Старший сержант Віталій Божок говорить про війну без пафосу та гучних заяв. У його розповіді немає прагнення до героїзації чи перебільшень — лише спокійна впевненість, витримка та щира правда про пережите.
Про це повідомили на Facebook-сторінці Західного регіонального управління Держприкордонслужби України.
До Державної прикордонної служби України Віталій прийшов у 18 років. Шлях до омріяної професії виявився непростим: через стан здоров’я він двічі не зміг пройти військово-лікарську комісію. Проте від своєї мети не відмовився — переніс операцію, пройшов відновлення та зрештою вступив на службу. Контракт із Мукачівським прикордонним загоном він підписав за місяць до початку повномасштабного вторгнення.
Свій перший бойовий досвід здобував як сапер на кордоні з білоруссю. За короткий час підрозділ виконав значний обсяг інженерних робіт, а сам Віталій отримав позивний «Живчик», який закріпився за ним серед побратимів.
Бойове хрещення прикордонник пройшов у Вовчанську. Одним із перших його завдань було доставити на позиції боєприпаси та засоби зв’язку. Те, що мало тривати кілька годин, розтягнулося на дев’ять діб. Увесь цей час військовослужбовець перебував на передових позиціях під постійними обстрілами, атаками дронів та ударами авіації.
Особливо важкими були бої на одній із позицій у напівзруйнованій багатоповерхівці. Там Віталію довелося не лише виконувати бойові завдання, а й координувати дії побратимів.
«Я підказував, куди дивитися і що робити. Коли потрібно — давав команду відкривати вогонь або змінювати позицію. Було важко, інколи здавалося, що виходу немає, але ми вистояли», — згадує військовий.
У найскладніші моменти підтримку давали голоси друзів із рідного підрозділу, які виходили на зв’язок по рації. Саме це допомагало не втрачати віри та триматися далі.
На фронті доводилося долати й побутові труднощі. Через нестачу води бійці збирали її буквально по краплинах із систем опалення. А до важких умов та постійної небезпеки доводилося швидко звикати, щоб виконувати поставлені завдання.
Особливе місце у спогадах Віталія займає день народження, який він зустрів у Серебрянському лісі. Через відсутність мобільного зв’язку кохана організувала для нього незвичний подарунок — записала привітання від рідних та друзів. Аудіозапис передали через штаб і увімкнули просто в ефір радіостанції. Після важкого бою почути голоси близьких стало для військового справжньою підтримкою.
Фотографію коханої Віталій постійно носив у шоломі. У хвилини відпочинку вона нагадувала йому про дім, мирне життя та тих, заради кого варто боротися й вистояти.
Якось у бліндажі він пожартував: «Якби мій янгол-охоронець умів говорити, він би мене вже давно послав подалі. Бо працює за трьох». Ці слова викликали сміх серед побратимів, але, як зізнається сам військовий, у кожному жарті є частка правди.
Після повернення з фронту відновлюватися допомагала реабілітація. Спорт, басейн, картинг і творчі заняття разом із побратимами стали важливою частиною повернення до звичного життя.
Нині старший сержант Віталій Божок продовжує службу в Мукачівському прикордонному загоні. Як інструктор він навчає новобранців основам військової справи — інженерній підготовці, топографії, тактичній медицині та роботі зі зброєю.
За словами прикордонника, за кілька днів неможливо повністю підготувати людину до війни, але можна дати міцну основу знань і навичок, які в критичний момент можуть врятувати життя.
Сьогодні Віталій Божок не шукає визнання чи співчуття. Він добре знає справжню ціну війни — це втрати, біль, виснаження та щоденна боротьба. Водночас переконаний: навіть у найтемніші часи потрібно залишатися людиною, підтримувати побратимів і берегти те світло, яке допомагає вистояти.
Підписуйтесь на нас у соцмережах: Фейсбук/Телеграм/Інстаграм/Тік-ток
