Фінляндія, Польща, Литва, Латвія та Естонія виходять із Оттавської конвенції та готуються до розгортання мільйонів протипіхотних мін.
Від півночі Фінляндії до сходу Польщі Європа готується встановити нову вибухонебезпечну лінію оборони — своєрідну залізну завісу, заміновану мільйонами пристроїв.
Про це пише видання The Telegraph.
Усі країни НАТО, що межують із Росією чи Білоруссю, доходять до висновку: щоб стримати можливий наступ, потрібні засоби, які ще донедавна вважалися неприйнятними. Якщо постане така необхідність, уздовж кордонів засіють смертоносні пастки серед лісів і озер — протипіхотні міни, які свого часу намагалися повністю заборонити на глобальному рівні.
Фінляндія, Естонія, Латвія, Литва та Польща вже оголосили про намір вийти з Оттавської конвенції 1997 року, яка забороняє використання таких мін. Очікується, що вже в червні ці країни офіційно повідомлять ООН про вихід із договору, після чого зможуть виробляти, зберігати і розгортати міни з кінця року. У сукупності ці п’ять держав відповідають за охорону 2150 миль кордону НАТО з Росією та її союзницею Білоруссю.
Військові експерти вже планують, які ділянки на кордонах буде заміновано, якщо Росія вирішить атакувати альянс. Ці нові плани означають кінець епохи, коли світ намагався знищити практику використання протипіхотних мін. З початком вторгнення Росії в Україну у 2022 році міжнародні принципи змінилися. Заборона, яка здавалася справедливою в мирні роки, більше не витримує тиску реальності.
Серед країн, що повертаються до цієї практики, особливо складна ситуація у Литві. Вона має два протяжні ворожі кордони — з Білоруссю та Калінінградською областю Росії. Між цими ділянками — ключова стратегічна територія, відома як Сувалкський коридор, яка є єдиним сухопутним шляхом для підкріплення балтійських країн у разі нападу.
Особливо вразливою є ділянка на виступі литовської території, де кордон з Білоруссю охоплює три сторони, а відстань до ворожої території — усього кілька миль. Прикладом цього є село Шаджюнай, де дерев’яні будинки розташовані на самому краю виступу. Місцевість довкола вкрита лісами з оленями та вовками, а на стежках — попереджувальні знаки прикордонної служби з написом “СТОП” і вимогою дозволу на вхід.
Пройшовши офіційний контроль, перед вами відкривається краєвид із сріблястою огорожею, зміцненою спіраллю колючого дроту, що прорізає густий ліс. Це не просто кордон між Литвою та Білоруссю — це передова НАТО, край зовнішнього Заходу. І саме тут, імовірно, з’являться нові мінні поля, які зроблять уже й так суворі попереджувальні знаки ще більш тривожними.
Ядвіга Мацкевич, яка живе в одному зі скромних будинків Шаджюнай, за два кроки від цього паркану, не може приховати страху. Вона народилася тут 1941 року — того самого року, коли Гітлер напав на СРСР. Найяскравіший її спогад — 1944 рік, коли відступаючі німці спалили Шаджюнай. “Я дуже сильно плакала: моє село було у вогні”, — каже 84-річна Мацкевич. “Це єдине, що я пам’ятаю — що я плакала”.
Сьогодні думка про ще одну війну викликає в неї страх і фаталізм. “Якщо Бог забажає, можливо, це минеться. Але війна — це війна. Краще, щоб вона ніколи не повторювалася. Я дуже боюсь. Ми вже не молоді, ми скоро підемо. Але жити треба нашим онукам”.
У Мацкевич — троє онуків і двоє правнуків, п’яти та восьми років. Усі її нащадки вже залишили ці землі. У селі Шаджюнай нині мешкає лише 13 людей, усі — похилого віку. Їхні домівки розташовані за кілька метрів від одного з найнапруженіших кордонів Європи.
Ідея встановлення мін біля власного порогу Мацкевич не подобається. “Я не була б рада цій ідеї”, — каже вона. “Тварини можуть наступити і підірватися. У мене вже нема сил ходити до лісу. Лише іноді йду за дровами. Але змінити я нічого не можу. Нехай буде як буде”.
Багато литовських родин вже готуються до війни під враженням від російського вторгнення в Україну. У селі Дідеї Баушяй, за милю від кордону, Юраті Пеньковскене, 37 років, і її чоловік Владислав, 41, вирили бункер у дворі. У підвалі — аварійні запаси: 15 літрів води, аптечка, три полиці з консервами. Найбільше вони хвилюються за своє немовля, якому лише пів року.
“Чому росіяни напали на Україну? Бо їм потрібно більше територій”, — каже Пеньковскене. “Отже, можуть захотіти і нашу”.
Вона впевнена, що НАТО — найкраща гарантія безпеки. “Є велика різниця між боротьбою поодинці та боротьбою з союзниками”. Однак щодо мін вона має сумніви: “Можливо, для захисту вони потрібні. Але для людей — це погано. Міни залишаться. А ми тепер вільно ходимо до лісу. Після цього психологічно буде важко”.
Литовський уряд визнає серйозність свого рішення щодо повернення до виробництва протипіхотних мін — уперше за 22 роки після приєднання до Оттавської конвенції, яку підтримували всі країни ЄС. Міністр оборони Довіле Шакалене пояснює це необхідністю: “Відтоді, як ми приєдналися до Конвенції у 2003 році, наша безпекова ситуація суттєво погіршилась”.
