У самому центрі старовинного Ужгорода ховається диво – провулок «Гірчичне зерно», який став символом творчого оновлення міського простору. Цей проєкт показує, що навіть занедбана ділянка може перетворитися на улюблене місце для сімейних прогулянок, творчих зустрічей і культурних подій. Журналісти «Баношу», зібрали для вас найцікавіші історичні та сучасні факти про цей провулок: від драматичної історії його створення до сучасної ролі у культурному житті Ужгорода, які показують, чому він став символом віри, відданості та любові до міста.
Занедбаний двір у центрі: непримітний початок великої історії
Колись ця територія була всього-на-всього двором між будівлями – зарослим, засміченим. Тут ночували безхатьки, бігали пацюки, кущі затуляли шлях. І було важко уявити, що ця сіра ділянка колись стане окрасою міста. Люди обходили це місце стороною, адже воно було небезпечним і непривабливим, хоча й розташовувалося у самому центрі Ужгорода. Саме цей контраст – від найгіршого до найкращого – робить історію провулка настільки дивовижною.
Ідея переробити двір належала підприємцю та члену євангельської громади Василю Дідичину. Його рішення було не лише підприємницьким кроком, а радше вчинком віри. Щоб профінансувати проєкт, він заставив квартиру, автомобіль і навіть власні весільні обручки. Спочатку викупив невеликий офіс у цьому дворі, а згодом – усю прилеглу територію, домовившись із сусідами. Разом із громадою прибрав сміття, кущі, налагодив розвиток простору, крок за кроком наближаючи реалізацію ідеї.
Назва з глибоким змістом: символ віри, що проростає
«Гірчичне зерно» – це не просто гарна метафора. Назва провулка походить із відомої біблійної притчі про гірчичне зерно: «…якщо матимете віру з гірчичне зерно, то скажете горі цій: перейди звідси туди, і вона перейде». Це символізує, що навіть найменша ідея чи зусилля здатні дати величезний результат. І справді: із маленької мрії та занедбаного двору виріс культурний простір, який нині знають далеко за межами Ужгорода.
Автор архітектурного рішення – скульптор і архітектор Михайло Колодко. Він обрав стиль, притаманний Ужгороду 1930-х: кавово-охрова палітра фасадів, ретро-ліхтарі, тераси, декоративні елементи, що створюють атмосферу тепла та камерності. Тут, мов у затишному дворику минулого, поєднано історію міста й сучасну архітектуру. Ідея скульптора була у тому, щоб створити затишне, тепле середовище, зрозуміле кожному відвідувачу. Щоб у пасаж хотілося зайти, постригтися, купити щось, перекусити та випити кави, зустрітися з друзями – усе в одному місці. Підсвічування, дерев’яні елементи та декоративні деталі створюють відчуття ніби провулок існував тут завжди, а не з’явився лише у XXI столітті.
Урочисте відкриття: День міста і легендарний торт
Свято відкриття провулка відбулося 23 жовтня 2010 року, коли Ужгород відзначав День міста. Людей запрошували сюди цілими родинами: працювали атракціони, виступи. І кульмінацією стало – 20-кілограмовий торт, створений знаним кондитером Валентином Штефаньо. Цей жест підкреслив: провулок створювався як місце радості, тепла й домашньої атмосфери.
Унікальне поєднання архітектури та життя
Провулок має довжину приблизно 70 метрів і з’єднує центральну вулицю Фединця і площу Корятовича. Тут облаштували кафе, дитячу перукарню, музей кави, невеликі лавки з сувенірами, квітами, бутики. Є розбірна сцена, де проводять концерти, конкурси, виставки, створюючи живий культурний простір. Особливо романтично тут вечорами – затишне освітлення, музика, м’яка атмосфера – вичерпний рецепт для сімейних прогулянок. Локальні гіди навіть називають провулок «головним кавовим центром Ужгорода». Гасло простору – «Є вічні цінності».
В провулку відкрили родинне кафе “Палачінта”, яке стало справжнім відкриттям для батьків з малюками. Тут подбали про все: від зручності для дитячих візочків до спеціально обладнаної вбиральні з дитячим унітазом та рукомийником. Це місце, де вперше врахували всі потреби відвідувачів з дітьми. Навіть сам провулок спроєктували так, щоб мами з двома візочками могли вільно розминутися.
Крім того, цей провулок став майданчиком для різноманітних соціальних ініціатив. Наприклад, місцева кав’ярня однією з перших в Україні запровадила зворушливу акцію “Підвішена кава”. Кожен, хто мав можливість, міг оплатити каву чи інший напій для тих, хто цього потребує. Таким чином, люди, які опинилися у скрутному становищі, могли безплатно насолодитися гарячим напоєм.
Ще одна цікавинка цього провулку – справжній сонячний годинник. Люди із задоволенням зупиняються, щоб виміряти час за допомогою сонця та власної тіні. Ця невелика атракція додає особливого настрою.
Суспільні та екологічні ініціативи
Провулок став місцем не лише торгівлі чи розваг, але й соціальних проєктів. Наприклад, поруч розташований міський смітник, який спільними зусиллями перетворили на «Диво-екосмітник №1» – з роздільним збором сміття і художнім оформленням. Це зробило «Гірчичне зерно» ще й прикладом того, як можна змінювати міський простір, поєднуючи культуру з екологією.
Ця ініціатива виходить за рамки простого наведення порядку, адже її мета – показати мешканцям, що місто можна змінювати. Організатори переконані, що кожен може впливати на своє оточення. До цього пункту приносять небезпечні відходи, такі як відпрацьовані лампи та батарейки. Однак це створює додаткові труднощі, оскільки в Ужгороді досі відсутня налагоджена система утилізації подібних видів сміття.
Принципові цінності: без алкоголю і тютюну
Одразу після відкриття було встановлено чіткі правила: у провулку не допускають продаж алкоголю та тютюну. Це було зроблено для того, щоб «Гірчичне зерно» асоціювалося із сімейними цінностями, відпочинком для дітей та батьків, а не із нічним життям. Такий підхід сформував особливу атмосферу простору – тут завжди спокійно, безпечно й затишно.
Оренда приміщення чи робота тут – це вже само по собі престижно. Але головне – це люди. Це не просто підприємці, а справжні бізнесмени, які готові змінювати місто на краще, керуючись ідеями та переконаннями. Тут сформувалася спільнота однодумців, людей зі схожим світоглядом та життєвою позицією.
«Гірчичне зерно» — справжня ілюстрація того, як віра, натхнення та робота громади здатні перетворити занедбану ділянку в магічний простір. Воно стало символом відродження й показало: іноді достатньо маленького зернятка, щоб виросло щось велике. Це історія про мрію, яка проросла та тепер живе серед нас – у серці Ужгорода.
