У лютому 2022 року, як і тисячі іноземців, чилійський художник Макс Сір, котрий проживав вже 4 роки в Україні, залишив країну в перші дні вторгнення. Він зробив це не за власним вибором, а заради елементарного виживання. Але поки більшість закривала цю главу і продовжувала життя в інших місцях, він прийняв зовсім інше рішення: замість того, щоб дистанціюватися, він присвятив наступні роки створенню проєктів, які допомагали, підтримували та давали голос тим, хто страждав.
Сір Гаррідо Макс Ренан (Вінь’я дель Мар) – чилійський художник, актор та театральний режисер. Засновник кінофестивалю Max Sir International Film Festival, що кілька років підряд проходить в Україні (зокрема в Ужгороді) та має на меті підтримку візуальних митців. Член громадської організації “МСІФФ”. Отримав нагороду від Міністерства Культури та Соціальної Політики за вагомий внесок в культуру України. Також отримав нагороду від посольства Німеччини за розвиток культурних ініціатив в Україні в партнерстві з Німеччиною.
Зараз митець проживає в Ужгороді на Закарпатті, продовжуючи допомагати країні, яку іменує своїм другим домом не лише фінансово, але і за допомогою культурно-соціальних проєктів.
«Це не був політичний жест – це був необхідний акт людяності», – стверджує він. Ця фраза підсумовує етичний орієнтир, який керує художником відтоді.
Імпульс творити, коли реальність руйнується
Під час свого перебування за межами країни Макс Сір зосередився на розробці культурних, освітніх та гуманітарних ініціатив, які б поєднували Україну з рештою світу. Його метою було не лише говорити про війну, а супроводжувати тих, хто крізь неї проходить. Від мистецьких проєктів пам’яті до кінопрограм та культурних зустрічей -кожна ідея народжувалася з глибокого переконання: коли все руйнується, мистецтво може стати формою колективної опори.
Він не шукав героїзму чи слави. «Мистецтво не рятує міста, але воно підтримує людей. І іноді цього достатньо», – коментує митець.
Повернення як символічний жест
Через три роки Макс Сір прийняв друге контрінтуїтивне рішення: повернутися в Україну. Не заради комфорту і тим паче не заради професійної вигоди, а з глибоко людських та мистецьких міркувань.
«Я відчув, що маю бути тут, творити там, де все продовжує відбуватися. Залишатися не як політичний жест, а як акт узгодженості з тим, у що я вірю», – пояснює він.
Повернення має символічне значення: воно підтверджує, що мистецтво – це не втеча від сьогодення, а спосіб пройти крізь нього. Макс Сір обирає присутність, яка супроводжує та спостерігає, документує та трансформує. Його студія знову розташована в тій самій країні, де він почав будувати свій художній погляд, але тепер він робить це з іншою інтенсивністю, позначеною пам’яттю, відданістю та стійкістю.
Між живописом, кіно та культурною відбудовою
Художник не лише створює картини; він також просуває проєкти на перетині кіно, освіти, громад та культурного відновлення. Від майстер-класів з молоддю до ініціатив, що наближають сучасне мистецтво до шкіл та вразливих громад – його робота сьогодні переплітає естетику та соціальну відповідальність.
Для Макса Сіра цей етап полягає не лише у створенні творів, а й у створенні просторів. Просторів для спілкування, пам’яті, опору та відбудови. «Повернення – це також форма турботи», – каже він.
Акт перебування в часи непевності
У той час, коли багато хто все ще бореться за повернення стабільності, рішення Макса Сіра несе послання, що виходить за межі особистої біографії: мистецтво може бути місцем, де можна залишитися, коли світ здригається. Його повернення – це не жест епічної мужності, а вияв тривалої людяності; спосіб бути з іншими через те, що він вміє робити найкраще.
«Важливо не те, чи змінює мистецтво речі, – роздумує він, – а те, чи супроводжує воно тих, хто в них живе».
І в Україні, у цьому часі, застиглому між болем і відбудовою, така присутність стає необхідною як ніколи.
У країні, де відданість доводиться вчинками, а не словами, повернення Макса Сіра нагадує, що навіть іноземець може обрати Україну як своє місце істини. Він приїхав не для того, щоб спостерігати з відстані, а щоб залишитися, коли світ радив піти. Його рішення дає чіткий сигнал: є ті, хто, навіть не народившись тут, глибоко розуміють, що означає захищати гідність, культуру та життя. І в часи непевності ця несподівана вірність також є формою сили.
Коли війна перетворила Україну на епіцентр болю та світового опору, багато хто поїхав у пошуках безпеки. Але були й ті, хто, навіть маючи змогу відбудувати життя далеко звідси, відчув, що їхня доля – тут. Одним із них став чилійський художник Макс Сір, який повернувся не заради комфорту чи ностальгії, а через переконання: переконання, що мистецтво має бути там, де життя стає нагальним.
Читати також: Кіно, що надихає: режисери відвідали Перший Краматорський ліцей у Перечин
