Сьогодні велика піч у старій закарпатській хаті може здатися майже зайвою. Навіщо займати нею стільки місця, якщо для приготування їжі достатньо невеликої плити, а будинок можна опалювати газом чи електрикою? Але для людини, яка жила в такій хаті сто чи двісті років тому, піч була зовсім не зайвим предметом. Вона фактично поєднувала одразу кілька функцій: від приготування їжі та випікання хліба до обігріву приміщення і сушіння продуктів.
На Закарпатті конструкція печей та їхнє розташування відрізнялися залежно від місцевості. Етнографи фіксують тут курні, напівкурні печі та печі з відведенням диму. У другій половині ХІХ – на початку ХХ століття піч зазвичай ставили в одному з кутів хати біля входу. Її розташування значною мірою визначало навіть планування всього житлового приміщення. Історію закарпатських пічок сьогодні розповідають журналісти “Баношу”.
Піч мала обігріти всю хату
Головна причина її розмірів була дуже проста: це була система опалення до появи сучасного опалення. Вогонь у печі нагрівав масивні стіни, а тепло поступово передавалося в приміщення. У деяких конструкціях додаткові канали та елементи печі використовувалися для обігріву, а гаряче повітря та дим проходили через спеціальні частини системи.
Особливо добре це видно на прикладі бойківського житла. В етнографічно дослідженій хаті 1930-х років біля печі був облаштований обігрівальний стояк із посудиною для підігріву води та духовкою, де можна було тримати готові страви теплими. Над цією частиною печі також спали діти. Тобто одна конструкція могла одночасно готувати, гріти, сушити й зберігати тепло.
У печі не просто варили борщ
Піч була головною кухонною спорудою хати. У ній варили їжу, запікали та смажили продукти, а головне – випікали хліб. І саме хліб багато в чому пояснює, чому піч мала бути великою. Для випікання потрібно було не просто поставити невелику каструлю на вогонь. Піч спочатку добре протоплювали, після чого жар відсували, а хліб саджали всередину. Тому потрібний був простір, у якому можна було одночасно накопичити достатньо тепла і розмістити кілька виробів.
На Закарпатті існували різні конструкції таких печей. У старіших курних хатах піч могла бути величезною глинобитною спорудою: етнографічні описи фіксують основи розміром приблизно 1,5 × 1,5, 1,8 × 2 або навіть 2 × 2 метри. Висота самої печі разом із припічком могла становити від 0,5 до 1,2 метра.
На печі ще й сушили продукти
У традиційному побуті велике значення мало сушіння продуктів. Над піччю або поруч із нею можна було використовувати тепло для підсушування різних харчів. Це особливо важливо для селянського господарства, де значну частину їжі потрібно було заготувати наперед. Сучасна людина відкриває холодильник або морозильну камеру, а господар старої хати мусив значно більше покладатися на сушіння, соління, квашення та інші способи зберігання. Піч у цій системі була одним із джерел постійного тепла.
На печі можна було спати
Ще одна функція, яку сьогодні важко уявити – піч була частиною спального простору. Тепла поверхня печі була особливо привабливою взимку. На ній або біля неї могли спати діти чи старші люди. У бойківській хаті 1930-х років, яку описують дослідники, за комином і обігрівальним стояком зверху на печі спали троє або четверо дітей. Тож піч створювала в хаті найтеплішу зону, навколо якої частково організовувався побут.
Від печі залежало планування хати
Цікаво, що в старому закарпатському житлі піч фактично визначала, як люди користувалися простором. Дослідники традиційного житла зазначають, що її розташування та напрямок «щелеп» впливали на внутрішнє планування. У гуцулів, бойків і більшості долинян устя печі зазвичай повертали до поздовжньої стіни, а в лемків – до причілкової. У великій кімнаті поруч із піччю формувалася кухонна зона, тут були мисник, ложечник та інше начиння. В іншій частині розташовувалися стіл, лави, ліжко, дитяча колиска. Тобто піч була своєрідним центром побутової логіки хати.
Це добре видно і в традиційних хатах, які сьогодні зберігаються в музеях. Наприклад, у хаті з Горінчова початку ХХ століття, яку експонує Музей народної архітектури та побуту у Львові, піч розташована в сінях-кухні. Саме сіни тут виконують функцію кухні.
Чому старі печі поступово ставали іншими
З часом конструкція житла змінювалася, і разом із нею змінювалася піч. У старих курних хатах дим не відводився через повноцінний димар назовні. Він потрапляв у приміщення, а далі виходив через отвори в стелі або через спеціальні конструкції. Такі печі зберігалися у віддалених гірських районах Закарпаття ще до середини ХХ століття.
У ХІХ столітті почали поширюватися конструкції з відведенням диму. Холодні сіни поступово перетворювалися на опалювану кухню, а піч ставала іншою, її робили більш вузькою та високою, облицьовували кахлями або білили.
Чому ж вона була такою великою?
Тому стара закарпатська піч була фактично кухонною плитою, батареєю, духовкою, сушаркою та теплою лежанкою в одному. А ще вона визначала, де стоятиме стіл, де буде кухонне начиння, як люди пересуватимуться хатою і навіть як розподілятиметься тепло.
Саме тому дивитися на стару піч лише як на місце, де колись варили їжу – означає не побачити половини її призначення.
