Для Яни Крюченко фотографія – це не просто кадр, а маленька історія. Вона любить ловити сонце в полях соняшників, ніжність у поглядах закоханих і світло у дитячих усмішках. Попри переїзд з рідного міста до Ужгорода, Яна продовжує творити, а її мрією залишається зйомка на морі та вулицях Парижа. Як Яна знайшла в об’єктиві не лише нову професію, а й спосіб зберігати теплі миті для інших, вона розповіла журналісту “Баношу”.
Коли ви зацікавилися мистецтвом фото?
Приблизно півтора року тому. Спочатку вирішила спробувати для себе, потім зрозуміла, що мені подобається ця справа. Так почала фотографувати інших людей.
Сама я з міста Харків. Через небезпеку в рідному місті вимушена була переїхати з родиною в більш безпечний регіон. Ужгород обрали, бо мій чоловік – військовий, іноді у нього є можливість бувати в цьому місті.
Є фотограф, роботами якого ви надихаєтесь?
Так, є дівчина фотографиня з Одеси, на жаль зараз вона теж виїхала з міста та мешкає в Португалії. Раніше постійно робила для підписників безплатні фотосесії на березі моря. Я навіть спеціально в Одесу їздила, щоб отримати від неї трохи досвіду.
Розкажіть про свої перші фотографування. Якими вони були?
Найпершими фотографувала друзів. Це було в соняшниках. Я з дитинства чомусь мріяла зробити фото саме в соняшниках, ще пам’ятаю, як ми влітку на старі телефони фоткалися. А тут вже в руках нові технології, тому цей досвід мені дуже запам’ятався.
Зараз яку саму зйомку робите?
В основному фотографую сімейні пари, дівчат та маленьких дітей. Фотографую також заходи: весілля, дні народження, хрестини та таке інше. У мене був навіть досвід зйомки військових після полону та поранення.
Яка зйомка була для вас найскладнішою?
Ось саме фотосесія військових. Це і морально, і фізично було складно. З одного боку мені хотілося зробити приємно людини. З іншого – спілкування, щоб краще передати історію цих чоловіків, але не питала нічого, бо розуміла: будь-які питання для військових – травма.
Як ви обираєте локації для фотосесій?
Загалом люди самі говорять чого хочуть та де їх фотографувати. Навесні в Ужгороді цвітуть сакури, тому ось вже безпрограшна локація. Взимку теж декілька разів їздили на Полонину-Руну, робили там гарні фото.
Чи є у вас особистий рецепт як допомогти людині розкутіше почуватися у кадрі?
Насправді я сама, спочатку була скутою. Мені було ніяково спілкуватися з людьми, не могла знайти спільну мову. З часом все проходило. Але досі пораду дати людині мені важко. Якихось особистих фоторитуалів перед зйомкою в мене теж немає.
Чи був у вашому житті момент, коли фотосесія пішла зовсім не за планом?
Такого не було. Вважаю, що з будь-якої ситуації можна знайти вихід.
Багато часу приділяєте постобробці світлин?
Дивлячись, яка була зйомка. Якщо портретна, то це може бути від 3 до 5 днів, якщо сімейні фотосесії, може бути довше.
Хто чи що вас найбільше надихає?
Моя донька, бо вона майже завжди з мною. І там де планують фотографуватися мої клієнти, я в першу чергу роблю кадр з донькою, щоб подивитися як виглядає фон, які можна робити позування.
Є у вас мрія зробити зйомку в якомусь певному місці?
Я мрію зробити фотосесію в Парижі. І йду до цієї мети. У мене друзі там живуть, які постійно кажуть: “Ось ти коли приїдеш, ми все зробимо!”. Але найбільше мені подобається фотографувати на морі. Море для мене – символ спокою та тиші. І там завжди світлини навіть без обробки виходять ідеальними.
Як відновлюєте енергію після інтенсивних фотозйомок?
Проводжу час наодинці. Можу просто в парк сходити, погуляти, випити каву. Або вдома приготувати щось смачне.
Ідеальна фотографія – якою вона є для вас?
Все залежить від людини, яку фотографую. Якщо вона налаштована на класні кадри, то вони такими й будуть. Ідеально, коли людина просто довіряє фотографу. Але й коли людина сама знає як стати, що робити, що одягти, щоб фото було гарним, це теж дуже круто.
Чи є у вас улюблені місця в Ужгороді?
Мені подобається проводити час біля кар’єру. До речі, там теж можна робити гарні фото.
А взагалі темп життя в Ужгороді відрізняється від того, як було в Харкові?
Так, дуже. Ужгород – маленьке місто, тут живе невелика кількість людей, навіть попри те, що в місто приїздить багато переселенців. Тут спокійніше, ніж в Харкові, бо там більш динамічний темп життя. Але в Ужгороді мало розваг для дітей, дорослих, мало парків. Багато чого мені не вистачає, бо в Харкові було все й на кожному кроці. Але для життя людей, які не люблять міського гомону, в Ужгороді ідеально, спокійно.
Які плани маєте на найближче майбутнє?
Не можу поки сказати, бо плануємо переїзд до столиці. Навіть не знаю, чи буду там фотографувати, бо велика конкуренція. Взагалі не знаю чим в Києві буду займатися.
