У мальовничому закарпатському селі Стужиця живуть свої, особливі перекази. Місцеві мешканці стверджують, що величні, столітні дуби, що оточують село, настільки високі, що їхні крони ніби чіпляють хмари, викликаючи рясні дощі. Навіть сама назва села, за однією з версій, походить від слова “студінь”, що означає холод, натякаючи на особливий клімат цих місць. Саме у Стужиці ростуть справжні велетні – два дуби, які офіційно визнані найстарішими в Україні. За оцінками фахівців, їхній вік близько 1300 років, що робить їх живими свідками багатовікової історії. Ці могутні дерева, що завжди символізували силу, довголіття та мудрість, приваблюють не лише місцевих жителів, а й численних туристів з усієї країни. Вони не просто вражають своїми розмірами, а й зберігають у собі дух минулих епох, легенди та потребують нашої уваги та захисту.
Як дістатися до природних пам’яток, чи справді наші пращури варили в них самогон та як з тисячолітніми дубами пов’язаний відомий письменник Жуль Верн, сьогодні розповідають журналісти “Баношу”.
В чому унікальність стужицьких дубів
Місцеві мешканці вірять, що перебування поруч із цими дубами дарує позитивну енергію, і щиро пишаються своїми “зеленими гігантами”, прагнучи зберегти їх для майбутніх поколінь. Лісники зазначають, що дуби ростуть повільніше після 500 років, але все одно вражають своїми розмірами. Стужицькі дуби поступаються за віком лише оливковому та фісташковому деревам у Нікітському ботанічному саду, що є свідченням їхньої унікальності.
Дуб Чемпіон
Має вік близько 1300 років. Він досягає 25 метрів у висоту, а обхват його стовбура становить 9,6 метра. У 2010 році Дуб Чемпіон посів третє місце у Всеукраїнському конкурсі “Національне дерево України” в номінації “Найстаріше дерево України”. Його знайшов начальник Держслужби заповідної справи Мінприроди України П. І. Гриник, і відтоді Дуб-чемпіон став справжньою гордістю країни.
Його назва, за припущеннями туристів, може бути пов’язана з тим, що він “наздоганяє” свого старшого побратима – Дідо-дуба. У корі Чемпіона є величезне обгоріле дупло розміром близько двох метрів, що додає йому загадковості.
Цей дуб був орієнтиром для карпатських опришків, які часто збиралися тут. Він пережив хрещення Русі, відкриття Колумбом Америки, Переяславську Раду, дві світові війни та розпад Радянського Союзу. У 1893 році біля дуба була побудована дерев’яна церква, що ще більше підкреслює його історичну значущість.
Окрім своєї естетичної цінності, він відіграє ключову роль в екосистемі Закарпаття, слугуючи середовищем існування для багатьох видів флори та фауни, включаючи рідкісні та вимирущі.
Однак, через свій вік, він потребував допомоги. Чеські фахівці з догляду за деревами безплатно провели лікування дуба, давши йому шанс вражати своєю величчю майбутні покоління. Сьогодні Дуб Чемпіон також потребує кваліфікованого лікування, щоб зберегти його для майбутніх поколінь. Вважається, що Дідо-дуб є сином Дуба Чемпіона, тому цей мудрий дуб був самотнім лише близько 200 років.
Дідо-дуб
Він має висоту 30 метрів та обхват стовбура 9,1 метра. Ширина крони велетня сягає 20-25 метрів. Він запрошує кожного підійти ближче, відчути його могутню енергію. Кажуть, якщо під його покровом побажати комусь довголіття, то це бажання неодмінно збудеться.
Про походження цього дивовижного дуба існує кілька місцевих легенд. Одна з них розповідає, що дуб виріс із жолудя, який приніс сюди величезний вепр. Інша, більш зловісна, стверджує, що в давні часи під його розлогими гілками збиралися розбійники, ділячи награбоване добро. А третя, найзворушливіша, говорить, що дуб посадив один чоловік на згадку про односельців, які загинули від епідемії чуми. Кожна з цих історій додає Дідо-дубу особливого шарму, перетворюючи його на справжній символ села. Про Дідо-дуба ходять чутки, що в його дуплі під час “сухого закону” варили самогон, ховаючись від влади. Чи це правда, чи вигадка – залишається загадкою.
Дідо-дуб, як і його сусід, має дупла і потребує лікування.
Цікавий факт: ці стародавні дуби могли бути свідками перебування відомого письменника Жуля Верна. З його листів відомо, що він відвідував ці краї, прямуючи до Австро-Угорщини, щоб побачити місце падіння найбільшого в Європі метеорита. Факт підтверджується його листами. А цей унікальний, неподільний камінь і досі приваблює увагу вчених.
Дуб – як справжній символ України
Уявляєте, ще століття тому в деяких місцях було суворо заборонено навіть гілочку з нього відламати чи викорчувати. Це дерево завжди шанували. Дубові гаї розкинулися по всій Україні, але найбільше їх у Лісостепу та на Поліссі.
Дуб здавна асоціюється з мудрістю, силою та навіть магією, що, ймовірно, походить з дитячих казок та давніх легенд. У багатьох індоєвропейських культурах дуб вважався священним деревом, місцем перебування богів та проходом для їх появи серед людей. Він уособлював мир, міць, відвагу, стійкість, довголіття, родючість та вірність. В Україні ж його пов’язували з сильними та сміливими чоловіками, про яких казали: “міцний, як дуб”.
Ці символічні якості дуб здобув завдяки своїй давній історії. Ці дерева є сучасниками мамонтів і можуть жити до двох з половиною тисяч років, досягаючи повної зрілості лише у сто п’ятдесят. Закарпатські Дідо-дуб та Дуб Чемпіон вже давно переступили поріг молодості й, ймовірно, накопичили чимало старечої мудрості.
Багато людей приходять до цих велетнів, щоб обійняти їх і відчути їхню енергію. Однак, через величезні стовбури, окружність яких перевищує 9 метрів, для такого обійму знадобиться компанія щонайменше сімох друзів.
Історія дубів
Історія посадки цих дерев не збереглася, адже перші письмові згадки про Великоберезнянщину датуються 1409 роком, коли ці землі належали графам Другетам. Дідо-дуб та Дуб Чемпіон пам’ятають легенди про опришків XVII-XVIII століть, таких як Іван Варга, Микола Васильчак та Іван Беца, які боролися з бідністю селян, нападаючи на панські маєтки.
Історія Стужиці
Село Стужиця було засновано у 1599 році під назвою Osztuzsica. Його минуле сповнене цікавих фактів: від 29 родин у 1631 році до лише 9 господарств у 1715-му, від водяного млина до лісопильні, яку обслуговували кріпаки з 1794 року.
Легенди свідчать, що спочатку село розташовувалося у Чорному потоці й називалося Чорним. Саме там, де колись було язичницьке капище, пізніше постала церква. Сьогодні Стужиця відома не лише своїм Дідо-дубом, а й унікальними буково-яворовими пралісами, що вкривають гірські хребти над селом. Їх охорона розпочалася ще у 1908 році, а у 2007 році ці ліси були включені до списку Всесвітньої природної спадщини ЮНЕСКО як частина «Букових пралісів Карпат».
Як дістатися до Стужицьких дубів
Ось як найзручніше дістатися до цих величних пам’яток природи, розташованих за координатами GPS: 49.023611, 22.611667.
На власному авто
Найкомфортніший спосіб дістатися до села Стужиця – це подорож на власному автомобілі. Ваша дорога пролягатиме мальовничою трасою Н13, що веде через Ужоцький перевал. Після перетину перевалу, прямуйте до села Жорнава. Саме тут вам потрібно буде повернути ліворуч, і вже за кілька кілометрів ви опинитеся в Стужиці, готові зустрітися з могутніми дубами.
Потягом
Якщо ви віддаєте перевагу залізничним подорожам, найближча станція – Жорнава. Вона розташована всього за 6 кілометрів від Стужиці. До Жорнави можна дістатися електричкою, що курсує за маршрутом Мукачево-Сянки. Від станції Жорнава до Стужиці можна дійти пішки, насолоджуючись краєвидами, або скористатися місцевим транспортом.
Автобусом
Для тих, хто подорожує автобусом, найближча зупинка також знаходиться в сусідньому селі Жорнава. Сюди регулярно курсують автобуси з Ужгорода. Від Жорнави до Стужиці можна дістатися аналогічно, як і від залізничної станції – пішки або місцевим транспортом.
Подорож до Стужицьких дубів – це не просто екскурсія, це справжня пригода, що познайомить вас з могутніми свідками буремної історії Закарпаття. Ці величні дерева, що пережили століття, залишать у вашій пам’яті незабутні враження та стануть яскравим спогадом на все життя. Готуйтеся до зустрічі з природою, що дихає історією!
