Закарпаття – мальовничий куточок України, край гір, лісів та бурхливих річок. Але не лише природною красою славиться наш регіон. Закарпатська земля – це ще й колиска багатьох видатних особистостей, чий талант, наполегливість та праця прославили Україну на весь світ.
У цій статті “Банош” познайомить вас з десятьма відомими закарпатцями, які досягли значних успіхів у різних сферах: від науки та мистецтва, до спорту та політики. Їхні імена – це гордість Закарпаття, а їхні досягнення – приклад для наслідування. Відкрийте для себе історії цих неймовірних людей, які своїм життям довели, що талант, помножений на працьовитість, здатний творити дива.
Редакція “Баношу” розуміє, що цей список відомих закарпатців – лише початок. Ми щиро запрошуємо вас долучитися до його розширення! Якщо ви знаєте інших видатних уродженців Закарпаття, чиї імена прогриміли на всю Україну або навіть світ, поділіться їхніми історіями. Можливо, саме ваша розповідь стане частиною нашої наступної добірки!
Адальберт Ерделі
Адальберт Ерделі – живописець, один з основоположників закарпатської школи живопису.
Ерделі був майстром колориту, пейзажу, портрету та натюрморту. У живописі наслідував Поля Сезанна, сповідуючи принцип “Мистецтво й любов”. Він створив понад тисячу картин, вражаючи своєю працездатністю та захопленістю процесом творчості.
Художник народився у 1891 році в мальовничому селі Загаття. Його талант розквітнув під час навчання в будапештській академії мистецтв, а з 1926 року життя художника нерозривно пов’язане з Ужгородом.
Разом з Йосипом Бокшаєм він заснував у 1927 році Ужгородську художню школу, яка стала колискою для багатьох талановитих митців, та долучився до створення Товариства діячів образотворчих мистецтв у Підкарпатській Русі, що сприяло розвитку мистецького середовища краю.
Ерделі не лише творив, а й ділився своїми знаннями, викладаючи малювання в мукачівській гімназії, учительській семінарії в Ужгороді, а згодом – в Ужгородському училищі прикладного мистецтва.
Маючи можливість підкорити мистецькі вершини Європи, Ерделі обрав шлях служіння рідному краю, прагнучи прославити Закарпаття своєю творчістю. Він став одним із фундаторів Закарпатської школи живопису, першим директором Ужгородського училища прикладного мистецтва (зараз Закарпатський художній інститут) та одним з організаторів і першим головою Закарпатської обласної організації Національної спілки радянських художників України.
Федір Потушняк
Федір Потушняк – письменник, етнограф, археолог.
Народився в мальовничому селі Осій у 1910 році. Здобувши освіту в Берегівській гімназії, він продовжив навчання на філософському факультеті Карлового університету в Празі. Після повернення на Закарпаття, працював учителем у сільських школах, а згодом бібліотекарем у Брно. Повернувшись до рідного краю, він співпрацював із Підкарпатським товариством наук. Війна змусила його служити в угорській армії, але він швидко здався в полон.
Після війни, у 1945 році, Потушняк працював у закарпатських газетах, а з 1946 року присвятив себе викладацькій діяльності в Ужгородському державному університеті. Він викладав історію, археологію, чеську та словацьку мови, а також активно займався науковою роботою, досліджуючи етнографію, фольклор та діалектологію рідного краю. Його наукові інтереси охоплювали народні вірування закарпатців, про що свідчать численні статті, присвячені цій темі.
Літературна діяльність Потушняка розпочалася ще у 20-х роках, а перша збірка поезій “Далекі вогні” вийшла у 1934 році. Він був автором поезій, прози та п’єс, прагнучи знайти власний поетичний голос, не втрачаючи зв’язку з рідною землею. Його творчість, позначена рисами модернізму, символізму та сюрреалізму, вирізнялася філософічністю, прагненням до гармонії та вірою у внутрішню силу світу. Літературознавці вважають його предтечею шістдесятників, відзначаючи новаторство та глибину його поезії.
Потушняк-прозаїк майстерно поєднував реалістичне письмо з елементами народної міфології, вірувань та психологічного аналізу. Він також був талановитим перекладачем, знайомив українського читача з творами світової літератури.
Федір Потушняк помер у 1960 році, залишивши після себе багату творчу спадщину, яка й досі досліджується та цінується.
Юрій Станинець
Юрій Станинець – письменник та громадський діяч, священник.
Життєвий шлях Юрія Станинця розпочався 5 вересня 1906 року в мальовничому селі Нижнє Болотне. Перші знання Юрій здобував у місцевій церковно-народній школі та продовжив навчання у Доробратові. Навчання у Берегівській гімназії у 1920-х роках стало періодом перших літературних спроб, зокрема краєзнавчих та фольклорних досліджень рідного села. У 1926 році він вступив до Ужгородської духовної семінарії, яку успішно закінчив у 1930 році.
Паралельно зі служінням, він активно займався літературною діяльністю, пишучи на релігійні теми. За життя та після смерті Юрія Станинця були опубліковані його твори, зокрема збірка оповідань “Подарунок”, повість “Юра Чорний”, роман “Сусіди” та повна збірка творів “Червона йонатаночка”.
Творчість Юрія Станинця – це ще не до кінця досліджений скарб української літератури, який чекає на своїх дослідників.
Іван Фірцак-Кротон
Іван Фірцак-Кротон (більш відомий як Іван Сила) – український борець, боксер, силач, артист цирку. За деякими даними, у 1928 році був визнаний найсильнішою людиною планети. Окремі силові трюки Івана Фірцака-Кротона досі ніхто не може повторити.
Іван Федорович, народжений у закарпатському селі Білки, з дитинства вражав надзвичайною силою. У 1919 році, у віці двадцяти років, він вирушив на пошуки кращої долі до Праги. Завдяки рекомендаційному листу від місцевого нотаріуса, Фірцак отримав роботу на заводі, де спочатку працював корбарем, підіймаючи важкі вантажі. Згодом він влаштувався вантажником на залізничному вокзалі, де швидко заробляв, виконуючи норму за пів дня.
У 1920-х роках Фірцак здобув популярність як спортсмен-аматор, перемагаючи на бійцівських турнірах. У 1922 році він став чемпіоном Чехословаччини з важкої атлетики, піднявши 150 кг. Невдовзі він також став чемпіоном з рукопашного бою та неодноразово перемагав у змаганнях з гирьового спорту. Його визнали переможцем конкурсу краси тіла в Парижі.
Згодом Фірцак перейшов до циркового мистецтва, ставши артистом відомого празького “Герцферт-цирку”. Під псевдонімом Іван Сила, він об’їздив півсвіту, демонструючи неймовірні трюки: розривав ланцюги, жонглював важкими предметами, лежав на склі під півтонними тягарями, тягнув вантажівки зубами та згинав цвяхи. За його феноменальну силу його прозвали Кротоном, на честь античного героя. За деякими даними, у 1927 році компанія “Форд” подарувала йому автомобіль.
Проте, слава за кордоном не принесла щастя на батьківщині. Повернувшись у рідне село, він зіткнувся з новими випробуваннями. Угорська окупація, радянська влада – все це відібрало в нього нагороди, майно, навіть пам’ять про минулі звершення. Доля сина, засудженого за сфабрикованою справою, стала ще одним ударом.
Попри це, Іван Фірцак зробив значний внесок у розвиток важкої атлетики на Закарпатті, виховавши багатьох чемпіонів. Трагічною іронією стало те, що саме золота пластина, яка колись врятувала йому життя, стала причиною смерті. Відсутність можливості замінити її в радянські часи призвела до зараження. Іван Фірцак помер у рідному селі в 1970 році, залишивши по собі легенду про неймовірну силу та трагічну долю.
Августин Волошин
Августин Волошин – релігійний, культурний, громадський і політичний діяч.
Народився в мальовничому селі Келечин. Освіту здобував спочатку в Ужгородській гімназії, а потім вступив на теологічний факультет у Будапешті. Проте, через проблеми зі здоров’ям, навчання там тривало лише рік. Згодом, у 1900 році, він закінчив Вищу педагогічну школу в Будапешті, отримавши диплом викладача математики та фізики для середніх навчальних закладів. Його педагогічна кар’єра тривала з 1900 по 1917 рік як професора, а з 1917 по 1938 рік – як директора Ужгородської учительської семінарії.
З 1919 року Августин Волошин активно включився в українське громадсько-політичне життя Закарпаття. Він став членом Директорії Підкарпатської Русі, заснував і очолив Народно-християнську партію, а також був обраний послом до чехословацького парламенту. Він також відігравав важливу роль в Учительській Громаді Підкарпатської Руси.
Волошин рішуче виступав проти русифікаторських тенденцій, які просувалися місцевими “москвофілами”, які намагалися замінити діалекти російською мовою через систему освіти та книговидання. Він критикував “шкільний референдум” 1937 року, який дозволив викладання за москвофільськими стандартами. У боротьбі з цим явищем він навіть співпрацював з карпатськими комуністами, організовуючи спільні мітинги.
У жовтні 1938 року, після арешту прем’єр-міністра Андрія Бродія за звинуваченням у шпигунстві на користь Угорщини, Августин Волошин очолив автономний уряд Карпатської України.
Після окупації краю Угорщиною, Волошин разом з урядом емігрував до Праги, де продовжив наукову та педагогічну діяльність в Українському вільному університеті (УВУ). Він був професором педагогіки, деканом і ректором.
У травні 1945 року Августина Волошина заарештували радянські спецслужби та вивезли до СРСР. Він помер у Бутирській в’язниці в Москві 19 липня 1945 року, за офіційною версією – від паралічу серця.
Місце його поховання невідоме. Існують лише символічні могили в Празі та Ужгороді. У 2002 році Августину Волошину було посмертно надано звання “Герой України”. В Ужгороді та Мукачеві встановлено меморіальні дошки на його честь, а в Хусті – пам’ятну дошку.
Іван Орлай
Іван Орлай – медик, педагог, письменник.
Освіту Іван розпочав у Мукачівському народному училищі. Згодом його перевели до Ужгородського народного училища. Вчився також в Надь-Варадської академії, де опановував математику, логіку та історію; Йосифінському університеті у Львові, де вивчав широкий спектр дисциплін, від математики та фізики до історії та філософії. Здобувши кваліфікацію з філософських наук в Ерлавській консисторії, він став стипендіатом Генеральної Йозефінської семінарії при Пештському університеті та приєднався до ордену піаристів, де вивчав гебрейську та грецьку мови.
Іван отримав посаду професора у Надьварадській гімназії вищих наук, де викладав давні мови, географію, історію та арифметику. Проте, незабаром він покинув педагогічну діяльність і вирушив до Відня, а звідти до Санкт-Петербурга, де вступив до Медико-хірургічного училища та довгий час займався медичною практикою. Орлай здобув ступінь доктора філософії в Кенігсберзькому університеті, а після повернення захистив докторську дисертацію з медицини в Дерпті.
У 1821 році Орлая запросили на посаду директора Ніжинської гімназії вищих наук, і він погодився. Очоливши гімназію, Орлай зосередився на покращенні навчального процесу та вихованні учнів. Він ретельно підбирав викладачів і контролював вивчення мов. Учні згадували його як суворого, але справедливого керівника, відданого своїй справі. Його адміністративні здібності були помічені, і в 1825 році йому доручили інспектувати гімназії Харківського навчального округу. У 1826 році Орлай отримав чин дійсного статського радника і був переведений на посаду директора Рішельєвського ліцею в Одесі, де також зробив значний внесок у розвиток освіти. Іван Семенович Орлай помер в Одесі, залишивши по собі славу талановитого педагога та людини високих моральних принципів.
Його науковий доробок охоплює широкий спектр тем, включаючи медицину, історію України та педагогіку. Серед його праць з медицини варто відзначити дослідження “Про ревматичну епілепсію”, “Про перенесення корости”, “Про походження сифілісу”, “Про випадок раку в людини”, “Про астму”, а також “Історію про лікувальні властивості природи”. Він також був поетом, писав вірші латинською мовою. Орлай підтримував дружні зв’язки з Йоганном Вольфгангом фон Гете та був вчителем таких видатних особистостей, як Микола Гоголь, Євген Гребінка та Нестор Кукольник, які згодом високо оцінювали його діяльність.
Сергій Танчинець
Сергій Танчинець – співак, фронтмен та продюсер гурту «Без Обмежень» та заслужений артист України.
Сергій Танчинець, уродженець мальовничого Мукачева. Народився у травні 1982 року. Перш ніж повністю присвятити себе музиці, займався графічним дизайном та виробництвом рекламної продукції. Проте, потяг до творчості взяв гору, і в 1999 році Сергій заснував гурт “Без Обмежень”, ставши його незмінним лідером.
Початок професійної музичної кар’єри гурту припав на 2006 рік, коли вони уклали контракт з продюсером. Знаковим моментом у їхній історії стала участь у сьомому сезоні вокального шоу “Х-Фактор” у 2016 році. Виконавши власну пісню “Без неї ніяк”, “Без Обмежень” отримали потужний імпульс для подальшого розвитку. Хоча гурт і не дійшов до фіналу, саме після “Х-Фактору” до них прийшла справжня популярність. Їхні рок-композиції про кохання швидко завоювали серця слухачів і закріпилися на вершинах українських музичних чартів.
У 2020 році, за вагомий внесок у розвиток України, Сергію Танчинцю було надано почесне звання “Заслужений артист України”.
Анатолій Герей
Анатолій Герей – фехтувальник на шпагах.
Зірка світового фехтування, Анатолій Герей, народився в Ужгороді. Його шлях до спортивних вершин почався з дитячої любові до фехтування та наполегливих тренувань під керівництвом досвідчених наставників.
Вже у 2009 році він заявив про себе на міжнародній арені, а першим вагомим досягненням стала бронзова медаль у командній шпазі на Чемпіонаті Європи 2012 року.
2016 рік приніс Анатолію бронзу Чемпіонату Європи та участь в Олімпійських іграх у Ріо-де-Жанейро, де, на жаль, він поступився у 1/16 фіналу.
Протягом своєї кар’єри Герей неодноразово підіймався на п’єдестали пошани чемпіонатів Європи та світу, демонструючи незламний дух, майстерність та витримку. Двічі він представляв Україну на Олімпійських іграх (2012 та 2016), що є беззаперечним визнанням його таланту на світовому рівні.
Анатолій Герей – не лише видатний спортсмен, але й приклад для наслідування для молодих українських фехтувальників. Його внесок у розвиток країни відзначено ювілейною медаллю «25 років незалежності України» (2016) за значні заслуги у становленні незалежної України та орденом «За заслуги» III ступеня (2017) за вагомий внесок у розвиток спорту.
Сьогодні Анатолій ділиться своїм досвідом з юними фехтувальниками у Закарпатській обласній організації ФСТ “Динамо” Україна, виховуючи майбутніх чемпіонів.
Андрій Любка
Андрій Любка – письменник романіст, поет, перекладач та есеїст.
Андрій Любка – постать багатогранна. Його життєвий шлях пролягає від латвійської Риги, де його мати здобувала освіту, до мальовничого Виноградова на Закарпатті, де минула значна частина його життя. Військова підготовка, здобута в Мукачівському ліцеї, стала фундаментом для подальшого навчання в Ужгородському національному університеті, де він отримав диплом філолога. Прагнення до знань привело його до Варшавського університету, де він став магістром балканських студій.
Творчий талант Любки проявився у численних публікаціях віршів та перекладів у престижних літературних журналах та альманахах. Він є членом літоб’єднання “Ротонда” та автором експериментального альбому аудіовіршів, створеного у співпраці з Dj Dimka Special-K. Його запрошують на різноманітні культурні події в Україні та за кордоном, де він представляє українську культуру.
Окрім літературної діяльності, Любка активно займається суспільно-політичним життям. Він виступає як колумніст для відомих українських видань та був гостьовим редактором польського журналу, присвяченого сучасній українській культурі. Під час Помаранчевої революції він організовував акції на підтримку Віктора Ющенка, а у 2006 році був спостерігачем на президентських виборах у Білорусі, де зазнав переслідувань та ув’язнення за участь в акціях протесту. З 2006 по 2008 рік очолював студентський парламент Ужгородського національного університету.
У 2012 році він отримав титул “Найзавиднішого нареченого Закарпаття” за версією читачів порталу “Мукачево.нет”. Він також висловлював підтримку незаконно засудженому українському режисеру Олегу Сенцову.
Сьогодні Андрій Любка є директором Інституту Центральноєвропейської Стратегії, програмним директором Форуму розвитку Re:Open Zakarpattia та головним редактором ініціативи Re:Open Ukraine. Він також є амбасадором проєкту 4.5.0. Recovery Center, який займається реабілітацією українських військових.
З початком повномасштабного вторгнення Росії в Україну, Любка активно займається волонтерською діяльністю, забезпечуючи українських військових необхідним обладнанням, зокрема, придбавши сотні автомобілів для потреб армії. За свою допомогу він був відзначений нагородами від Головнокомандувача ЗСУ та Міністра оборони України.
Степан Гіга
Степан Гіга – співак, композитор, народний артист України.
Степан Гіга народився в мальовничому закарпатському селі Білки. Його шлях до музики не був простим. Ще в школі він навчався вокалу та грі на баяні, але вступити до Ужгородського музучилища вдалося лише після кількох невдалих спроб. Перш ніж стати студентом, він встиг попрацювати слюсарем, водієм, а також відслужити в армії.
З 7 класу і до закінчення музучилища він був учасником ансамблю “Зелені Карпати”, де отримав цінний досвід і навчився грати на різних інструментах. Згодом він очолив цей колектив.
Навчання в Ужгородському музучилищі тривало лише три роки, адже Степан успішно склав іспити екстерном і вступив до Київської консерваторії на вокальний факультет. Під час навчання в консерваторії Степан отримав спеціальний дозвіл, що дозволяв йому вільно відвідувати заняття, що дало можливість брати участь у численних конкурсах та фестивалях, де він здобував перемоги.
На другому курсі він став солістом популярної групи “Стожари” та одночасно працював в оперній студії під керівництвом Дмитра Гнатюка.
Після закінчення консерваторії Степану запропонували роботу в Національній опері, але він відмовився і повернувся на Закарпаття, де став солістом обласної філармонії. Згодом він створив джаз-рок групу “Бескид”. У 1991 році, після розпаду “Бескиду”, Степан Гіга почав займатися аранжуванням, писати пісні та створив власну студію звукозапису “GIGARecords”.
У 1995 році вийшов його перший сольний альбом “Друзі мої”, а згодом “Вулиця Наталі” та “Троянди для тебе”. Альбом “Вулиця Наталі” став проривом у кар’єрі Степана Гіги, адже у 2002 році було продано мільйон копій, що принесло йому перший в незалежній Україні Золотий диск. У 2005 році відбулася презентація першого в Україні подвійного DVD з концертними записами всеукраїнського туру.
Він отримав звання Заслуженого артиста України у 1998 році, а у 2002 році став Народним артистом України.
Степан Гіга не лише відомий своїм співочим талантом, а й тим, що ділиться досвідом з молодим поколінням. Певний час тому він заснував Мистецьку агенцію Степана Гіги при студії «GIGARecords». Там він допомагає юним талантам розвиватися, записувати перші треки та впевнено робити перші кроки у музичній кар’єрі. Сам співак підкреслював, що не займається продюсуванням, а радше наставляє та дає можливість відчути велику сцену, виступаючи разом з ним.
За вагомий внесок у розвиток української культури та відданість народу, Степан Гіга був відзначений високими нагородами. У 2002 році він отримав золотий орден князя Костянтина Острозького І ступеня, а згодом, у 2005 та 2006 роках, став кавалером срібного та золотого орденів Андрея Первозванного.
