Закарпаття вміє дивувати навіть тих, хто думає, що вже бачив тут усе. Варто лише звернути з туристичних маршрутів і перед вами відкриваються місця, де історія переплітається з легендами, а природа зберігає більше запитань, ніж відповідей.
Одним з таких місць є село Негрово, що входить до Доробратівського старостинського округу Мукачівської громади. Його назва, на перший погляд, може ввести в оману, адже багато хто, включно з Вікіпедією, помилково пов’язує її з афроамериканцями. Проте справжня історія Негрова набагато романтичніша і сягає корінням у давні легенди. Крім того, між селами Негрово та Арданово, на схилі пагорба, що прилягає до Гат (частина Горлат-Гутинської системи), розташована унікальна печера-монастир. Про таємниче та цікаве Негрове сьогодні розповідають журналісти “Баношу”.
Народження назви
Негрове вперше згадується у статуті 1398 як “Massor”. Ймовірно, причиною цього явища стала міграція населення. Переселенці, осідаючи на нових землях, давали своїм поселенням назви, що відповідали їхнім рідним містам чи селам.
Відомо, що село Негрово виникло на трьох пагорбах серед лісів, а його першими мешканцями були селяни, які шукали притулку після придушення антифеодальних повстань. Археологічні знахідки підтверджують давню історію цієї місцевості: у 1863 році тут було виявлено бронзовий скарб пізньої бронзової доби, а в 1963 році – комплекс бронзових мечів раннього залізного віку.
Але, за переказами, саме тут, де нині розкинулося село, багато століть тому зливалися дві гірські річки – Нега і Ров. Їхнє злиття, ніби обійми закоханих, дало життя не лише новій водній артерії, а й назві села Негрово.
Таємнича печера-монастир
Точний час появи грота залишається загадкою, як і його первісне призначення. Печера рукотворна, про що свідчать сліди від інструментів на стінах, що складаються з легкооброблюваного вапняку, який легко обробляється. Існує припущення, що це могла бути шахта для видобутку корисних копалин. Поруч розташоване село Мідянка, і деякі вважають, що його назва походить від слова “мідь”, нібито видобуток якої тут і здійснювався. Однак, наскільки відомо, покладів міді в цій місцевості немає. Більш імовірно, що назва села пов’язана з місцевим діалектним словом “мід”, що означає “мед”. Крім того, стіни печери, на відміну від типових шахт, оброблені надто акуратно, а порода більше нагадує звичайний туф.
Інша версія говорить про схованку від набігів кочівників. Місцеві жителі також згадують, що печера слугувала притулком під час Другої світової війни. Найбільш правдоподібною вважається версія про оселю монахів-схимників та невеличку церкву. Два короткі відгалуження від одного з коридорів могли слугувати келіями, а загальний план ходів нагадує хрест.
Існує ще кілька версій щодо призначення печери: вона могла бути прихистком для людей у буремні часи, храмом ранніх християн, криївкою язичників. Старожили Негрова розповідають, що про ці печери їм відомо ще від прадідусів, що свідчить про їхній вік у кілька століть.
Вхід до печери не одразу впадає в око. Колись до печери вели два входи. На жаль, один з них зараз завалений камінням. Інший вхід ззовні здається дуже вузьким та нагадує лисячу нору. Він дійсно невисокий через накопичення листя та землі, але в глибині коридорів можна стояти майже на повний зріст. Проте, перші метри шляху доведеться долати, повзучи навкарачки.
Серце села. Церква Покрови Пресвятої Богородиці
Головною окрасою Негрова є старовинна Церква Покрови Пресвятої Богородиці, збудована у далекому 1864 році. Цей храм – не просто архітектурна пам’ятка, а й свідок майже 200-річної історії приходської школи, де вчителювали “дяки” – так у давнину називали директорів навчальних закладів. Цікаво, що за рік до початку будівництва церкви, у 1863 році, на околицях Негрова було знайдено великий скарб епохи пізньої бронзи, що свідчить про багату історію цих земель.
Меморіал у центрі села нагадує про мешканців, які загинули під час Другої світової війни
26 жовтня 1944 року, після вступу радянських військ, десятки негрівчан були мобілізовані на фронт. Дев’ять з них: Василь Бабинець, Іван Горват, Андрій Ломага, Андрій Максим, Іван Мисла, Михайло Мисла, Лука Обіцький, Василь Стець, Василь Чепак не повернулися додому. На їхню честь встановлено гранітну стелу, до якої щороку, на День Перемоги, односельці приносять квіти, вшановуючи пам’ять героїв.
Спортивні традиції та надії на відродження
Негрово завжди славилося своїми спортивними традиціями, особливо футболом. Місцеві жителі згадують про колись потужну футбольну команду, від якої сьогодні залишилися лише спогади.
