Лохово, Пилипець, Воловець, Нижні Ворота, Німецька Мокра, Ділове – для людини, яка вперше бачить карту Закарпаття, деякі назви населених пунктів можуть звучати майже кумедно. Але за більшістю з них стоять цілком серйозні історії: давні імена людей, назви річок, природні особливості, ремесла, переселення німців і волохів, угорські адміністративні записи та навіть перейменування радянського часу. Журналісти «Баношу» перевірили походження 15 незвичних закарпатських топонімів і з’ясували, де маємо підтверджену етимологію, а де лише красиву місцеву легенду.
Закарпатська карта особлива тим, що протягом століть тут перетиналися різні мови та держави. Тому одна й та сама назва могла мати українську, угорську, німецьку, румунську чи чеську форми, а сучасний варіант іноді є лише останньою ланкою довгого ланцюга. Дослідники топонімії Закарпаття знаходять у назвах населених пунктів сліди антропонімів – тобто людських імен, назв занять, природних об’єктів та етнічних груп. Особливо добре простежуються угорський, німецький, румунський і слов’янський мовні пласти.
Воловець
Воловець – один із випадків, коли інтуїція майже не підводить. Етимологічний словник топонімів України виводить назву від прикметника «воловий», тобто пов’язаний із волами, та суфікса -ець. Назва могла позначати місце, де волів випасали, напували або утримували. Та сама основа простежується в назвах місцевих потоків Воловець, Волова, Воловик, Воловий. Місцеві перекази конкретизують цю історію: назву пов’язують із потічком Волівчик, де пастухи напували худобу.
Нижні Ворота
Сьогодні це Нижні Ворота, але до 1946 року село називалося Нижні Верецьки. І саме стара назва допомагає зрозуміти походження сучасної. В історико-краєзнавчих джерелах її пов’язують із місцевим рельєфом: поселення лежить у гірській улоговині поблизу Верецького перевалу. Саме слово «веретки» використовували для позначення гірської місцевості. Пізніше історичну назву замінили на Нижні Ворота – фактично зрозумілішу для сучасної української мови. Тож «ворота» тут дуже доречні: поселення розташоване біля одного з важливих проходів через Карпати.
Тячів
З Тячевом історія набагато цікавіша, ніж може здатися. Перша письмова згадка датується 1329 роком і має угорську форму Técső. Але дослідники звертають увагу на німецьку назву Teutschau, яку пов’язують із поселенням саксонців на початку XIV століття. Її компоненти походять від давньонімецьких слів зі значеннями «німецький» і «луг, долина». Тобто назву можна передати приблизно як «німецький луг» або «німецька долина».
Саме від Teutschau дослідники пропонують виводити українську форму Тячов/Тячів, тоді як угорську Técső вважають пізнішою адаптацією. Водночас у сучасній ономастиці існують і альтернативні гіпотези, зокрема пов’язана з антропонімом Тяч.
Усть-Чорна
Усть-Чорна взагалі має кілька різних історій, зафіксованих у назвах. У 1786 році тут оселилися німецькі колоністи, які назвали поселення Königsfeld – Королівське поле. Пізніше виникла угорська калька Királymező, яка означала те саме.
Сучасна українська назва утворена вже за іншим принципом. Усть- походить від географічного слова «усть», тобто гирло. Саме тут сходяться Брустурянка та Мокрянка. Чорна, за наведеним у мовознавчому дослідженні поясненням, пов’язана з темним відтінком навколишніх лісів. Отже, на одному місці послідовно співіснували Королівське поле, Királymező та Усть-Чорна. І кожна назва відображала інший історичний та мовний період.
Буштино
Буштино вперше фіксується в документах у 1373 році як Бушта. Згодом назва змінилася на сучасну форму. Народна версія розповідає про Івана Бущу – нібито одного з перших поселенців. Є й інша історія: першопоселенці начебто побачили тут багато лелек. Але це саме легенди.
Етимологічні дослідження дають значно складнішу картину. Назву Буштино пов’язують із давнім антропонімом Бушта/Буштя, який був відомий на Закарпатті щонайменше з XV століття. Окремо допускається походження самого антропоніма від західнослов’янського іменного ряду або від гуцульського діалектного слова бушта.
Пилипець
Пилипець сьогодні асоціюється з горами, полонинами й туризмом. Але його давня назва звучала зовсім інакше. У письмових джерелах поселення вперше згадують у 1463 році, але тоді його назва звучала як Верпелепець. У XV–XVIII століттях Пилипець не був окремим селом, він вважався присілком сусідніх Ізків, а в документах XVIII століття зустрічається назва Ізки-Пилипець.
Найвідоміше пояснення сучасної назви пов’язане з народним переказом. За ним, тут першим оселився вівчар на ім’я Пилип, від якого й пішла назва поселення. Саме цю версію наводить дослідник дерев’яної церковної архітектури Михайло Сирохман. Однак називати її доведеним фактом не варто: це саме місцевий переказ, до того ж найдавніша зафіксована форма Верпелепець не дає можливості просто ототожнити її із сучасним «Пилипець».
Перечин
У наукових працях назву пов’язують із давнім особовим ім’ям Перека/Переча. Антропонім Perecha засвідчений у 1266 році в документі, де йдеться про землю пана Перечі. Від цього імені, за реконструкцією дослідників, могла виникнути назва поселення. Сам Перечин у письмових джерелах фіксується, зокрема, у 1399 році як Perecsen. Тож популярна історія про «перетин річок» – цілком зрозуміле народне пояснення, але сучасні ономастичні дослідження надають перевагу антропонімічній версії.
Іршава
Назва міста пов’язана з однойменною річкою. А ось походження самого гідроніма Іршава залишається дискусійним. Одна з версій пов’язує основу з назвами вільхи в західнослов’янських мовах – наприклад, словацьким jelša. На перший погляд це логічно: назва могла описувати річку, береги якої заросли вільхою. Але дослідники зауважують, що з фонетичного погляду ця версія не є переконливою. Інша гіпотеза пов’язує основу з давньонімецьким словом, пов’язаним із козлом/козою, і трактує назву як характеристику місцевості.
Солотвино
Поселення виникло біля великих соляних родовищ. Найдавніші форми назви фіксуються як Zlatina/Zlathyna. Пізніше з’являються форми Szlatina, Szolotvina та інші варіанти. Угорські та угорськомовні історичні джерела пов’язують цю назву із соляним промислом, а саме поселення століттями існувало завдяки видобутку солі.
Ділове
Сьогодні це Ділове, але старша назва поселення – Трибушани. За місцевою легендою, тут жили три брати Бушани, від чого й утворилася назва. Угорська назва в XIX–XX століттях була Terebesfejérpatak – буквально Теребеш на Білому Потоці. А назва Ділове з’явилася вже після Другої світової війни, коли Трибушани перейменували. Популярне пояснення говорить, що нову назву дали через «ділових людей», які тут жили, але це вже радше народне пояснення нового топоніма, а не надійно встановлена етимологія.
Лохово
Напевно, найбільше жартів серед усіх закарпатських топонімів дістається Лохову. Причина очевидна: сучасне українське слово «лох» має жаргонне значення, яке не має жодного стосунку до історії села.
Найдавніші форми топоніма це чудово демонструють. У документах початку XVI століття територія фігурує як Loloh, а в угорських формах – Nagy Loho та Kiss Loho, тобто Великий і Малий Логов.ьУ сучасних академічних дослідженнях наводиться одразу кілька гіпотез: від первісного Логово – пов’язаного з логовами, лігвищами або рослиною – до версії про волохів та навіть кельтського loch «озеро, водойма». Дослідники прямо застерігають, що ці пояснення мають різний ступінь переконливості. Тому найважливіший факт тут простий: назва Лохово існувала задовго до появи сучасного жаргонного значення слова «лох».
Вишково
Вишково має дуже давню письмову історію. У 1271 році поселення згадується як Visk. Пізніше в документах з’являлися інші форми. Містечко стало одним із коронних поселень Марамороського комітату. Давня форма Visk показує, що топонім існував задовго до сучасної української форми, а його історична етимологія потребує роботи з давніми угорськими та слов’янськими формами.
Німецька Мокра
Назва Німецька Мокра здається сучасній людині майже описовою до абсурду. Але тут усе справді буквально. Історична угорська назва Németmokra, німецька Deutsch-Mokra, а українська Німецька Мокра відображають поділ поселень на німецьку та руську частини. У джерелах XVIII–XIX століть зафіксовано цілу низку форм: від Teutsch Mokra до Deutsch-Mokra та Német-Mokra.
Основа Mokra походить від слов’янського слова зі значенням «мокрий, вологий» і пов’язана з місцевою назвою водотоку Мокрянка. А компонент «німецька» вказував на німецьких поселенців. У 1775 році сюди переселяли робітників із австрійського Зальцкаммергуту для роботи в лісовому господарстві. А в радянський період назва взагалі зникла з офіційних карт: у 1946 році село перейменували на Комсомольськ. І лише у 2016 році історичну назву Німецька Мокра було повернуто.
Ясіня
В історичних джерелах зафіксовані угорська назва Kőrösmező, єврейська Jasin та румунська Frasin. Угорський варіант уперше згадується в XVI столітті. Сама сучасна назва очевидно пов’язана з ясенем, а румунський Frasin також означає «ясен».
А ось історія про галичанина Івана Струка, який нібито зробив із ясена кошару для овець, пережив заметіль, а потім поставив тут церкву – це саме легенда, а не документально встановлена історія походження назви. Вона є частиною місцевої традиції.
Павшино
Павшино сьогодні фактично зрослося з Мукачевом, але його історія показує, як змінювалися назви закарпатських поселень. Ойконім Павшино відомий із 1365 року, але вже у 1410-му населений пункт фігурує як Horosztó. Пізніше зустрічається форма Posahaza, а німецька назва – Pausching.
Особливо цікава форма Horosztó. Мовознавці пов’язують її зі слов’янською основою храст – «хворост». Тобто один із давніх варіантів назви міг буквально стосуватися заростей хмизу. А сучасне Павшино пов’язане вже з іншим історичним шаром. Це хороший приклад того, що іноді в одному селі можна буквально прочитати кілька століть мовної історії.
Чому таких назв на Закарпатті так багато?
Тому що закарпатська топонімія – це своєрідний архів. Тут залишилися назви, утворені від людських імен, пов’язані з господарством, є назви, які зберегли пам’ять про німецьких колоністів, або що виникли поруч із соляними промислами. А ще Закарпаття пережило хвилі перейменувань у XX столітті. Частину старих назв замінювали радянськими, а після відновлення незалежності деякі історичні топоніми повернули. І, мабуть, саме тому закарпатські села мають стільки назв, які сьогодні здаються нам дивними. Вони дивні лише доти, доки ми не знаємо їхньої історії. А коли починаємо розбиратися, з’ясовується, що за одним незвичним словом може стояти кількасот років історії, іноді підтвердженої документами, захованої в старій мові чи лише збереженої в народній пам’яті.
