Уявіть собі теплу, м’яку хмаринку вовни в руках, яка поступово перетворюється на дивовижну та витончену прикрасу. Саме так, за допомогою голки та вмілих рук, пані Олеся Кочут перетворює вовну на унікальні витвори мистецтва.Це не просто рукоділля, це магія, яка дозволяє створювати об’ємні картини, стильні аксесуари та оригінальні декоративні елементи. Про креативне захоплення та джерела натхнення пані Олеся розповіла журналісту “Баношу”. Тож, зануримось у світ творчості разом!
Нещодавно у вас в мінімузеї пройшла екскурсія. Що це був за захід?
Ну музей, як мені здається, то дуже голосно сказано. У нас з чоловіком є окреме приміщення, де ми зберігаємо наші роботи. Основна частина там – виготовлена чоловіком. І ось ужгородський гід запропонував організувати екскурсію. Ми погодилися, але не знаю поки чи будуть ще проходити подібні заходи. Бо здебільшого до нас приходять або клієнти, або дизайнери, або фотографи. А так, щоб прям повноцінна екскурсія для людей була, це перший раз.
А коли взагалі ви почали виготовлять вироби з натуральної вовни?
Якось випадково по радіо я почула інтерв’ю журналістки з майстринею. Жінка розповідала, що займається валянням вовни. Я тоді не могла навіть зрозуміти що це таке, подивилася в інтернеті, сподобалося, спочатку подумала собі купити щось таке, а потім глянула на ціну і вирішила спробувати зробити сама. Зараз вже я розумію чому воно таке коштовне, бо й сам процес виготовлення тяжкий і майстерність певна потрібна, бо з першого разу нічого не виходить й треба мати певний досвід.
Я дивилася якісь відео в інтернеті, виготовляла щось невеличке, а потім мені захотілося зробити взуття, а це вже потребує більше майстерності. Я почала їздити на майстер-класи в різні міста, ось так поступово покращувала вміння. Зараз всі мої рідні мають домашні капці з вовни.
Далі мене зацікавили інтер’єрні вироби і я почала робити картини з валяної вовни. Зараз в мене близько 25 картин, виконаних в різних техніках. Цей напрям сьогодні більше цікавить, бо капці та сумки вже є у всіх знайомих. У мене самої 15 сумок, у невісток по декілька, маю, звичайно, вироби на продаж та роблю на замовлення.
Цим всім займаюся вже близько 12 років. Ті капці, що 10 років тому виготовляла, я й до досі ношу, а сумки взагалі дуже довговічний проєкт. Мене якось знайома питала як їх носити, бо це дорога річ Я їй сказала, що ось ви поносите, подаруєте донці, потім вона поносить і подарує своїй донці, бо сумки довго не зношуються. Вони зручні й легкі. Розмір та колір можна теж підібрати.
З 24 липня протягом 2-х тижнів у нас з чоловіком буде спільна виставка в Закарпатському музеї народної архітектури та побуту. Там будуть представлені мої панно. В травні у нас також була виставка в угорському консульстві.
А чим займається ваш чоловік?
Андрій працює в стилі лофт, поєднуючи метал, камінь та дерево, часто використовує мастику на основі воску власного виробництва – адже ми маємо власну пасіку. Майструє дизайнерські речі для інтер’єру. Наприклад, тотеми та лампи. Для виробів використовує речі, які в побуті мають інше призначення, тобто дарує нове життя старим речам.Колись Андрій займався ковальством, потім перейшов на точіння дерева. У нього є декілька станків, але й багато робить руками. Дещо створює з металу, який йому хтось віддає або він купує на блошиному ринку.
Звідки ви черпаєте натхнення для своїх виробів?
Буває, що я можу десь побачити намальовану картину і мені хочеться відтворити її вовною. А щодо сумки, я сама придумую яку вона матиме форму та розмір, як я її прикрашу. А чоловік може побачити викинуті кимось дрова й вже в голові в нього вони набувають якусь форму. Тому він може йти вулицею, побачити щось та забрати собі. Буває, в нього якісь речі рік чи два просто лежать, а потім він раптом щось придумує.
Як триває процес виготовлення?
Замовляю вовну через інтернет. Наша, закарпатська, для моїх виробів не підходить, купляю або італійську, або швейцарську. Це вовна тонкорунних овець, вона може продаватися як натуральна, так й вже в кольорі. Я вибираю, яку хочу для певного виробу. Якщо виготовляю капці або сумку, роблю викройку, потім змочую гарячою мильною водою, протираю та скатую в рулон. Для кожного виробу треба знати коефіцієнт усадки, а також скільки валяти та коли зупинитися. Для різних речей треба свій час та спосіб.
Загалом валяння — це процес створення виробів шляхом зчіплювання волокон між собою без використання швів або клею. Волокна вовни під впливом тертя та вологості починають з’єднуватися. В результаті утворюється щільна структура – фетр.
Сухе валяння — це метод, при якому волокна вовни обробляються спеціальними голками з гострими шпильками. Просуваючі голку волокна починають зчіплюватися та утворювати щільну структуру. Цей метод дозволяє створювати деталі, які потім можуть бути з’єднані в більші вироби.
Мокре валяння — тут використовується вода, мило та тертя, щоб зчепити вовну. Волокна зволожуються, а потім обережно обробляються, що дозволяє їм з’єднуватися та перетворюватися в фетр.
Багато маленьких виробів я робила для благодійних заходів для військових та дітей, або комусь дарувала.
Де можна придбати ваші вироби?
Можна напряму написати мені у соцмережах. Я є у фейсбуці, маю сторінку в інстаграмі, на американському ресурсі «Etsy»» та українському «Skrynya». На замовлення роблю мало, бо мені краще, щоб людина побачила готовий виріб та придбала його, якщо сподобався. Коли на замовлення робиться, то замовник і я можемо по-різному уявляти готовий виріб. Боюся, що не вгадаю.
Колись з Італії було замовлення двох сумок. Мені надіслали фото і я побачила, що той виріб погано зроблений. Пообіцяла, що зроблю краще і врешті-решт люди залишилися задоволеними. Але ж і навпаки може бути.
Як вам вдається поєднувати творчість та побутові справи?
Є такий вислів: “Якщо хочеш – знаходиш час. Якщо не хочеш – знаходиш причину”. Я намагаюся цього правила дотримуватися. Три роки я вже не працюю, але раніше, як приходила з роботи ще і їсти готувала, домашніми справами займалася, а потім, коли діти та чоловік йшли робити власні справи, сідала валяти вовну. І навіть тоді часу вистачало.
А зараз як проходить ваш день?
Та мабуть, як у звичайної людини: побутові справи вирішую, з внуками гуляю, англійську вчу. Не виходить все одно просто сісти та робити валяння. Фізично тяжко це робити довго, тому розділяю роботу. Наприклад, сьогодні – розкладка, завтра – валяння, післязавтра – оформлення і так далі.
Як ви популяризуєте свою творчість?
Та ніяк не популяризую. Один раз була на ярмарку і бачила, що туди люди приходять за магнітами за 5 гривень. А мої вироби дорогі й на ярмарках попит не мають. Загалом працює “сарафанне радіо”: хтось дізнається про мою діяльність, купує, потім радить своїм знайомим. Та й інтернет-сторінки, як я казала, працюють.
А майстер-класи проводите?
Проводила декілька разів майстер-класи та майстер-шоу, коли запрошували. На майстер-класи приходять люди, які роблять собі певний виріб, а під час майстер-шоу я щось роблю сама, а всі гості дивляться. Потім той, хто замовив цей захід купує виріб. Але це щось маленьке, бо за 2 години можна лише брошку або намисто зробити. Для великих виробів треба використовувати, до того ж багато обладнання, яке не дуже зручно нести в ту ж студію.
Коли особисто я відвідувала майстер-класи, то ми з майстринею разом на її робочому столі виготовляли мій виріб. Вона мені показувала, а я робила. Тобто для великого виробу треба, щоб лише одна людина була поруч і все.
Які плани ви маєте на майбутнє?
Немає такого, щоб я щось собі планувала. Я отримую задоволення від того, що роблю. Так, це дає мені прибуток, але задоволення для мене на першому місці. Коли людина дивиться на те що я зробила та купує мені приємно. Ось деякі мої картини навіть у Францію поїхали. У мене їх придбала українка, яка там живе.
