Танці для Катерини Клименко — це не просто хобі, а сенс життя, який веде її з дитинства. Починаючи з перших кроків у рідному Мирнограді, вона пройшла шлях від маленької мрійниці до переможниці світових чемпіонатів. Сьогодні Катерина відкрила нову сторінку своєї історії в Ужгороді, створивши танцювальний центр “Elita Dance”, де продовжує надихати дітей та дорослих відкривати світ танцю. Про свій шлях, переїзд і любов до танців вона розповіла журналісту «Баношу».
Катерино, з чого взагалі почалося ваше захоплення танцями?
Танцями займаюся з самого дитинства, з 4-х років. Починала з бальних танців. Займалася тоді в місті Мирноград на Донеччині в парі з сином свого тренера, і сама мріяла стати тренеркою, коли виросту.
А як ви опинилися в Ужгороді та чому обрали саме це місто?
Взагалі за час повномасштабного вторгнення я багато де встигла побувати. Спочатку ми евакуювалися за кордон, але поступово я зрозуміла, що хочу жити у своїй країні. А Ужгород обрала, бо він вважається одним з найбезпечніших міст в Україні. А ще в Ужгороді та в містах, близьких до нього, мешкає багато моїх учениць, з якими я під час війни займалася онлайн. Вони розповідали, що їм тут подобається. Загалом зацікавили мене своїми розповідями про Закарпаття.
А скільки років вже існує ваш танцювальний центр?
Майже 15 років. Офіційно, коли мені виповнилося 18, я почала займатися студією. Спочатку в Мирнограді працювала, і ось тепер в Ужгороді відкрилися. З одного боку я почала все спочатку, з іншого – знову стала на свій шлях.
Як наважилися на цей крок та які труднощі у вас були на шляху відкриття студії в Ужгороді?
Я насправді багато вагалася, були думки, що, можливо, зможу найближчим часом повернутися додому. Розмірковувала, раптом відкрию, і можна буде повертатися. Тому найбільшою перешкодою на цьому шляху була я сама. Але любов до танців перемогла. Та й до того ж стало зрозуміло, що додому я вже не повернуся. Думки, що в мене не вийде, зовсім не було. Зараз до мене на заняття і переселенці приходять, і місцеві. З усіма в мене гарні відносини, і ми завжди з задоволенням займаємось.
Як можна потрапити на ваші заняття?
Можна написати у соцмережах ( https://www.instagram.com/katerina_klimenko_elitadance/?igsh=OWc2Mm8zYnE5cGhp#) або зателефонувати. Я про все розповім детальніше. Оберемо групу, танцювальний напрям. В студії є декілька напрямів для дорослих, але більше часу я працюю з дітьми.
Розкажіть про танцювальні напрями, які є в студії.
Я займаюся з маленькими діточками, яким по 3-4 роки. Група має назву “baby-dance». Моя мета, щоб малеча полюбила танці, розуміла що це таке, навчилася правильно відчувати музику. З дітьми старшого віку займаюся сучасними танцями, хіп-хопом, східними танцями, є зумба, k-pop. Звичайно все починається з хореографії, а далі дитина обирає, що їй ближче. Деякі навіть відвідують заняття з декількох танцювальних напрямів
Зараз ви одна викладаєте?
Здебільшого, так. Але періодично ми організовуємо відкриті уроки, куди я запрошую викладачів та тренерів, які проводять майстер-класи.
Які підходи ви використовуєте у роботі з дітьми?
Багато різних моментів. Буває, що дитина приходить та одразу йде на контакт, іноді – навпаки. Були випадки, коли ми ще не починали заняття, а я вже бачила, що дитина чимось налякана. Питаю у батьків чому, вони розповідають, що вже ходили колись на гурток і там дитину образили або смикнули. В такому випадку я обережно та поступово намагаюся налагодити контакт, пояснити, що заняття – це не страшно. Буває, що вже наприкінці першого заняття дитина почуває себе комфортно. Загалом, намагаюся знайти підхід до кожного маленького танцівника, щоб для нього все було в задоволення. Для мене головне, щоб дитина сама хотіла, а не батьки її тягнули.
Як вдається поєднувати танці та викладання з особистими справами?
Не скажу, що це важко. Так сталося, що більшість мого часу складає саме робота. Але це одночасно й моє хобі. І навіть приходячи додому я дивлюся якісь відео про танці, або обираю музику для наступних занять. Я так звикла, це мій ритм життя.
Як місцеві ставляться до вас як до людини, яка переїхала з іншого регіону України та відкрила в Ужгороді бізнес?
Я думала про те, яким буде відношення ужгородців, коли я відкрию студію. Але все добре. Якщо у когось є сумніви, вони або взагалі не приходять на заняття, або приходять і буквально з перших хвилин розуміють мій підхід до справи та взагалі до дітей. Переселенці відвідують заняття і місцеві, і з усіма ми знаходимо спільну мову. Довіра до мене є і всі правильно мене сприймають.
Чи приймаєте ви з дітьми участь у конкурсах?
Так, звичайно приймаємо. Я розумію, що в кожного з батьків та дітей різні бажання та бачення занять, але я з усіма розмовляю і пояснюю, що виступати потрібно. Але брати участь у змаганнях чи займатися просто для себе – обирає кожна дитина самостійно. Я вже багато років входжу до складу Всеукраїнської федерації танців і є суддею вищої міжнародної категорії, тому розумію: змагання – це велика робота. Але я вважаю, що дитина має виступати. Це може бути не часто, раз на пів року, наприклад. Змагання можуть бути як у самому Ужгороді, так і містах, що знаходяться поряд. Можуть бути всеукраїнські, або міжнародні. Просто виступи для малечі – це стимул рухатися далі, старатися, розвиватися. Але якщо дитина не хоче, це не є обов’язковою умовою. Для себе танцювати теж корисно, тим паче в наш час гаджетів.
А в групи для дорослих можуть приходити люди з різним рівнем підготовки?
Так, у мене є групи початкового та просунутого рівня. В групи початківців приходять дорослі, які взагалі танцями не займалися. Групи просунутого рівня – це дівчата, які колись займалися танцями, але не змогли знати свого викладача. Багато з них планують виступи, хтось теж лише для себе ходить. Але я з задоволенням допомагаю відкрити світ танців кожному.
А ви зараз виступаєте як танцівниця?
Зараз я вже не беру участь в конкурсах, бо в федерації є певні правила. У свій час я виграла Кубок світу, Чемпіонат світу, брала участь у багатьох всеукраїнських конкурсах, маю титул «Miss Dance Europe». Після того як я виграла Чемпіонат світу, зрозуміла, що вже не хочу брати участь в конкурсних змаганнях, а хочу займатися виключно викладанням. Зараз мені цікавіше, коли мої учні виграють у змаганнях. Але я можу виступити під час конкурсу як запрошена танцівниця, крім того, беру участь у майстер-класах в різних містах України.
Що для вас найголовніше в танцях?
Якщо казати з професійного погляду як суддя – це техніка, музикальність та багато іншого. А як тренеру мені важливо, щоб діти ходили на танці з задоволенням. Як глядачу, мені важлива харизма та настрій, щоб танцівник не просто робив рухи, які він вивчив, а дарував емоцію, щоб на це було дивитися цікаво.
Чи допомагають танці, на вашу думку, людині поза сценою?
Звичайно. Зараз такий час, що багато дітей проводять час у гаджетах. А танці корисні для правильної постави, координації рухів та взагалі для здоров’я. Окрім цього, танці дуже допомагають розвивати впевненість в собі. За 15 років в мене було багато випадків, коли приходила сором’язлива та закрита дитина, і танці дозволяли їй розкритися на повну, показати себе. Я бачила впевнений погляд, подачу. Мені навіть дорослі, які приходять танцювати, розповідають, що після занять у них немов крила виростають. Тому так, танці корисні для життя.
Чи плануєте ви розширювати студію, чи відкривати нові танцювальні напрями?
Мені б дуже хотілося. Я люблю свою справу, тому постійно думаю про це. З часом хочу розширитися, відкрити більше танцювальних напрямів. У нас і зараз є вибір, але намагаюся брати не кількістю, а якістю, щоб приділяти кожному танцівнику багато часу та уваги. Великі групи створювати я не планую, а зараз в деякі вже закритий запис, але не хочеться відмовляти охочим. Було б добре, якби всі охочі могли танцювати разом з нами.
Поділіться своїми враженнями від Ужгорода. Чим темп життя тут відрізняється від Мирнограда?
Відрізняється, але не лише темп. Українською я спілкуюся з дитинства, бо вчилася в українській школі. Коли почалася війна я одразу та остаточно перейшла на мову. Але є в побуті місцевих деякі слова мені спочатку були не дуже зрозумілі. Але зараз я й сама їх використовую. А ще впадає в око, що в Ужгороді люди живуть трошки повільніше, ніж в нас на Донеччині. Місцеві можуть у будь-який момент зупинитися, попити каву. В Ужгороді багато красивих місць, чого вартує лише сама річка Уж. Я люблю подивитися на неї, та й взагалі на місто, подумати про щось гарне.
Які у вас улюблені місця в Ужгороді?
Дуже люблю набережну. Всі, хто слідкує за мною в соцмережах, часто бачать мої історії з набережної. А взагалі, коли я сюди їхала, дуже переживала, бо звикла до Мирнограда та люблю його. Але Ужгород мені з першого погляду сподобався. Так, зараз багато українців переїхали жити за кордон, але я хочу жити у своїй країні. Коли я брала участь у змаганнях, я в багатьох містах була. Десь мені сподобалось, десь – ні. Але Ужгород для мене є найкомфортнішим.
Чи хотіли б організувати тут якісь фестивалі?
Я навіть вже зробила це. Взагалі мій переїзд в Ужгород почався з того, що я організувала велику танцювальну подію – стала організаторкою Кубка Закарпаття з сучасних, народних та східних танців. В січні змагання відбулися в драмтеатрі. До нас приїхали учасники з усієї країни. Мені взагалі дуже подобається організація подій та змагань, я цим й вдома займалася, і надалі планую займатися на Закарпатті.
Яку мрію ви б хотіли втілити в танцювальній сфері?
Колись я давала інтерв’ю на місцевому телебачені й тоді відповіла, що в мене немає мрій, але є мета, до якої я йду. За багато років я звикла, що мій колектив на кожному змаганні виграє особливу нагороду – спеціальний Кубок за найрезультативніший колектив. Я хочу, хоч ми й почали все спочатку, щоб на кожному змаганні мій колектив брав цей Кубок.
