Закарпатський край славиться глибокою повагою до своїх давніх традицій та звичаїв. Навіть у радянські часи, коли релігійні свята були під забороною, місцеві мешканці зуміли зберегти та відродити їх. Особливо унікальним є святкування Різдва Христового. Це свято для місцевих жителів значно важливіше за Новий рік, адже воно об’єднує всю родину за одним столом.
На відміну від інших куточків України, на Закарпатті ви знайдете унікальні місцеві обряди, колядки та святкові страви, бо регіон багатий на різноманіття національностей. Окрім українців, тут проживають угорці, словаки, німці, роми, румуни та інші. А ще через різноманіття етнографічних груп: гуцулів, бойків, лемків та долинян, різдвяні традиції можуть суттєво відрізнятися. Вважається, що саме в цю містичну пору відкривається брама до майбутнього, а ворожіння стають найточнішими. Про звичаї, пов’язані з Різдвом розповідають журналісти “Баношу”.
Як готуються до свята та що роблять у Святвечір
Підготовка починається з чотиритижневого посту, який називається Адвент. Однією з найвідоміших традицій Адвенту є виготовлення різдвяного віночка з ялинових гілок, у який вставляють чотири свічки. Кожної неділі Адвенту запалюють одну з них. Для дітей існує особливий різдвяний календар, де за кожною датою ховається невеличкий сюрприз або солодощі.
Для закарпатців Різдво та Великдень – це два найважливіші свята. Напередодні Святвечора господині наводять лад у домі, господарі – на подвір’ї, а діти з радістю беруться до прикрашання ялинки. У цей особливий вечір все має бути на своїх місцях, а всі члени родини – вдома. Вважається, що якщо хтось відсутній, то цілий рік доведеться мандрувати.
Святвечір розпочинається, як і в усій Україні, з появою першої зірки, до якої нічого не їдять. Важливою деталлю є те, що в цей день ніхто не снідає і не обідає. Трапезу відкриває родинна молитва. Цей обряд є символом єднання сім’ї та подяки Богові за прожитий рік. Після цього кожен член родини їсть зубчик часнику, вмочуючи його в мед або цукор. Якщо на столі є кутя або відварена пшениця, то першою треба скуштувати саме її, а потім їсти інші страви. Під час або після вечері родина співала колядки.
Згідно з народними повір’ями, на Святвечір категорично заборонено сваритися, адже це може накликати нещасливий рік. Так само як і позичати будь-які речі з дому, аби уникнути втрат у прийдешньому році.
Особливі різдвяні звичаї на Закарпатті
Листи Ісусу: У деяких районах Закарпаття збереглася традиція написання листів до “малого Єзушка” (Ісусика), в яких діти розповідають про свої добрі вчинки.
Оформлення столу: Раніше стіл традиційно накривали свіжим сіном або соломою, зверху насипали зерно і накривали серветкою. По кутках столу під скатертину клали часник як оберіг від хвороб та злих сил.
“Лякання” дерев: У ніч перед Різдвом господар виходить “полякати” сокирою дерева, які не дали доброго врожаю, обіцяючи їх зрубати.
Турбота про худобу: Добрий господар цього дня обходить свою худобу, добре її годує. Існує повір’я, що худоба в цю ніч розмовляє між собою і може поскаржитися Богові на господаря, тому її потрібно задобрити. Після обходу худоби, до хати вносять оберемок сіна або трави, яке кладуть під святкову скатертину. Ця святвечірня отава має особливу силу: якщо худоба захворіє, її годують саме цим сіном, вірячи в його цілющі властивості.
Після обходу худоби до хати заносять сніп – Дідух. Він є символом урожаю і ставиться на найпочесніше місце в кутку під образами. Його ставлять у домі як оберіг та на згадку про померлих родичів, які, за віруваннями, відвідують своїх близьких на Святвечір. Дідух виготовляють із залишеної на полі “спасівської бороди” – нескошеної ділянки жита чи пшениці, яку зрізають після завершення жнив. У хаті також розкидають сіно та солому, що символізує достаток і затишок. Перед тим як увійти до оселі, господар промовляв вітальні слова, а рідні відповідали побажаннями.
У деяких родинах на Ужгородському районі існує зворушлива традиція запрошувати на вечерю померлих родичів. Для цього на вікно ставлять келих з вином, накритий скибкою хліба, та порожню тарілку. Святвечірній стіл залишається не прибраним до самого ранку.
У селах збереглася ще одна цікава традиція. Господиня, поклавши гроші в рукавицю, несе кутю на покуть, а діти під час цього дійства імітують звуки тварин: мекають, мукають, іржуть, квокчуть, крякають
Різдвяна кухня
Свята вечеря на Різдво – це кульмінація різдвяного циклу, що настає після сорокаденного посту. На Святвечір господині готують 12 пісних страв, що символізують 12 апостолів. Особливого шарму різдвяному застіллю додає місцева кухня, а саме автентичні закарпатські страви. Хоча кутя та інші смаколики готуються повсюди, у кожному селі чи містечку вони мають свої унікальні особливості.
Серед найпоширеніших різдвяних страв – бобальки. Ці ніжні подушечки з тіста, щедро посипані тертим маком або горіхами, политі медом чи цукром, є невіднятною частиною святкового столу майже в кожному закарпатському селі. Цікаво, що на Тячівщині, в селі Тересва, з тіста для бобальок спеціально випікають хліб для худоби у формі підкови, додаючи до нього часник.
Кутя, хоч і стала сьогодні головною стравою Різдва, колись не була настільки популярною на Закарпатті. Проте з часом вона здобула надзвичайну поширеність у всіх куточках краю, попри етнічну приналежність. Її приготування може відрізнятися не лише в різних регіонах, а й у кожній родині. Деякі господині дотримуються традиційного рецепта з пшениці, інші ж додають сухофрукти або замінюють пшеницю на інші крупи.
Різдвяний хліб, відомий під різними назвами залежно від району – керечун, крайчун, настульник, карачон, гречун – оповитий численними історіями та звичаями. Колись його освячували біля річки, а вносячи до хати, котили по новому вишитому рушнику від порогу до столу. Вважалося, що кількість перекочувань хлібини визначає, скільки возів сіна господарі заготовлять влітку. Він прикрашає святковий стіл не лише на Святий Вечір, а й на Щедрий та Бабин вечори.
Вареники, заправлені олією, є ще однією важливою стравою. Найчастіше їх готують з капустяною начинкою, рідше – з картоплею чи грибами. Часто вареники подають з мачанкою – густою підливою з часником, яка займає почесне місце серед 12 різдвяних страв. Традиційно мачанку готують з білих грибів, приправляючи її перцем, лавровим листям та часником.
Колочена фасоля, або як її називають закарпатці – толочена пасуля, також є стравою, що заслуговує на особливу увагу на різдвяному столі.
Усі ці смаколики запивають традиційним узваром. Його готують із сушених диких грушок, яблук та родзинок. Важливо не переварити фрукти, щоб узвар вийшов ароматним і смачним. До нього додають мед і настоюють кілька годин перед подачею.
Жодне свято на Закарпатті не обходиться без вина. Цей традиційний напій готують майже в кожній родині, використовуючи як виноград, так і інші ягоди, наприклад, смородину чи малину. Часто до різдвяного столу подають і гаряче вино – глінтвейн.
Також обов’язковою є запечена риба (наприклад, короп), голубці та холодець. На десерт подають рулети з горіховою та маковою начинкою (бейглі) та медовик.
Вертеп та колядування
На Закарпатті, особливо в сільській місцевості, досі плекають давні звичаї, пов’язані з Різдвом. Тут діти та навіть дорослі чоловіки гуртуються у вертеп, щоб обійти все село з колядою. Закарпатський вертеп – це справжня театралізована вистава, де кожен учасник має свою роль. Серед персонажів – ангели, царі, чорти, дід, баба та інші. Підготовка до вертепу починається за кілька тижнів до свята, адже учасники створюють власний сценарій. Зібрані кошти часто спрямовують на потреби церкви.
Колядники дотримувалися певних правил. Спочатку йшли найменші діти з торбинками, але вони не заходили до хати, бо не могли відчинити важкі дубові двері. Колядували переважно одну колядку під вікнами. Далі приходили школярі, часто по двоє, з обертовою зіркою. Вони виконували вже дві колядки, найчастіше “Різдво твоє…” або “У Вифлеємі новина”. Пізніше з’являлися старші хлопці з церковцею та вертепом, так звані “неряжені”. А останніми були бетлегеми – хлопці, які розігрували різдвяні сюжети, а чорт у цій виставі часто збирав гроші.
Найчастіше у вертепі можна побачити:
Ангелів: Вони вбрані у довгі білі шати, перехоплені червоними стрічками через плечі та на поясі. На голові у кожного – корона, яку на Закарпатті називають чаков.
Пастирів (вівчарів): Їхній одяг – білі штани (гаті), біла сорочка з “лайбиком”, а на голові чорна шапка – крисаня. У руках вони тримають пастуші палиці.
Діда: Це головний персонаж вертепу. Він одягнений у штани з овечої вовни (холошні) та петек, а на голові має овечу шапку (ковпак).
Головним символом колядування є зірка, яка несе світло та добробут у кожен дім.
За давньою різдвяною традицією, першим колядником має бути молодий юнак або учасник вертепу. Закарпатці вірять, що це “на серенчу”, тобто на щастя протягом усього року.
Колядники, несучи радісну звістку “Син Божий народився”, звертаються до господарів: “Чи веселити, пане ґаздо?”. Господарі ж відповідають: “Веселіть!”, традиційно віддячуючи за коляду грошима чи солодощами. Після цього колядники бажають господарям миру, достатку, доброго врожаю та міцного здоров’я на весь рік. Якщо ж дві групи колядників випадково зустрічаються біля одного будинку, вони домовляються, хто співатиме першим, а інша група терпляче чекає своєї черги. Колядувати можна до півночі, після чого віряни йдуть на всеношну службу до церкви.
А вночі, після вечірньої служби, відбувається церковна коляда. У гуцулів це особлива “провідна коляда”, де один колядник веде, а інші йому підспівують. За можливості, до колядування долучаються господарі з кожної хати. Колядницька група складається з “берези” (відповідального за збір коштів), самих колядників та музикантів, які грають на трембіті, баяні та цимбалах.
Важливою особливістю закарпатської традиції є те, що колядувати ходять лише до тих господарів, яких колядник знає. Це відрізняється від практики, поширеної у великих містах інших регіонів України.
Окремої уваги заслуговує карпатський дракон, який вже багато років є невіднятною частиною різдвяних обрядів у Бороняві. Щороку молоді хлопці, які прагнуть одружитися, збираються у вертеп. Вони беруть із собою скрипку, баян та, звісно ж, Шарканя – карпатського змія-дракона. З цим колоритним персонажем вони йдуть колядувати до тих дворів, де є дівчата на виданні, з якими вони хотіли б створити сім’ю Якщо ж дівчини вдома немає, хлопці можуть виявити своє невдоволення, перевернувши ялинку та знявши прикраси. Дівчата на Святий вечір колядувати не ходили, натомість допомагали по господарству та чекали на гостей-колядників.
Гарні закарпатські колядки
Рождество Твоє,
Христе Боже наш!
Возсія мирові
Світ разума:
В нім бо звізда служащії,
Звіздою учахуся.
Тебі кланятися
Сонцю правди,
І Тебе видіти
З висоти Востока.
Господи,
Слава, слава,
Слава Тебі!
Колядка «Нова радість стала»
Нова радість стала, яка не бувала,
Над вертепом звізда ясна світлом засіяла.
Де Христос родився, з Діви воплотився,
Як чоловік пеленами убого повився.
Пастушки з ягнятком перед тим дитятком
На колінця припадають, Царя-Бога вихваляють.
Ой ти, Царю, Царю, небесний Владарю,
Даруй літа щасливії цього дому господарю.
Даруй господарю, даруй господині,
Даруй літа щасливії нашій славній Україні.
Небо і земля нині торжествують
Небо і земля (2) нині торжествують,
Ангели, люди (2) весело празднують.
Приспів:
Христос родився, Бог воплотився,
Ангели співають, Царіє витають,
Поклін віддають, пастиріє грають,
“Чудо, чудо!” повідають.
Во Вифлеємі (2) весела новина:
Пречиста Діва (2) породила Сина!
Слово Отчеє (2) взяло на ся тіло:
В темностях земних (2) сонце засвітило.
Ангели служать (2) свойому Королю
І во вертепі (2) творять Його волю.
Три славні царі (2) зі сходу приходять,
Ладан і смирну (2), золото приносять.*
Царю і Богу (2) тоє офірують,
Пастирі людям (2) все розповідують.**
І ми рожденну (2) Богу поклін даймо,
“Слава во вишних” (2) Йому заспіваймо.
По всьому світу стала новина:
Діва Марія Сина родила.
Сіном притрусила,
В яслах положила
Господнього Сина.
Діва Марія Бога просила:
– В що ж би я Сина свого сповила?
Ти, небесний Царю,
Пришли мені дари,
Сього дому господарю.
Зійшли Ангели з неба до землі,
Принесли дари Діві Марії:
Три свічі воскові,
Ще й ризи шовкові
Ісусови Христови.
Засіяла звізда з неба до землі,
Зійшли Ангели к Діві Марії.
Співають Їй пісні,
Господній Невісті,
Радости приносять.
Коли звізда ясна
З неба засвітила,
Тоді Діва Пречистая |
Сина породила | (2)
Як го породила красно му співала:
“Чучай белай Синку Божий |
Бо я вже би спала” | (2)
Не спи мамко не спи
За одну годину,
Заки я ти не принесу |
Із рая перину | (2)
Возьми Петре трубу
Затруби по всюду
Вже ся син божий народив |
Слава Пану Богу | (2)
Карпатські різдвяні прикмети
Карпатські різдвяні прикмети – це не просто забобони, а народна мудрість, що допомагає залучити удачу, здоров’я та щастя на весь наступний рік.
Якщо Святий вечір пройде в теплій, радісній атмосфері, то й наступний рік буде сповнений щастя та успіху.
Вважається, що якщо на Різдво до хати зайде чоловік, рік буде багатим, а якщо жінка – можливі труднощі.
Велика кількість бурульок над стріхою віщує добрий врожай ярини, особливо ячменю, а сніг – врожай озимини.
Загадати бажання, побачивши зірку, що падає, в різдвяну ніч – означає, що воно обов’язково здійсниться.
Запалені в оселі свічки на Святий вечір прикликають добробут та успіх.
Світлий новий одяг на Святвечір обіцяє удачу, тоді як чорний може принести невдачі та сльози.
Карпатські Ворожіння
У різдвяну ніч карпатські господині та дівчата вдаються до різноманітних ворожінь, щоб дізнатися про свою долю.
Кутя на стелі: Ложку з кутею підкидають до стелі. Якщо страва прилипне, це віщує успіх та багатий врожай у новому році.
Взуття за ворота: Дівчата кидають своє взуття за ворота. Якщо воно впаде носком до хати, це означає, що незабаром на дівчину чекає весілля.
Свічки на воді: Свічки ставлять у посудину з водою. До кого свічка припливе найближче, той матиме найбільшу вдачу та щастя.
Калиновий сік для краси: Молоді дівчата вмивають обличчя калиновим соком, щоб шкіра завжди залишалася рум’яною.
Собачий гавкіт – дороговказ: Під час миття посуду миску виносять на вулицю і стукають по ній. Звідки відізветься собака, туди й піде дівчина заміж.
Важливо пам’ятати, що на Закарпатті Різдво не буває однаковим. Кожна громада, чи то долинянська, чи верховинська, гуцульська чи гайнальська, лемківська чи словацька, швабська, мадярська, румунська чи традиційна українська зберігає свої неповторні звичаї та кулінарні традиції, роблячи це свято справді унікальним
