24 лютого 2022 року, коли вся країна прокинулася під вибухи та сирени тривоги, Закарпаття ще здавалося місцем, де війна звучить десь у новинах, але не в реальному житті. Зелені Карпати, вузькі вулички Ужгорода й розлогі виноградники – усе це було далеко від гупотів артилерією або вибухів ракет.
Однак дуже скоро ця тиша змінилася. Вона заговорила через сотні автобусів і потягів, що привозили людей, котрі втратили домівки, сім’ї та звичний ритм життя. Людей, яким не вистачало лише одного – мирної домівки. Так народилася інша тиша. Тиша прихистку, тиша адаптації, тиша нового життя в чужому місті. Це не лише історія про вимушене переселення. Це розповідь на конкретних прикладах про те, як Закарпаття стало тихим тилом, що тримає фронт, про громади, які відкрили двері для чужих і зробили їхні серця частиною спільної домівки.
Чотири роки великого перелому: потік переселенців на Закарпаття
Коли 24 лютого 2022 року почалося повномасштабне вторгнення Росії в Україну, Закарпаття, як і решта західних областей, не стало ареною прямих бойових дій. Проте люди, що рятувалися від обстрілів і знищення домівок у Донецькій, Луганській, Харківській чи Херсонській областях, їхали на захід. І Закарпаття опинилося в центрі нової реальності.
З перших днів після 24 лютого Ужгород, Мукачево, Свалява та Берегове стали перехідними хабами для тисяч переселенців – місцями, де люди виходили з автобусів і поїздів, ще з валізами та надією на новий початок. Таким чином з початку повномасштабної війни область прийняла майже 200 000 вимушених переселенців – людей, котрі шукали спокою від війни, але опинилися в новому життєвому випробуванні.
За даними регіону, понад 124 000 внутрішньо переміщених осіб офіційно зареєстровано у Закарпатській області станом на 2025 рік, і ця цифра зростає щодня. Кількість людей, які фактично перебувають у регіоні (за даними мобільних операторів), може сягати до 300 000 осіб, значно вище від офіційної реєстрації.
Тимчасові домівки та історії людей
У місті Берегове, відомому своїми термальними водами та угорською культурною спадщиною, відкрили центр тимчасового проживання для переселенців у реконструйованому гуртожитку місцевого ліцею. Центр розрахований на 180 осіб і призначений для родин з Донеччини, Дніпровщини, Херсонської області та інших регіонів, де тривають бойові дії.
Наталія, мати чотирьох дітей з Донеччини, розповіла про умови проживання:
«У нас є все необхідне – кухня, дитяча кімната, меблі. Нарешті ми відчули, що можемо трохи зупинитися і жити спокійно».
Цей центр став прикладом того, як гуманітарні організації, місцева влада та громада можуть швидко створити комфортне середовище для сімей, що втекли від війни.
У селі Нересниця Тячівського району з’явилося модульне містечко для ВПО, де розмістили сім’ї з Харкова, Херсона, Донеччини та інших прифронтових регіонів. Це вже не тимчасові зали чи спортзали, а окремі будиночки з усіма базовими зручностями, де люди отримали шанс на приватний простір та відносну автономію.
Для багатьох переселенців Закарпаття стало тимчасовим притулком, але не рідним домом. Тут вони облаштовують нову реальність – від пошуку роботи до адаптації дітей у школах.
Місцевість з її мальовничими Карпатами та зеленими долинами стала для них не лише безпекою, а й простором нових початків: деякі сім’ї знайшли роботу, інші — почали навчання, а ще хтось продовжує мріяти про повернення додому.
«Ми не знали, куди їхати, але коли побачили гори й ліси Закарпаття — зрозуміли: хоча б тут ми можемо жити з надією», – кажуть переселенці під час інтерв’ю з нашими журналістами.
Психосоціальна підтримка
Після кількох місяців поселення в чужому місті для багатьох ВПО стає критичною не лише допомога побутова, а й психологічна. У січні 2025 року в Ужгороді відкрили перший обласний психосоціальний центр підтримки, де переселенці могли звернутися для консультацій і роботи з травмою, що часто супроводжує шлях вимушеної втечі.
Центр працює для 64 громад області, допомагаючи не лише переселенцям, а й родинам загиблих, ветеранам і місцевим жителям, які теж переживають наслідки війни та великих змін у побуті.
Підприємці та бізнес: релокація, нові робочі місця, нові можливості
В умовах війни не лише люди були вимушені шукати нові домівки. Таким же викликом стало зберегти бізнес. Частина підприємств, розташованих у зоні активних бойових дій, переїхали до Закарпаття, щоб продовжити роботу у безпечніших умовах.
За даними Закарпатської обласної військової адміністрації, понад 280 підприємств і компаній вже перемістили свої виробництва та офіси до регіону й успішно працюють тут. Ці компанії включають як малі підприємства, так і середні виробництва, а також розширили кількість робочих місць у містах та громадах області.
Серед підприємств, які успішно переїхали в Закарпаття, є ТОВ «Френдлі Віндтехнолоджі» – компанія з Краматорська, що виробляє великі вітрові установки. Після релокації на Закарпаття підприємство не лише відновило виробництво, а й розпочало будівництво першої ВЕС у регіоні загальною потужністю близько 80 МВт, що стимулює розвиток локальної енергетики та створення нових робочих місць.
Серед релокованих підприємств, що знайшли нову домівку у Закарпатті, є ТОВ «ВІАН 2021» – агропідприємство, яке було релоковане із Запорізької області у село Лавки Мукачівської громади Закарпаття. На новому місці компанія вирощує ягоди: малину, лохину та полуницю, збудувала теплиці, модернізовану систему автоматичного поливу та впроваджує сучасні технології вирощування ягід.
Президент України у жовтні 2024 року під час зустрічі з бізнесменами підтвердив: Закарпаття стало регіоном-лідером з розміщення релокованих підприємств, де вони створюють робочі місця, працюють із місцевою владою й активно розвивають виробництва. Ці підприємства не лише зберегли роботу для своїх команд, але й стали стимулом для зростання інфраструктури краю, залучаючи інвестиції, сплачуючи податки у місцеві бюджети й сприяючи загальному економічному зростанню.
Ставлення місцевих і інтеграція в громади
На тлі величезної кількості переселенців відбувалися і непрості соціальні процеси. За результатами останніх соціологічних опитувань, понад 40 % мешканців Закарпаття визнають, що ставляться до ВПО гірше, ніж до місцевих, тоді як майже 36 % – так само як до своїх сусідів.
Основні причини негативного ставлення, які називали опитані, — це відчуття перенасиченості ресурсів, ілюзія того, що переселенці не інтегруються в місцеву культуру та економіку. Ці настрої підкреслюють: інтеграція – це не лише дах над головою, а й створення умов для справжнього співіснування в одній громаді.
Освіта дітей та нові виклики для шкіл
У школах Ужгорода, Мукачево, Сваляви та інших міст Закарпаття було створено спеціальні класні групи та програми адаптації для дітей переселенців. Понад 2200 дітей ВПО відвідували школи області станом на 2025 рік, де педагоги працюють над тим, щоб відійти не лише від академічного беклогсу, а й від психологічної травми війни. Ці класи стали місцями, де нові діти знайшли друзів, ділилися історіями з дому й адаптовувалися до нового життя в чужому місті.
Волонтерські та соціальні ініціативи: громада згуртовується
Локальні громадські організації та волонтерські групи в Мукачеві, Ужгороді та Берегові щотижня організовували гуманітарні акції: від збору одягу та ліків до доставки продуктів у притулки.
Наприклад, у Мукачеві волонтерська ініціатива «Мукачево HELP» координувала підтримку внутрішньо переміщених осіб: місцеві та переселенці обробляли заявки, збирали та розподіляли гуманітарну допомогу, стежили, щоб вантажі доходили до тих, хто їх чекає.
У місті також працює інтеграційний хаб, створений за участю Mariupol Youth Union та міжнародних партнерів, де переселенці можуть отримати професійні навички, брати участь у тренінгах та спілкуватися з місцевою громадою. Крім того, районний осередок Українського Червоного Хреста регулярно зустрічає евакуйованих, забезпечуючи їх першою допомогою та підтримкою під час прибуття до Мукачева.
На всій території Закарпаття мобільні бригади Українського Червоного Хреста розвозили гуманітарну допомогу у 17 тимчасових містечок і притулків, видаючи продуктові набори та речі найпершої потреби сім’ям, що прибували до регіону залізницею або автотранспортом. А у Сваляві діє Старобільський гуманітарний хаб, де місцеві організації видавали сім’ям теплі ковдри, одяг та інші набори підтримки. особливо важливо в суворі зимові місяці.
Гуманітарна місія Проліска у партнерстві з регіональною владою та міжнародними організаціями продовжує ремонт і облаштування тимчасових місць проживання, плануючи створити ще понад 13 гуртожитків і додаткових тисяч місць для ВПО, включно з підтримкою людей похилого віку та маломобільних.
UNHCR та місцеві влади також працюють над тим, щоб відремонтувати й облаштувати соціальні будівлі в Мукачеві, Ужгороді та Хусті для комфортного проживання переселенців.
Чотири роки потому: що змінило Закарпаття
Сьогодні Закарпаття – це не лише край із прекрасними гірськими краєвидами, це суспільство, яке пережило людські драми війни, але не перестало допомагати тим, хто з нею зіштовхнувся. Область стала домом для десятків тисяч людей, які втратили домівки, й вона сама змінила свою ідентичність, ставши спільним домом для тих, хто утік від війни, і тих, хто прийняв їх у свої громади.
Цей шлях – від першого кроку на вокзалі Ужгорода до власного дому чи відбудови життя – розповідає не лише про війну. Він розповідає про стійкість, людяність і про те, що навіть у тилу війна може стати приводом для створення нових домівок і нових громад.
