Верхова їзда, іпотерапія та підтримка військових у кінному клубі «Фанат»

У селі Холмець неподалік від Ужгорода працює кінний клуб «Фанат». Тут проводять заняття з верхової їзди, організовують кінні прогулянки та дитячі табори. Від початку повномасштабного вторгнення одним із напрямів діяльності клубу стала підтримка військових і ветеранів. Для них організовують зустрічі з кіньми, де можна відпочити на природі та поспілкуватися з побратимами.

Історія клубу почалася із захоплення кінним спортом його засновниці Мішель Малюк. Професійно займатися верховою їздою вона почала приблизно у 12 років. Тоді батько придбав їй першу кобилу – Галку, яка й досі живе у конюшні. Нині їй близько 25 років, і вона найстарша серед коней клубу.

Згодом Галку на певний час відвезли до села, де вона жила в табуні. Там у неї народилися дві доньки – Сара та Мадонна. Пізніше знадобився кінь для спортивних занять. Так у родині з’явився Фанат – кінь вестфальської породи, якого засновниця називає особливим для себе.

Нині в клубі є коні різних порід: Фанат – вестфальської, Малиш, якого також називають Альхантом, – української верхової, а Галка, Сара та Мадонна – гуцульської. Окрім них, у конюшні є поні та приватні коні.

«Спочатку це було тільки родинним захопленням, а згодом подружки та знайомі почали запитувати, чи можуть також займатися верховою їздою», – розповідає Мішель.

Оскільки коней ставало більше, родина облаштувала для них окрему конюшню. Згодом почали приїжджати тренери, а приватне захоплення поступово переросло у клуб, відкритий для відвідувачів. Загалом історія «Фаната» налічує близько 10 років, а заняття та прогулянки для охочих проводять приблизно сім.

Від спортивних занять до підтримки військових

До повномасштабного вторгнення основними напрямами роботи клубу були кінний спорт, тренування та прогулянки верхи. Згодом команда почала більше уваги приділяти роботі з військовими й ветеранами.

Поштовхом до цього стала зустріч із військовим, який приїхав до клубу разом із родиною. Йому сподобалося місце, і він запитав, чи можна буде повернутися, щоб відпочити. Після цього Мішель звернулася до благодійного фонду «Дерево життя» та запропонувала організувати спільний проєкт.

Відтоді клуб регулярно приймає військових і ветеранів. Учасники можуть познайомитися з кіньми, погодувати їх, поспостерігати за тваринами або просто побути на природі. Важлива частина таких зустрічей – можливість провести час із побратимами та поспілкуватися з людьми, які мають подібний досвід.

«Ми зрозуміли, що цим можемо дійсно допомогти – хоча б трохи відпочити тим, хто за нас боронить і боронив», – каже засновниця клубу.

За її словами, від початку року на таких зустрічах побувало близько 100 людей. Зазвичай приїжджають групи по 10-12 учасників. Деякі гості згодом повертаються та цікавляться, коли відбудуться наступні зустрічі.

«Хто як не ми? Якщо в нас є можливість, то чому б не допомагати?» – пояснює Мішель, чому для неї важливо продовжувати цю роботу.

Заняття з іпотерапії

Ще один напрям діяльності клубу – іпотерапія. Такі заняття проводять для дорослих і дітей, зокрема людей із фізичними порушеннями.

Під час занять використовують не звичайне сідло, а м’який спеціальний килимок. Людина сідає на нього, а тренер супроводжує вправи з урахуванням її можливостей. Зазвичай до роботи залучають одного або двох тренерів, а під час занять із людьми після ампутацій – трьох.

Водночас взаємодія з кіньми не обмежується вправами верхи. Відвідувачі також можуть доглядати за тваринами, годувати їх і проводити час разом.

Кінний табір для дітей

Ще один напрям роботи «Фаната» – літні кінні табори. Один заїзд триває п’ять днів і чотири ночі. Діти можуть проживати на території клубу в будиночку. В одному заїзді приймають приблизно 10 учасників.

Програма поєднує заняття з верхової їзди, догляд за кіньми та активний відпочинок. День починається із зарядки, а серед запланованих активностей – пробіжки до лісу, рухливі ігри та пошук підказок. Діти також вивчають основи кінного спорту, знайомляться з особливостями амуніції та дізнаються про догляд за тваринами. Окрім цього, у програмі є заняття з англійської мови та відвідування басейну.

Останнього дня учасники демонструють здобуті навички під час змагань.Діти, які вже мають відповідний досвід, можуть спробувати себе в подоланні перешкод.

За словами Мішель, за кілька днів учасники встигають здружитися, починають допомагати одне одному та багато часу проводять із кіньми.

Плани та потреба в підтримці

На території клубу також облаштували будиночок для апітерапії – простір над вуликами, де можна відпочивати, слухаючи гул бджіл. Однак цей напрям поки не працює як послуга: бджоли мають освоїтися на новому місці, а для повноцінного запуску потрібен фахівець з апітерапії. Мішель розповідає, що сама вже пробувала відпочивати в такому будиночку й відчула заспокійливий ефект. У майбутньому команда хотіла б зробити цю можливість доступною і для військових.

Серед основних труднощів у роботі клубу засновниця називає витрати на утримання коней. Потрібно постійно закуповувати корм і сіно, оплачувати ветеринарні послуги, вакцинацію та лікування тварин у разі хвороб або травм. Додаткова фінансова підтримка, зокрема через грантові програми, дала б змогу розширити соціальні ініціативи. У клубі хотіли б розвивати програми для дітей із числа ВПО та вихованців дитячих будинків, а також збільшити можливості для роботи з військовими й ветеранами.

Є й плани щодо інфраструктури. На території клубу є близько 5,5 гектара землі. Зокрема, команда хотіла б облаштувати критий манеж, який дозволив би проводити тренування незалежно від погодних умов.

Для Мішель розвиток «Фаната» – це не лише можливість розширювати кінний спорт. Вона прагне, щоб клуб залишався місцем, куди можуть приїхати діти, дорослі, військові та ветерани – щоб навчитися взаємодіяти з кіньми, провести час на природі або просто змінити звичне оточення.