Переїзд із прикордонної Свеси на Сумщині до спокійнішого Ужгорода для Галини Комендант став не лише вимушеним кроком, а й точкою перезапуску. Тут вона повернулася до творчості, почала працювати в артпросторі, виготовляє пряники, створює свічки та гіпсовий декор, а також розвиває власний проєкт «Жінки Закарпаття». Про нове життя, роботу і можливості, які відкрилися після переїзду, майстриня розповіла журналісту “Баношу”.
Розкажіть, яким було ваше життя на Сумщині?
Окрім того, що я більше ніж 10 років займалася проведенням свят, останні кілька років працювала директоркою Будинку культури. Ми зробили великий ремонт у нашому БК, там почали з’являтися нові гуртки для дітей та дорослих. На початку війни вся робота, звичайно, зупинилася, бо Свеса знаходиться за 15 кілометрів від кордону з РФ і розвивати там культуру вже було нереально. Оскільки в мене мала дитина, ми з родиною вимушені були виїхати.
Чому вирішили евакуюватися саме на Закарпаття?
Спочатку ми жили під Києвом в невеликому селі, але війна там нас наздогнала – прилетіло в сусідній будинок, загинули люди. Тож ми прийняли рішення рухатися далі, бо безпека дітей дуже хвилювала.
Як прийняло вас Закарпаття?
Закарпаття прийняло нас чудово, досі я не зустріла жодної людини, яка б щось погане сказали про те звідки я приїхала чи наскільки бездоганна моя українська мова. Коли опинилися тут, дуже швидко знайшли житло, бо приїхали ми великої родиною – вшістьох, та ще й з собакою. Але нас дуже гарно прийняли господарі будинку. Приблизно за два місяці, поки ми облаштовувалися на новому місці, я познайомилася з цікавими творчими людьми, з якими мені було вкрай цікаво спілкуватися. Завдяки їм познайомилася з організаторами Сакура-фесту, почала там волонтерити. А далі розпочався мій творчий шлях. Загалом я дуже задоволена, що ми сюди приїхали, мені подобається Ужгород, місто маленьке, зелене, та й до того ж тут є багато можливостей для розвитку та навчання.
Яку продукцію ви зараз виготовляєте?
Пряники я виготовляла ще вдома на Сумщині, у мене була сторінка в інстаграмі, і виробництво було більш масштабне. Зараз я потроху роблю їх у вільний час, бо заняття мені дуже подобається. Це для мене певна медитація. Тут і робота з тістом, і дивовижні запахи медових пряників з імбиром, корицею, кардамоном. А коли їх розмальовуєш – це ж арттерапія.
Зараз я працюю в майстерні артпростору “ЛІС”, виготовляю свічки з бджолиного воску та декор з гіпсу. Також тут розробила свою власну колекцію, вона має назву “Жінки Закарпаття”. Я навчалася в Ужгороді завдяки проєкту “Дія.Бізнес | Ужгород”. Він створений для підтримки жінок, які хочуть започаткувати власну справу й професійно розвиватися. Так я отримала грант на створення власної колекції, яка присвячена історичним постатям Закарпаття – цікавим жінкам, які мене надихнули. Всі вони пройшли важкий шлях до свого успіху. Вважаю, що ці постаті можуть надихнути й інших жінок, і кожна може знайти в образах щось своє. Також для популяризації колекції, у нас на сайті є цікавий психологічний тест: “Впізнай себе: на яку з п’яти героїнь схожа ти?”, а на фінальній стадії є квіз про історію, натхнення та імена жінок, які мають знати всі.
Скільки часу зараз займає виготовлення однієї фігурки?
Я працюю повний день – 8 годин, тобто постійно у творчому русі. Насправді зараз сам процес виготовлення став набагато швидшим та легшим, бо складно було зробити майстер-моделі, ескізи, 3D-моделі, силіконові форми. Все це зайняло майже 4 місяці. Наразі, коли форми в які ми заливаємо гіпс, готові, я можу залити приблизно 5 фігурок, впродовж доби вони будуть сохнути, потім їх треба буде покрити ґрунтівкою, і потім ще раз поставити сохнути. Після цього я віддаю їх художниці, яка фігурки розмальовує професійно, і за декілька днів вона повертає вже готові фігурки.
За яким принципом ви обирали героїнь для проєкту?
Ми обрали 5 героїнь, котрі працювали у різних сферах, які й сьогодні вкрай актуальні. Наприклад, серед геройок є Ілона Зріні, яка є прикладом жіночого лідерства. Вона взяла на себе чоловічу долю та роботу, стала захисницею. Так само як в наш час жінки беруть до рук зброю та показують приклад сміливості.
Крістіна Чакі є прикладом вірного кохання. Вона поїхала за чоловіком та багато років була йому вірна й на відстані, і коли вони були разом.
Ірина Волошина – несла освіту та знала, що треба бути грамотною, щоб стати впливовою людиною у світі, де жінки мали набагато менше прав, ніж зараз. Але зараз її образ теж дуже актуальний, бо сьогодні багато жінок стикаються з гендерною нерівністю.
Єлизавета Грабар попри те, що мала велику родину та багато обовʼязків як дружина губернатора, займалася волонтерством і годувала дітей.
П’ята фігурка – Миколая Божук. Вона поетка, яка своїми проникливими віршами висловлювала вкрай сміливі думки. Її творчість дуже надихає.
Яка головна мета проєкту?
Я хотіла популяризувати жіночі імена, розповісти сучасним дівчатам, що декілька століть тому багато знайомих проблем жінки вже переживали, а в нашому ДНК є сила бути сміливими, натхненними та робити цей світ краще.
Де сьогодні можна побачити та придбати ваші роботи?
Колекція “Жінки Закарпаття” зараз є лише в артпросторі “ЛІС” та на сайті, де можна зробити замовлення, подивитися на фігурки, пройти тест. Колекція – лімітована, бо це не продукт на загал, а велика ручна праця. А свічки та гіпсовий декор я завжди презентую на ярмарках.
За допомогою якого обладнання ви робите свої вироби?
Більшість обладнання також придбано за грантові кошти проєкту “Дія.Бізнес | Ужгород”, також я отримала грант від Закарпатської ОДА на конкурсі стартапів. У нас є вібростіл для роботи з гіпсом, столи-стелажі, 3D-принтери для друку майстер-моделей. В майстерні також знаходиться обладнання Юлії Дуб, тож ми разом намагаємося придбати все, щоб робити вироби на сучасному рівні.
А які проєкти плануєте реалізувати в найближчому майбутньому?
Зараз активно працюємо над проєктом ужгородських гідрантів разом з організацією «Проєкт 1930», яка займається вивченням та порятунком пожежних гідрантів як унікального атрибута міського середовища. В майстерні “ЛІС” ми вже зробили перші кроки, надрукувавши ескізи та майстер-моделі, наразі я виготовляю гіпсові магніти та свічки з гідрантами. Хочемо ще зробити прикраси в цьому стилі. Нещодавно в майстерню приїхала також піч для кераміки, тож будемо ще вдосконалювати нові вміння та вид творчості.
Якщо казати загалом: чи став для вас вимушений переїзд на Закарпаття певним джерелом можливостей?
Безсумнівно, бо я жила в невеликому прикордонному селі, і щоб навчитися щось нове робити, мені потрібно було їхати до Сум за 185 кілометрів, або взагалі до Києва. А в Ужгороді я одразу підписалася на всі можливі канали та сайти, щоб дізнатися як можу розвиватися, подала заявку на “Дія.Бізнес | Ужгород”, отримала можливість повчитися нюансів ведення бізнесу. Загалом в Ужгороді багато можливостей, працюють фонди, які допомагають переселенцям, є багато безплатної психологічної допомоги. Головне мати бажання.
