На початку вулиці Капітульної в Ужгороді розташований Катедральний греко-католицький собор разом із колишньою резиденцією мукачівських єпископів.
Цей архітектурний комплекс сформувався протягом кількох століть і є однією з найважливіших історичних пам’яток міста. Тут поєднуються різні етапи розвитку Ужгорода — від єзуїтської колегії XVII століття до сучасного духовного центру греко-католицької громади.
Створення єзуїтської колегії
У першій половині XVII століття на місці сучасного собору стояли невеликі будинки ужгородських міщан. У 1640 році володар міста Янош X Другет вирішив перенести до Ужгорода єзуїтську колегію з Гуменного (Словаччина) та видав відповідну фундаційну грамоту. Для цього він викупив землю в місті, відселив мешканців і забезпечив колегію землями, селами, виноградниками, коштами та торговими привілеями.
Будівництво колегії розпочалося того ж року. За ним наглядав ректор єзуїтів Дьєрдь Добронокі, а до робіт залучили місцевих майстрів — каменярів, теслів і ремісників. Майже завершений комплекс було пошкоджено у 1644 році під час нападу трансільванського князя Дьєрдь I Ракоці, однак після смерті Яноша Другета будівництво завершила його дружина Анна Якушич.
На початку 1646 року єзуїтська колегія була готова. До комплексу входили колегія, школа та церква. Спочатку збудували навчальні приміщення, а храм — дещо пізніше. Церква була невеликою, з однією вежею, і була посвячена Воздвиженню Чесного Хреста.
Бароко, пожежі й зміна конфесій
У XVIII столітті, після пожежі міської католицької церкви в замку, єзуїти розширили свій храм. У 1732–1740 роках на його місці звели новий костел у стилі пізнього бароко.
У 1773 році папа Климент XIV ліквідував орден єзуїтів, і вони залишили Ужгород. Уже в 1775 році храм передали Мукачівській греко-католицькій єпархії. За участі двірцевого архітектора Ф. Гіллебранда будівлю пристосували до потреб греко-католицького обряду, а у 1779 році перебудову завершили.
Урочисте освячення кафедрального собору відбулося 15 жовтня 1780 року за участі єпископа Андрія Бачинського. Підтримку єпархії надавала імператриця Марія Терезія, яка подарувала храмові цінні літургійні речі.
Архітектурні зміни у XIX–XX століттях
Зовнішній вигляд собору, який бачимо сьогодні, — результат кількох перебудов. У XIX столітті оновили інтер’єр: додали декоративні елементи, розписи, іконостас.
Найпомітніші зміни відбулися у 1870-х роках. Тоді архітектор Ласло Фабрі створив новокласичний фасад із портиком і чотирма корінфськими колонами. Саме цей елемент став одним із найвпізнаваніших у місті.
У ХХ столітті художнє оздоблення собору доповнили роботи Йосип Бокшай: у 1939 році він створив монументальний розпис плафона на тему Воздвиження Чесного Хреста, а в 1942 році — кольорові вітражі у вікні секрестії.
Собор у радянський період
Після Другої світової війни собор став свідком трагічних подій. У 1949 році, під час переслідувань греко-католицької церкви, храм передали православній громаді. Радянська влада вимагала від єпископа переходу в православ’я, однак він відмовився.
У жовтні 1947 року на Теодора Ромжу здійснили замах, який він пережив. 1 листопада 1947 року у Мукачівській міській лікарні його було вбито отрутою. Похорон єпископа відбувся 4 листопада в Кафедральному соборі в присутності великої кількості вірян. У 2001 році під час візиту в Україну папа Іван Павло II проголосив Теодора Ромжу блаженним.
Сучасне значення собору
Катедральний собор в Ужгороді є важливою архітектурною та історичною пам’яткою, яка відображає ключові етапи розвитку міста. Протягом століть він змінював своє призначення, перебудовувався та переживав різні політичні й релігійні періоди.
Сьогодні собор залишається діючим храмом і одним із головних символів Ужгорода, поєднуючи у собі історичну спадщину та сучасне релігійне життя міста.
А під собором зберігається інша, більш тиха історія – https://banosh.com.ua/turystychnyj-banosh/hram-nad-uzhgorodom-hrestovozdvyzhenskyj-kafedralnyj-sobor-shho-bachyt-use-misto/
