Закарпаття – це справді дивовижне місце. Наш регіон славляться не лише захопливими краєвидами, гірськолижними курортами та унікальною місцевою кухнею, але й неповторним говором місцевих. Ця мовна самобутність є тією особливою родзинкою, яка робить край привабливішим. Останнім часом спостерігається справжній сплеск популярності закарпатського діалекту. Ним пишуть пісні та книги, створюють мультфільми та гумористичні відео, навіть складають спеціальні словники західноукраїнських говірок. Познайомившись ближче з цим діалектом, неможливо залишитися байдужим, бо багато слів не лише оригінальні, але й дуже влучно та яскраво передають суть. Про історію та особливості колоритної говірки сьогодні розповідають журналісти “Баношу”.
Історія виникнення закарпатського діалекту
Закарпатський діалект почав формуватися приблизно з XIV-XV століть, але найбільшого розвитку досяг у XVI-XVII століттях. Сьогодні Закарпаття межує з чотирма країнами: Польщею, Словаччиною, Румунією та Угорщиною. Саме тому словниковий запас місцевих жителів значною мірою залежить від географічного розташування населеного пункту. Певний вплив мають також говірки інших етнічних груп, що проживають у Львівській та Івано-Франківській областях. Крім того, у лексиці закарпатців часто зустрічаються чеські, німецькі та румунські запозичення.
Попри значні іноземні впливи, закарпатський діалект має міцну слов’янську та українську лінгвістичну основу. Проте він не є однорідним і поділяється на безліч говірок. Ця внутрішня різноманітність пояснюється географічними особливостями регіону. Закарпатські говірки формувалися за долинами річок, де розселялися місцеві мешканці. Однак природні бар’єри, насамперед гори, обмежували комунікацію між ними. Це призвело до виокремлення певних лексичних, фонетичних та морфологічних особливостей у кожній окремій говірці, створюючи неповторну мовну палітру Закарпаття.
В основі діалекту виділяють чотири основні мовні групи:
Боржавський діалект поширений на території між річками Ріка та Латориця.
Ужанський діалект охоплює простір між річками Латориця та Уж.
Марамороський діалект звучить між річками Ріка та Шопурка.
Верховинський діалект притаманний південно-східним частинам Великоберезнянського та Воловецького районів, а також південно-західним околицям Міжгірського району.
Їхні відмінності настільки суттєві, що мешканці Ужгорода можуть мати труднощі з розумінням мови жителів Іршавщини, а люди з Тячева – з тими, хто народився в Рахові. Але найбільш виразні діалектні особливості зберігаються у віддалених селах, де ізоляція сприяла збереженню чистої форми говору.
Наприклад, ось декілька популярних слів, які мають свої особливі варіанти вимови в Тячеві та Ужгороді.
Хлопець: В Ужгороді скажуть леґінь, а в Тячеві – фатюв.
Кукурудза: Ужгородці називають її тинґириця, а тячівці – мелай.
Запитати “скільки” в Ужгороді можна як кільо, а в Тячеві – кульо.
Щоб сказати “швидко” в Ужгороді, вживають слово шіковно. А в Тячеві, щоб висловити цю ж думку, скажуть малося май кивай.
Сковорідка: В Ужгороді це буде палачінтовка, а в Тячеві – фандел.
Драбина: Ужгородці використовують слово лазива, а тячівці – луйтра.
Тато: В Ужгороді тата називають няньо, а в Тячеві – отиць.
Гойдалка: В Ужгороді це гомбалка, а в Тячеві – гіцалка.
Праска: Ужгородці мають свою назву – біґлязь, а тячівці – тиґлазув.
Сережки: В Ужгороді це завушниці, а в Тячеві – кугутка.
Або так:
Штани: В Ужгородському районі кажуть нагавиці, а у Виноградівському – пачмаґи.
Одяг: Для ужгородців це шатя, а для виноградівців – цуря.
Драбина: В Ужгородському районі це лазиво, а у Виноградівському – луйтра.
Квітка: Ужгородці називають її косиця, а виноградівці – чічка.
Хрещені батьки: В Ужгородському районі це нанашко/нанашка, а у Виноградівському – батечко/маточка.
Взуття: Ужгородці мають боґанчі, а виноградівці – чуні.
Сокира: В Ужгородському районі це фийса, а у Виноградівському – балта.
Кавун: Ужгородці називають його гризачка, а виноградівці – ґрґдиня.
Як пояснює Петро Мідянка, лауреат Шевченківської премії та досвідчений вчитель української мови, закарпатський діалект формувався під впливом різних державних утворень. Кожна влада, що панувала на цих землях, додавала елементи своєї літературної мови. Найбільший вплив на закарпатські говірки мала угорська мова, адже протягом кількох століть Закарпаття перебувало у складі угорських державних утворень, та радянська доба, коли місцеві слова зазнали сильного зросійщення.
Петро Мідянка склав фразу, що демонструє вплив різних мов на формування закарпатського діалекту:
“Я фурт собі роблю фрігу із свіжої бринзи, стоплю солонину на великому шерпеньові, попригу туди не даю, ота їда за фірталь готова й пожиточна.”
У цій фразі:
“Бринза” – відомий овечий сир, назва якого походить з румунської мови.
“Фурт” (з чеської) означає “завжди”.
“Фірталь” (з німецької) перекладається як “чверть”.
“Шерпеньов” (з угорської) – “тарілка”.
“Фріга” (з румунської) – “розплавлена бринза”.
Чим особлива мова Закарпаття
Закарпатський говір має низку рис, які роблять його неповторним.
По-перше, це його звучання. Місцеві жителі часто вимовляють слова з певними змінами: наприклад, звук “і” може перетворюватися на “и”, а приголосні звуки стають м’якшими. Це надає мові особливої мелодійності та впізнаваності.
По-друге, словниковий запас закарпатського діалекту надзвичайно багатий на слова, які не зустрічаються в інших регіонах України. Ці слова часто пов’язані з місцевим життям: ремеслами, природою, сільським господарством. Вони ніби розповідають історію краю, зберігаючи пам’ять про давні традиції.
По-третє, інтонація та ритм мовлення закарпатців також мають свої особливості. Це створює неповторний мовний колорит, який одразу видає носія цього діалекту.
Часто постає питання, чи можна закарпатський говір прирівняти до суржику. Відповідь на це однозначна: ні. Суржик – це несистематичне змішування української мови з іншими, тоді як закарпатський говір є самодостатньою та сформованою мовною системою. Тому твердження, що суржик є діалектом, є хибним. Важливо також розуміти різницю між діалектом та акцентом. У закарпатців справді може бути помітний акцент, але це лише одна з рис їхнього мовлення, а не його основа.
Сучасний закарпатський говір
Сучасний закарпатський діалект, у тому вигляді, в якому ми його знаємо, остаточно сформувався у XVIII столітті. Саме тоді відбулася фіксація численних діалектизмів у писемній формі, що збіглося з періодом активного формування літературних мов у всьому світі. Основні риси діалекту, сформовані в минулому, збереглися, але він продовжує поповнюватися новими словами та виразами, запозиченими з сусідніх Угорщини, Румунії, Словаччини та Польщі. Сусідство з іншими країнами та активна взаємодія з їхніми мешканцями й досі сприяють збагаченню та розвитку діалекту.
Протягом п’яти століть лексикон мешканців Закарпаття постійно змінювався, збагачуючись новими словами та виразами. Деякі слова, як-от “фарагач” (від угорського fáradtság – втома), майже вийшли з ужитку, залишаючись лише в мовленні старшого покоління. Молодь вже майже не використовує такі угорські запозичення.
Але для тих, хто планує відвідати Закарпаття, корисно буде вивчити кілька ключових слів, щоб полегшити спілкування з місцевими жителями та мати змогу поставити їм запитання. Ось деякі приклади:
Файний – означає гарний.
Парадічки – так називають помідори.
Гриби – хоча це слово і так зрозуміле, для білих грибів часто використовують вираз голубінки.
Будар – це місце для туалету.
Крумплі – так говорять про картоплю.
Штось – означає “щось”.
Когут – це півень.
Гачі – так називають штани.
Вариш (або ВарОш) – місто
Коцур (або Мацур) – кіт
Кулько – скільки
Газда – господар
Нич – нічого
Никати – дивитися
Годинка – годинник
Пак – потім
Айно, но – так
Адде там – отам
Вадь – або
Важливо зазначити, що це не означає, ніби ці слова вживаються постійно, або що закарпатці не знають загальноприйнятої української мови. Звісно, вони її знають і використовують. Однак, ці діалектні слова збереглися у повсякденному мовленні, є дуже цікавими та незвичними для мешканців інших регіонів, тому про них варто пам’ятати.
Місцева кухня також має свої особливості. Серед популярних страв варто згадати:
Бограч – м’ясний суп з паприкою та овочами.
Банош – кукурудзяна каша, приготована на вершках, яку подають зі шкварками, бринзою або грибами.
Лечо – рагу з перцю, цибулі та томатів, до якого часто додають яйця, сметану та м’ясо.
Як музика та мистецтво зберігають закарпатський говір.
Щоб зберегти унікальний діалект та показати його культурну цінність, багато митців активно використовують його у своїй творчості. На Закарпатті з’явилися гурти, як-от Rock-H, Vandor, Чаламада, Марина і Компанія, Триставісім, Hudaki Village Band, які співають виключно діалектом. Їхня музика знаходить відгук не лише в Україні, а й за кордоном, дозволяючи порівнювати закарпатський говір з іншими українськими діалектами. Ці виконавці неодноразово виступали на великих європейських фестивалях.
Особливо вражає пісня “Бітанґа” Аліни Паш, яка поєднує автентичні мотиви з сучасною музикою. З цією композицією співачка навіть виступала на Всесвітньому економічному форумі в Давосі.
Закарпатська лайка
Для багатьох ці вислови можуть звучати як дивна суміш слів, але насправді це – специфічні, часто нецензурні вирази, які побутують на Закарпатті. Коли місцеві мешканці хочуть висловити своє невдоволення, гнів чи просто відзначити когось не надто приємним чином, вони вдаються до таких фраз:
“Не меригуй ня” – Це означає “не дратуй мене”, “не чіпай мене”, “не надокучай”.
“Мачка би тя копла в гузицю” – Досить колоритний вислів, який можна перекласти як побажання чогось неприємного, пов’язаного з “копанням” (ударом, укусом) у певне місце. Часто використовується як лайка.
“Трафив би тя фас” – “Фас” тут означає “сказ” (хвороба). Отже, це побажання, щоб на людину напав сказ.
“Фрас би тя морив” – Схоже на попереднє, але тут “фрас” (сказ) “морив” (морив, мучив) людину.
“Било би тє поганоє” – Це побажання, щоб людині стало “погано”, тобто щоб їй було зле, недобре.
“Неволя би тя їла” – Це побажання, щоб людину “їла неволя”, тобто щоб вона потрапила в скрутне становище, зазнала поневірянь.
Ці вислови є частиною місцевого колориту і демонструють, як мова може бути багатогранною та виразною, навіть коли йдеться про негативні емоції.
Основні діалекти Закарпаття
Гуцульський діалект
Цей діалект поширений в українських Карпатах, зокрема його використовують мешканці Рахівського району Закарпаття. Цікаво, що гуцульська говірка звучить і за межами України – її можна почути в північних повітах Румунії, що межують з Україною.
Від літературної мови гуцульську відрізняє особлива мелодика мовлення, де голосні звучать плавно та гармонійно. Наприклад, замість “хлопець” гуцули кажуть “леґінь”, “яйце” – “єйце”, “яблуко” – “єблуко”, а “деруни” – “кремзлики”. Часто вживаються архаїчні граматичні форми, наприклад, “дітем” замість “дітям”. Серед характерних гуцульських слів – “ґазда” (господар), “лельо” (тато), “храмувати” (святкувати), “баранець” (кошик), “плай” (лісова стежка), “файно” (добре). Часто можна почути вигуки “Йой!”, що виражають різні емоції, або “А цур на тебе!”, що означає “Ганьба тобі!”.
Мовознавці вважають, що на формування гуцульської говірки вплинули угорська, румунська та німецька мови.
Особливості лемківської говірки
Ця говірка притаманна мешканцям західних частин Закарпаття. Схожі мовні риси спостерігаються і в лемків, які проживають на сході Словаччини та в Ряшівському (Жешувському) воєводстві Польщі.
Однією з характерних рис лемківської вимови є перехід голосного “о” в “у” перед наголошеним складом. Наприклад, замість слова “дома” лемки можуть сказати “дума”. Слово “гуцул” у їхньому вжитку означає “людина”, а “годинник” вони називають “дзвінком”.
Також варто зазначити, що шиплячі звуки (“ч”, “ж”, “ш”) та звук “ц” у багатьох словах лемківського діалекту вимовляються м’якше, ніж у загальноприйнятій літературній мові. Серед унікальних для Лемківщини слів, що відрізняють її від інших карпатських говорів, можна виділити: “шляшка” (дорога, вулиця), “кріпко” (дуже, сильно), “ґрулі” (картопля) та “кутівка” (батон).
Особливості бойківської говірки
Однією з найпомітніших рис бойківської мови є своєрідна вимова голосних: звук “і” часто замінюється на “и” і навпаки. Також характерним є скорочення слів, коли середні склади випадають, як, наприклад, у слові “миті” замість “мітити”.
Шиплячі приголосні у бойківській говірці часто звучать пом’якшено, що надає їй особливого колориту. Порівняйте: “пшьоно” замість “пшоно” чи “межя” замість “межа”. Звукосполучення приголосних “г”, “к”, “х” з голосним “і” бойки нерідко вимовляють твердо, замінюючи його на “и”.
У мовленні бойків часто зустрічаються слова-архаїзми, що дійшли до нас з давніх часів. Такі слова, як “праще” (що означає покоління) чи “головник” (убивця), є яскравими прикладами. Крім того, бойківська говірка багата на унікальні слова, такі як “гайдюка” (гадюка), “керниця” або “кирниця” (криниця), “хабина” (прут, хворостина) та “галабурд” (бешкетник). Ці слова надають бойківському діалекту неповторного забарвлення.
Чому закарпатський говір – це цінність для України
Такі мовознавці, як Петро Мідянка та Павло Чучка, наголошують на кількох важливих аспектах ролі діалекту для нашої держави:
Збагачення української мови: Після десятиліть русифікації літературна українська мова зазнала значних змін. Хоча в книжках ще можна знайти чисту мову, у повсякденному спілкуванні українців часто прослизають кальки та запозичення з російської. Натомість закарпатський говір, який не поступається українській мові за милозвучністю та фонетикою, може стати джерелом нових слів та виразів, допомагаючи відродити автентичну українську мову та витіснити російські впливи.
Розвиток туризму: Карпати та Закарпаття – це магніт для туристів, як українських, так і іноземних. Особливо приваблює гостей місцевий колорит, а мова мешканців – це невіднятна частина цього колориту. Іноземці захоплюються слухаючи, як говорять закарпатці. Туризм є важливим для економіки країни, адже він приносить прибуток до бюджету, стимулює розвиток бізнесу та створює нові робочі місця. Без унікального закарпатського діалекту та особливого стилю життя місцевих мешканців туристична привабливість регіону могла б суттєво зменшитись.
Сприяння вивченню інших мов: Для закарпатців, які володіють діалектом, вивчення румунської, угорської та словацької мов стає значно легшим. Це пояснюється тим, що багато слів з цих мов вже органічно вплелися в їхню лексику.
Отже, закарпатський говір – це не просто спосіб спілкування. Це важлива частина культурної самобутності всіх закарпатців, яку передають з покоління в покоління, як найціннішу сімейну реліквію. Він зберігає мудрість предків та дух минулих часів. Активна підтримка, популяризація та глибоке вивчення закарпатського говору є надзвичайно важливими для збереження цієї неповторної культурної спадщини для майбутніх поколінь. Цей діалект яскраво демонструє, наскільки багатогранною, глибокою та невичерпно багатою є українська мова у всій своїй різноманітності та красі.
