені в Конституційному законі №1 Карпатської України.
Конституція, написана в час війни
Цікавим є той факт, що документ був надзвичайно лаконічним. Він складався лише з кількох параграфів. Проте за своєю суттю виконував усі ключові функції конституції. Закон визначав назву держави, форму правління, державну мову, прапор, герб і гімн. Особливо важливо, що документ прямо визначав Карпатську Україну як незалежну державу українського народу.
У березні 1939 року це було не лише юридичне формулювання. Це була політична заява, зроблена перед усім світом. Поки депутати голосували за історичні рішення, неподалік уже гриміла зброя. Карпатська Україна отримала власну Конституцію, але часу на мирне державне будівництво їй майже не залишилося.
Держава під вогнем
Коли депутати Сойму 15 березня 1939 року голосували за незалежність і Конституційний закон, бойові дії вже тривали на території краю. Угорські війська розпочали масштабний наступ ще в ніч із 13 на 14 березня, використавши остаточний розпад Чехословаччини як привід для захоплення Закарпаття.
Міжнародна ситуація складалася не на користь молодої держави. Німеччина фактично дала зрозуміти, що не збирається підтримувати Карпатську Україну. Західні держави були зайняті власними проблемами та намагалися уникнути нового великого конфлікту в Європі. Чехословаччина перестала існувати як єдина держава.
Фактично Карпатська Україна залишилася сам на сам із набагато сильнішим противником. Уряд Волошина це розумів. Однак навіть у таких умовах керівництво краю вирішило завершити процес державотворення і зафіксувати право закарпатців на власну державу. Саме тому рішення Сойму були не лише політичними документами, а й символічним актом. Вони демонстрували, що українська державність на Закарпатті виникла не випадково і не була нав’язана ззовні. Вона стала результатом тривалого розвитку місцевого суспільства, культури та політичного життя.
Красне Поле – закарпатські Фермопіли
Одним із найвідоміших епізодів історії Карпатської України стали бої на Красному Полі біля Хуста. Саме тут у березні 1939 року січовики, добровольці та окремі підрозділи, що залишилися вірними уряду Карпатської України, намагалися зупинити наступ угорської армії.
Сили сторін були нерівними. Угорщина мала регулярну армію з артилерією, бронетехнікою та авіацією. Захисники Карпатської України мали лише стрілецьку зброю, обмежені запаси боєприпасів і мінімальний військовий досвід. Серед оборонців було багато молодих людей: студентів, гімназистів, учителів, службовців. Дехто ще кілька місяців тому навіть не уявляв себе зі зброєю в руках. Попри це, вони вирішили чинити опір.
Сьогодні історики по-різному оцінюють масштаби та перебіг боїв, однак незаперечним залишається сам факт організованого спротиву. Для багатьох поколінь закарпатців Красне Поле стало символом жертовності та боротьби за право на власну державність. Недарма цей бій часто порівнюють з іншими героїчними сторінками історії, де значно слабші сили свідомо ставали на захист своєї землі.
Останні дні Карпатської України
Військова ситуація погіршувалася з кожною годиною. 15 березня угорські війська продовжували просування вглиб краю. Уже 16 березня вони зайняли Хуст – столицю молодої держави. Уряд був змушений залишити місто. Августин Волошин разом із частиною урядовців відступив у напрямку Румунії. Пізніше він опинився в Празі, де продовжив наукову та громадську діяльність.
Фактично вже через кілька днів після проголошення незалежності Карпатська Україна втратила контроль над своєю територією. З погляду міжнародного права та політичної реальності держава припинила існування. Але її історія на цьому не завершилася. Саме короткочасність існування Карпатської України згодом зробила її одним із найяскравіших символів українського державотворення XX століття.
Трагедія січовиків
Після окупації Закарпаття багато учасників Карпатської Січі опинилися в надзвичайно складному становищі. Частина загинула під час бойових дій. Частина потрапила в полон. Деякі змогли залишити територію краю.
Для багатьох січовиків боротьба не закінчилася в березні 1939 року. Згодом вони брали участь у різних українських політичних та військових організаціях під час Другої світової війни. Саме тому історія Карпатської Січі посідає особливе місце в українській історичній пам’яті. Її учасники стали одними з перших українців міжвоєнного періоду, які відкрито виступили на захист проголошеної української держави зі зброєю в руках.
Доля президента
Особливо драматично склалася доля Августина Волошина. Після падіння Карпатської України він залишився в Празі. Тут продовжував працювати як науковець, педагог і громадський діяч. Однак завершення Другої світової війни принесло нові випробування. У травні 1945 року Волошина заарештували співробітники радянських спецслужб. Його вивезли до Москви. 19 липня 1945 року він помер у Бутирській в’язниці. Обставини його смерті тривалий час залишалися маловідомими через закритість радянських архівів.
Сьогодні Августин Волошин вважається однією з ключових постатей української історії Закарпаття. У 2002 році йому було посмертно надано звання Героя України. Для багатьох закарпатців він залишається символом державницької традиції краю.
Конституція, яка пережила свою державу
На перший погляд, може здатися, що Конституційний закон Карпатської України не мав великого практичного значення. Держава проіснувала надто мало, щоб створити повноцінну систему влади, провести масштабні реформи чи реалізувати всі положення ухвалених документів. Проте історичне значення Конституції вимірюється не лише терміном її дії.
Конституційний закон від 15 березня 1939 року став офіційним підтвердженням того, що Закарпаття мало власний досвід українського державотворення. Важливо й те, що багато символів Карпатської України згодом стали символами незалежної України.
Синьо-жовтий прапор.
Тризуб Володимира Великого.
Гімн «Ще не вмерла Україна».
Усе це було закріплено на державному рівні в Хусті ще за понад пів століття до проголошення незалежності України у 1991 році. Саме тому Карпатську Україну часто називають одним із попередників сучасної української державності.
Чому ця історія важлива сьогодні
Історія Карпатської України – це не лише історія кількох березневих днів 1939 року. Це історія про відповідальність за власне майбутнє. Про людей, які наважилися взяти на себе відповідальність за долю свого краю в момент, коли навколо руйнувався звичний світовий порядок. Про політиків, які не побоялися проголосити незалежність, навіть розуміючи всю складність ситуації. Про молодих січовиків, які стали на захист держави, що існувала лише кілька днів. І про Конституцію, яка пережила свою державу.
Сьогодні, коли Україна знову змушена боронити свою незалежність, події березня 1939 року звучать особливо актуально. Вони нагадують, що державність не виникає сама собою. За нею завжди стоять конкретні люди, їхні рішення, їхня мужність і готовність діяти навіть тоді, коли шанси на успіх здаються мінімальними.
Пам’ять, що залишилася на Закарпатті
Минуло понад вісімдесят років від дня проголошення Карпатської України.
Змінилися покоління. Зникли держави, які тоді визначали долю Європи. Інакшими стали кордони та політичні карти. Проте пам’ять про події березня 1939 року продовжує жити на Закарпатті.
У Хусті й сьогодні можна побачити місця, пов’язані з діяльністю Сойму Карпатської України. На Красному Полі встановлено меморіал захисникам держави. Ім’я Августина Волошина носять вулиці, навчальні заклади та громадські установи. А Конституційний закон Карпатської України залишається нагадуванням про те, що одна з найважливіших сторінок українського державотворення була написана саме тут, у невеликому закарпатському місті.
