Сьогодні Закарпаття – це край гір, зелених полонин і річок. Але кілька сотень мільйонів років тому все виглядало зовсім інакше. Тут не було Карпат, не шуміли смерекові ліси, не текли гірські потоки. Територію, яку ми зараз знаємо як серце українського заходу, вкривали моря, у яких плавали амоніти, корали та інші давні створіння. Цікаві факти про те, яким був наш регіон мільйони років тому розповідають журналісти “Баношу”.
У тріасовий і юрський періоди територія сучасного Закарпаття знаходилася в межах широкої системи морських басейнів. Тут панували мілководдя, де відкладалися піски, глини й вапняки, багаті на рештки морських організмів. Саме ці породи стали основою майбутніх Карпат – природною «пам’яттю» про давні моря.
Про морське минуле Закарпаття свідчать викопні рештки, які знаходять у гірських породах регіону. Тут збереглися сліди амонітів, двостулкових молюсків, коралів та інших морських істот.Ці давні мешканці, що могли досягати двох метрів у діаметрі, залишили по собі численні скам’янілі відбитки, які вражають своєю геометричною досконалістю. Амоніти плавали у товщі води, регулюючи свою плавучість за допомогою спеціальної трубки. Вважається, що їхнє вимирання на межі крейдового та палеогенового періодів було пов’язане зі зникненням вапнякового планктону, яким харчувалися їхні новонароджені.
Поряд з амонітами, у водах Закарпаття жили белемніти – молюски, схожі на кальмарів, але з твердими внутрішніми скелетами. Найчастіше знаходять їхні ростри, відомі як “чортові пальці” або “громові стріли”. Також виявлені мушлі інших дрібних істот. Ці скам’янілості допомагають вченим визначати вік порід і відтворювати давні екосистеми. У ті часи клімат був теплим і вологим, а моря – багатими на життя. Уявити лише: замість гірських вершин і полонин – бірюзові лагуни, коралові рифи й підводні вулкани.
Сьогодні найбільше викопних решток тварин і рослин можна знайти у двох кар’єрах Закарпатської області: Приборжавському (Іршавський район), що закладений у величезній брилі юрських вапняків, та Новоселицькому (Тячівський район). Тут збереглися як відбитки, так і справжні скам’янілі раковини та панцири вимерлих гігантських організмів. Геологи та палеонтологи часто знаходять тут амонітів та белемнітів, які жили з девонського по крейдовий період (400-100 мільйонів років тому).
Особливу цінність для наукового геологічного туризму становить гора Клобук біля села Приборжавське. Львівський національний університет імені І. Франка навіть включив її до списку “7 чудес України”. На площі 20 квадратних кілометрів тут розташовані численні природні та штучні відслонення, що зберігають багату інформацію про геологічну історію регіону. Ці відслонення, розташовані на лівобережжі річки Боржава, дозволяють “прочитати” історію розвитку Закарпатського середньогір’я.
На околиці села Приборжавське знаходяться старий та новий кар’єри, де розкриті рожеві, світло-сірі та кремові мармуризовані вапняки верхньої юри-нижньої крейди. У цих вапняках часто зустрічаються скупчення відбитків черепашок, а також численні знахідки белемнітів та амонітів – свідків моря, яке існувало тут майже 100 мільйонів років. Навколишні гірські вершини, що проривають осадові породи, свідчать про значну тектонічну активність та вулканізм, що відбувалися тут близько 20 мільйонів років тому, коли формувалися Карпати.
На території села Новоселиця, що на Тячівщині, у межах Нересницької громади, розташований Новоселицький мармуровий кар’єр. Саме тут, серед рожево-сірих метаморфізованих вапняків, відомих як “мармури”, можна знайти скам’янілі рештки амонітів. Ці знахідки – не просто геологічна цікавинка, а свідчення того, що близько 150-170 мільйонів років тому на місці сучасних Карпатських гір вирували води теплого Юрського моря, яке було частиною величного давнього океану Тетіс. На його дні накопичувалися вапнякові відклади, де й збереглися мушлі цих давніх морських мешканців. З часом ці відклади, під впливом геологічних процесів, перетворилися на щільний камінь – мармур.
Цікаво, що назва “амоніти” походить від імені давньоєгипетського бога Амона, якого зображували з баранячими рогами, що нагадують форму мушель цих молюсків. Після смерті ці організми осідали на дно, перетворюючись на скам’янілості, які сьогодні дивують нас своєю різноманітністю. Наприклад, раковину амоніта віком понад 180 мільйонів років можна побачити на мармуровій стіні станції київського метро «Університет» – цей мармур був привезений саме з Закарпаття.
Особливу цінність для палеонтології Закарпаття становить скам’янілий відбиток риби-туця виду Thunus stont, знайдений у 1968 році. Цей екземпляр, що датується 46 мільйонами років, є одним з найцінніших серед 1500 палеонтологічних знахідок Існує ймовірність знайти ще більш вражальні артефакти, наприклад, рештки ракоскорпіонів, які могли б сягати чотирьох метрів у довжину. Однак, поки що найцікавішими знахідками залишаються зуби акул.
Океан Тетіс, що існував між материками Лавразія та Гондвана, виник понад 230 мільйонів років тому. Він поступово зникав, коли континенти почали зближуватися, формуючи сучасні гірські системи, такі як Карпати, Альпи та Гімалаї. Пізніше, в епохи міоцену та пліоцену, його змінило Паннонське море, яке зникло приблизно 600 тисяч років тому, залишивши по собі товщу осадових порід завтовшки від 3 до 4 кілометрів.
У палеогеновий період, коли води океану Тетіс відступили, утворивши сушу, на Закарпатті панував теплий клімат, що дозволяв рости пальмам. Під ними могли пересуватися пращури сучасних великих ссавців, таких як слони, коні, носороги, панди, гієни, ведмеді, олені, кролі та зайці. Їхні значні розміри пояснюються високим рівнем кисню в атмосфері того часу.
Побачити “мешканців” доісторичного Закарпаття можна у Закарпатському обласному краєзнавчому музеї ім. Т. Легоцького, який має цінну колекцію скам’янілостей, переважно амонітів та белемнітів. Більшість експонатів походить з Приборжавського кар’єру, де співробітники музею під час експедицій зібрали чимало знахідок. Невелика колекція скам’янілостей зберігається також в Іршавському районному краєзнавчому музеї БДТ.
Музейні колекції містять рештки сухопутних тварин, що дають уявлення про доісторичне минуле краю. Серед них – кістки печерного ведмедя, гігантського оленя та гігантської панди. Частина експонатів, зокрема плечова кістка печерної гієни, потрапила до Закарпатського краєзнавчого музею з колекції історика Тиводара Легоцького. Найкраще збережені знахідки включають кістки печерного ведмедя з печери Перлинна, кістки тарпана з берегів річки Уж, а також частини черепа та рогу гігантського оленя, знайдені біля села Бадалово. Знахідки з Івано-Франківщини, такі як зуб та уламки бивнів мамонта, свідчать про можливість їхньої присутності й на Закарпатті, хоча прямих доказів поки не знайдено.
Сьогоднішнє Закарпаття – це справжній геологічний пазл. Його підземна будова складається з різних блоків і зон, які мають свій мезозойський «паспорт». Тут є глибокі прогини, у яких збереглися морські відклади тріасу та юри, і підняті ділянки, де ці породи тепер лежать на поверхні. Флішеві товщі – чергування піщаників, глин і сланців – утворюють характерну «стрічкову» структуру гір, що свідчить про колишні коливання моря: то воно наступало, то відступало.
Геофізичні дослідження показують, що ще з мезозою під територією сучасного Закарпаття відбувалися значні зміни температури й рухів літосфери. Глибоко під поверхнею проходили процеси розігріву, охолодження і підняття магматичних мас, які впливали на формування рельєфу та родовищ корисних копалин. Саме ці давні геотермальні процеси заклали основу для майбутньої вулканічної активності, сліди якої ми бачимо в пізніших епохах.
Не виключено, що доісторичні води Закарпаття борознили й морські ящери, такі як іхтіозаври та плезіозаври. Перші, рибоподібні рептилії, мешкали в океанах майже всю мезозойську еру. Хоча їхні рештки безпосередньо на Закарпатті не знаходили, вони відомі в інших регіонах України.
Сьогодні ми бачимо лише вершину цієї історії, а справжня її глибина – у породах, що зберігають пам’ять про світ, якого давно немає. Закарпаття – це не просто географічний регіон, а жива книга Землі, де кожен шар порід – сторінка давнього океану, що колись покривав цей край.
