У 1902 році Ужгород отримав незвичайний подарунок: 670 книг, 674 зошити та дві декоративні дубові шафи. На той момент місто ще було у складі іншої держави, користувалося іншою грошовою системою, а до появи незалежної України залишалося майже 90 років. Навряд чи тоді хтось міг уявити, що започаткована цими книгами бібліотека переживе дві світові війни, кілька змін державної належності, різні політичні системи та зрештою дійде до епохи електронних каталогів.
Це історія Ужгородської публічної бібліотеки – установи, яка протягом понад століття неодноразово змінювала статус, приміщення, правила роботи й сам принцип обслуговування читачів. А заразом – своєрідна історія самого Ужгорода, де в різні періоди поруч існували угорська, русинська, українська, чеська, словацька, німецька та єврейська культурні традиції. Цікаві моменти з життя закладу сьогодні, у Всеукраїнський день бібліотек, розповідають журналісти “Баношу”.
Все почалося з 670 книг
У 1902 році бібліотеку заснували під назвою «Унгварська (Ужгородська) народна бібліотека». Поштовхом став подарунок «Національної ради музеїв і бібліотек» – 670 книг, 674 зошити та дві декоративні дубові шафи загальною вартістю 2000 крон.
Бібліотека розміщувалася в угорській початковій школі на площі Другетів. Абонемент був безкоштовним. Першим керівником був Ласло Такач, а згодом бібліотекою опікувався директор початкової школи Андор Бартакович.
Поступово фонд зростав. У 1908 році «Крайова рада музеїв і бібліотек» пожертвувала на розвиток книгозбірні 200 крон, після чого в ній нараховувалося 793 книги та 767 томів. У 1911 році бібліотека мала вже 790 творів і 775 томів загальною вартістю 2268 крон. Того ж року на її подальший розвиток знову виділили 200 крон.
На цьому перший етап її історії фактично закінчився. Після Першої світової війни Закарпаття опинилося у складі Чехословаччини, а разом із державою почала змінюватися й система публічних бібліотек.
Книги, які довелося шукати
Після переходу краю до Чехословаччини частину книг колишньої Ужгородської народної бібліотеки у 1923-1924 роках знайшли в публічній початковій школі на площі Кошута. Інша частина залишалася на старому місці.
У 1921 році на основі чехословацького закону про мережу публічних бібліотек міська культурна комісія вирішила організувати в Ужгороді нову міську бібліотеку. За основу взяли саме книги колишньої угорської народної бібліотеки. На той час їх було вже понад півтори тисячі.
Цікавий момент: нова бібліотека від самого початку була задумана не як одномовна установа. У 1924 році передбачили три відділи – угорський, слов’янський, до якого входили русинсько-чесько-словацькі книги, та єврейський, де зберігалася німецькомовна література.
Для кожного відділу існувала власна бібліотечна рада
Це досить промовиста деталь. Ужгород 1920-х років був багатомовним містом, і бібліотека фактично відображала цю реальність у своєму фонді та організації роботи.
35 квадратних метрів і близько 400 читачів
Офіційно міську бібліотеку відкрили 13 вересня 1925 року. Спочатку вона працювала у підвальному приміщенні площею лише 35 квадратних метрів.
Для порівняння: сьогодні сама ідея розмістити повноцінну міську бібліотеку в такому просторі здається майже неможливою. Але тоді фонд тільки формувався, а значну частину нових книг бібліотека отримувала від мешканців міста, меценатів і благодійних організацій.
Одним із найбільших благодійників був скарбник Леопольд Хамос. У 1927 році він придбав для бібліотеки книг на 8 тисяч чехословацьких крон. Попри скромні умови, книгозбірня мала близько 400 читачів. До неї надходила місцева преса – 47 газет і 13 журналів, які видавалися на Закарпатті. У 1935 році бібліотечний фонд уже становив 4557 примірників. Тобто бібліотека поступово перетворювалася на важливий інформаційний простір міста.
Читачеві потрібно було залишити заставу
Правила користування бібліотекою 1930 року сьогодні виглядають особливо цікаво. Щоб отримати читацький квиток, потрібно було внести заставу – 10 чехословацьких крон. На руки видавали одну книгу. Якщо твір складався з кількох томів, одночасно можна було отримати не більше трьох. Звичайний термін користування книгою становив 14 днів. За певних умов його можна було продовжити ще на вісім. А якщо потрібну книгу вже читав хтось інший, існувала черга. За таку послугу бібліотека брала 20 гелерів. Передавати отриману книгу іншій людині було заборонено.
Найцікавіше починалося, коли читач книгу не повертав. Спочатку бібліотека надсилала йому листа. Якщо відповіді не було, через чотири дні відправляли повторне повідомлення. Після цього бібліотекар міг особисто прийти до боржника додому. За прострочення нараховували штраф. За перший тиждень – 50 гелерів, за друге повідомлення – вже 2 крони 50 гелерів, за третє – 3 крони. Якщо читач продовжував ігнорувати вимоги, справа могла потрапити до міського екзекуторського управління. У крайньому випадку до ситуації могла втрутитися навіть поліція. Тож сучасне повідомлення «Будь ласка, поверніть книгу до бібліотеки» порівняно з правилами 1930 року виглядає досить м’яко.
У бібліотеки нарешті з’явився власний будинок
У 1927 році невелике приміщення бібліотеки замінили на дві кімнати в сусідньому будинку на вулиці Фірцака, 5. Але місту була потрібна більша книгозбірня. У 1930 році ухвалили рішення про будівництво нового приміщення. Нову будівлю відкрили 15 вересня 1932 року. Вона мала сім кімнат, а на обладнання бібліотеки та читальних залів витратили 84 тисячі чехословацьких крон.
Причому про бібліотекарів подбали буквально під одним дахом: у цій же будівлі передбачили житлові приміщення для працівників. У Театральному провулку зробили два окремі входи – один до житлової частини, інший до самої бібліотеки. Саме другий вхід пов’язаний із нинішнім приміщенням міської бібліотеки.
До смартфонів було ще дуже далеко, але каталог уже існував
Сьогодні знайти потрібну книгу можна через електронний каталог. У 1930-х роках усе було набагато складніше. Кожну книгу описували на спеціальній бібліотечній картці. На ній зазначали автора, назву, місце і рік видання, видавництво, розмір книги, кількість сторінок, а якщо видання складалося з кількох томів, ще й їхню кількість. Кожна картка мала інвентарний номер.
Перші такі картки для бібліотеки виготовили у Празі в 1921 році. Потім їх друкували вже в Ужгороді. Один із накладів був тримовним: русинською, чеською та угорською мовами. Загалом надрукували 2000 карток. А самі записи робили на двох друкарських машинках Underwood – одна мала латинський шрифт, інша кириличний. Частину карток бібліотекарі заповнювали вручну.
У 1937 році в бібліотеці було понад 11 тисяч томів
До кінця 1937 року фонд міської публічної бібліотеки становив 11 227 томів. Найбільшу частину складали чехословацькі видання – 4703 томи. Угорською мовою було 3566 томів, русинською – 1831, німецькою та єврейською літературою ще 1127. За тематикою також існував поділ: художня, наукова та література для молоді.
У читальних залах була представлена величезна за сьогоднішніми мірками кількість періодики. Бібліотека отримувала угорські, русинські, словацькі, німецькі, чеські, єврейські та гебрайські, а також франко-англійські видання.
За даними історичних матеріалів бібліотеки, у 1937 році читальні зали відвідали 19 542 рази. Ця статистика особливо цікава, якщо згадати, що населення самого Ужгорода та навколишніх сіл тоді оцінювалося приблизно у 100 тисяч людей.
У бібліотеки була навіть «Державна наукова бібліотека»
У 1933 році при публічній бібліотеці створили так звану «Державну наукову бібліотеку». У 1937 році вона мала 4779 томів і перебувала під управлінням міської бібліотеки. Тобто ще до Другої світової війни бібліотека виконувала не лише функцію місця, де можна взяти художню книгу. Навколо неї поступово формувалася система роботи з науковою та довідковою літературою.
Ужгородська бібліотека пережила ще одну зміну держави
У 1939 році Закарпаття знову змінило державну належність – край опинився під угорською владою. У 1939-1945 роках змінилися назва бібліотеки, форма читацьких карток і правила обліку. У картках уже зазначали дані читача, адресу, інформацію про книгу та факт її повернення. За історичними матеріалами бібліотеки, працівниками в цей період переважно були угорці.
Далі була Друга світова війна, а після її завершення – нова політична система і нова організація бібліотечної мережі. У 1946 році на основі народної бібліотеки створили Закарпатську обласну бібліотеку для дорослих. А власне Ужгородська публічна бібліотека почала формуватися заново у 1951 році. Перший запис у її інвентарній книзі датується саме цим роком.
Радянська централізація
Наступна велика зміна відбулася вже у 1976 році. У радянський період в Ужгороді провели централізацію бібліотечної системи. До міської бібліотеки приєднали ще вісім книгозбірень, які працювали в місті. Таким чином, бібліотека поступово переставала бути лише однією окремою книгозбірнею і ставала частиною ширшої міської системи обслуговування читачів. Після проголошення незалежності України бібліотека продовжила працювати вже в іншій державі й іншій інформаційній реальності. Але найбільші технологічні зміни чекали її попереду.
Від карток Underwood до Koha
У 2018 році в бібліотеці провели капітальний ремонт і замінили меблі. А з 2021 року тут почали впроваджувати автоматизовану бібліотечну інформаційну систему Koha. Її завдання – автоматизувати роботу бібліотеки та створити електронний каталог фонду.
Що залишилося від бібліотеки 1902 року?
Понад століття історії неминуче змінюють установу. Сьогодні вже немає того самого Ужгорода, який отримав у 1902 році 670 книг. Місто кілька разів змінило державну належність, пережило війни та політичні трансформації.
Змінилися мови, якими читають мешканці. Змінилася сама система пошуку інформації. Колись потрібно було чекати, поки бібліотекар знайде потрібну картку, а тепер каталог поступово переводять у цифровий формат. Але головна функція залишилася. Бібліотека збирає книги, зберігає їх, систематизує та робить доступними для людей.
І, мабуть, саме тому історія Ужгородської публічної бібліотеки цікава не тільки бібліотекарям чи дослідникам. У ній добре видно, наскільки сильно змінився сам Ужгород. Це історія міста, яке протягом одного століття неодноразово змінювалося, але щоразу залишалося місцем, де люди приходили читати.
