Здається, що кожен камінь Мукачівської Ратуші, що гордо височіє над серцем міста, зберігає в собі не одну, а цілу низку історій. Історій, які не завжди потрапляють до офіційних літописів, але які, без сумніву, роблять цю величну будівлю ще більш загадковою та привабливою. Журналісти «Баношу» вирушили на пошуки цих прихованих скарбів, щоб розкрити вам ті секрети, про які ви, можливо, ще не здогадувалися.
Стару міську Ратушу звели у 1810 році. Коли у 1904 році постала нова, сучасна будівля, стара знайшла нове призначення для міських потреб. Вона й досі збереглася в центрі, розташована праворуч від нинішньої міської ради. Сьогодні в її стінах розміщені приватні квартири та комерційні приміщення.
Стара ратуша 1810 року була скромною двоповерховою спорудою з дерев’яним дахом, вкритою буковою дранкою. У 1870-х роках її двічі добудовували, і в цих прибудовах розміщувалося близько 20 різних приміщень серед яких три відділення в’язниці: для чоловіків, жінок та для ув’язнених з освітою. Сам дзвін міської Ратуші був виготовлений у 1807 році, що робить його на 49 років старшим за знаменитий лондонський Біг Бен.
У 1903 році, після перемоги молодого будапештського архітектора Яноша Бабули-молодшого в конкурсі проєктів, розпочалося спорудження знаменної будівлі. Його робота, на думку комісії, найкраще передавала середньовічний дух Мукачева. Задум втілився в життя завдяки спільній роботі з інженером Густавом Берновічем. Урочисте закладення фундаменту відбулося 23 липня 1903 року, а вже 16 липня того ж року розпочалися будівельні роботи.
Тож всього за рік, у 1904 році, місто отримало нову, дивовижну Ратушу. Її будівництво обійшлося Мукачеву у понад 200 тисяч крон, які були взяті в кредит в угорському банку під 4% річних на 50 років. На той час ця споруда була визнана однією з найкрасивіших у Східній Європі.
Для Ратуші комплектуючі привозили з різних куточків Європи: з Угорщини, Франції та Нідерландів.
Будівля виконана у стилі модерн, але Янош Бабула-молодшого майстерно інтегрував у неї елементи оборонної архітектури, зокрема готичні арки, романські біфорії та орнаменти в дусі сецесії. Архітектор вдало використав мотиви середньовічної архітектури, що простежуються у квадратній вежі, яка спирається на потужні стрільчасті арки з рустованими каменями. Фасад будівлі розчленований пілястрами й завершується невисоким аттиком, а загальну картину доповнює високий черепичний дах.
30 листопада 1905 року споруду передали місту. Відтоді, за винятком радянського періоду та перших років незалежності, вона майже постійно слугує осередком міської влади та є безперечною архітектурною перлиною Мукачева.
Під час закладання фундаменту у 1903 році, у нього було закладено паперову капсулу. В ній містилася інформація про інфраструктуру міста: ступінь його забудови, кількість будівель, основні види діяльності мешканців та їх чисельність. На той час у Мукачеві проживало близько 15 тисяч осіб. Такі “послання в майбутнє” були поширеною практикою, що дозволяла нашим предкам зберегти та передати найважливіші відомості про своє місто, його історію та життя.
З балкона Ратуші відкривається захоплива панорама на головну площу міста. На початку XX століття цю площу назвали на честь угорського князя Арпада. Планувалося навіть встановити його скульптуру в центрі Мукачева, але через початок Першої світової війни ці плани були відкладені.
У холі Ратуші представлені портрети колишніх міських голів, починаючи з 1944 року. На початку XX століття термін повноважень мерів був дуже коротким – всього один рік, після чого проводилися нові вибори.
У залі для засідань прикрашені старовинні полотна та вишукані люстри. По обидва боки залу височіють жіночі статуї, що уособлюють правосуддя та культуру. Скульптура праворуч тримає книгу з Тризубом, а ліворуч – герб Мукачева, увінчаний короною, яка символізує давні королівські привілеї міста.
У 1899 першою будівлею у місті, що отримала електричне освітлення був драматичний театр. Тому, коли проєктували Ратушу, одразу передбачили необхідну інфраструктуру для електричного освітлення. На сходах досі збереглися два старовинні канделябри, виготовлені з граніту.
В залі для засідань не було мікрофонів, тому різні рішення та проєкти зачитували просто з кафедри. Під час голосування депутати підіймали руки, і їхні голоси підраховували вручну, а потім результати оголошували вголос. На верхньому ярусі були передбачені місця для журналістів та фотографів, які фіксували ухвалені рішення та виступи, а потім поспішали до друкарні, щоб підготувати газету. Саме з газет мешканці дізнавалися про майбутні зміни у місті.
На стінах зали майорить прапор Мукачева, такий самий, як і на міській вежі. Його сині трикутники символізують Карпатські гори, які з трьох боків оточують місто, залишаючи четверту сторону відкритою до рівнини, де гір немає. Дві смуги – червона і біла – це кольори святого Мартина, покровителя міста. Червоний колір означає доброту та жертовність, а білий – духовну чистоту і праведність.
На стінах мукачівської ратуші, з обох боків, можна побачити й зображення Святого Мартина. Митці зобразили його згідно з усталеною традицією: верхи на коні, у довгому плащі. Історія про святого Мартина Турського, який колись командував легіоном, розповідає, як він, побачивши на вулиці злиденного жебрака, зупинив своє військо. Здивовані воїни не розуміли, що задумав їхній командир, адже перед ним була беззахисна людина. Проте Мартин спокійно відрізав мечем половину свого розкішного червоного вбрання і віддав його нужденному. Вшанування пам’яті святого Мартина відбувається по всьому світу, а в Мукачеві це свято відзначають 11 листопада. Саме таке зображення, як на ратуші, найчастіше асоціюється з цим святим.
Ще одна унікальна деталь мукачівської Ратуші – старовинний годинник. Попри поважний вік його механізм досі працює бездоганно, сповіщаючи мешканців та гостей міста про точний час. Годинник був встановлений наприкінці 1904 року. Тоді він вважався одним із найкращих баштових годинників у Європі, адже був створений за спеціальним замовленням. Його основний механізм розташований у невеликій овальній кімнаті вежі. Куранти виготовлені зі сталі, а підшипники – з бронзи.
Після Першої світової війни, коли годинник був пошкоджений, його відновив Василь Дуфинець, мешканець Мукачева. Він присвятив своє життя догляду за ним, ремонтуючи та заводячи його кожні чотири дні. Після смерті чоловіка, цю почесну справу перейняв його онук, Іван Онисько.
З Ратуші можна побачити гору Жорнину, біля підніжжя якої збереглися залишки плантації чорного чаю, закладеної у 1949 році.
Розглядаючи Мукачівську ратушу, варто звернути увагу на її колір. Ця, здавалося б, незначна деталь, несе в собі глибокий символізм. Будівля має блакитно-зелене (бірюзове) забарвлення, яке асоціюється з кришталево чистими гірськими водами, що так рясно представлені на Закарпатті.
Міська ратуша, мало не опинилася у приватних руках. Виявилося, що в її стінах свого часу розміщувався один зі структурних підрозділів Акціонерного товариства «Електрон» – Науково-дослідний інститут телевізійної техніки.
Цей інститут був “прописаний” у ратуші 25 червня 1976 року. Рішенням виконкому Мукачівської міської ради №233 було передано адміністративну будівлю на баланс Львівського виробничого об’єднання «Електрон» для створення галузевого науково-дослідного технологічного інституту телевізійної техніки. Це рішення згодом було затверджено Закарпатським обласним виконавчим комітетом 6 липня 1976 року. На щастя, тоді ще існувало поняття “баланс”, а не “власність”, інакше б ми вже у 1976 році могли попрощатися з ратушею як об’єктом комунального майна.
Однак, доля ратуші як пам’ятки архітектури та власності громади була врятована завдяки іншому рішенню. 5 лютого 1980 року виконком Закарпатської обласної ради народних депутатів прийняв рішення №35, яким ця історична споруда була віднесена до категорії пам’ятників архітектури місцевого значення.
Мукачівська Ратуша височіє в центрі міста і продовжує зачаровувати своєю помпезною красою як місцевих жителів, так і численних гостей Закарпаття, залишаючись яскравим свідченням багатої історії та архітектурної спадщини Мукачева.
