У Христини Райко все почалося з торта для близьких і простого «а спробуй ще». Сьогодні це власна кондитерська студія “Caramel” в Берегові, майстер-класи для дітей і дорослих, десятки ідей, які народжуються просто під час роботи, і радість людей, коли вони вперше бачать свій торт. У розмові з журналістом “Баношу” Христина ділиться тим, як солодка справа виросла з домашньої кухні у повноцінну роботу, що приносить задоволення і їй, і іншим.
Розкажіть про свій шлях у кондитерському мистецтві.
Спочатку я була домашнім кондитером, а згодом, коли замовлень стало більше, почала задумуватися про офіційне оформлення власної діяльності та оренду окремого приміщення для роботи. Приміщення я згодом орендувала, закупила необхідні для роботи прилади та інструменти. Перший рік просто робила торти, потім почала організовувати майстер-класи для дітей, пізніше – для дорослих. Зараз також періодично проводжу заходи у школах.
А з чого почалося захоплення цією справою?
Перший торт готувала для рідних і він їм сподобався. Сказали, щоб я продовжувала цю справу. Мене це дуже змотивувало. Почала проглядати сторінки різних кондитерів, надихалася їхніми роботами, намагалася теж щось подібне зробити. Поступово почало виходити, потім почалися перші замовлення. Спочатку на маленькі торти з простим декором, інколи навіть взагалі без декору просили, просто смаколик до чаю. Але я бачила, що людям подобається те, що я роблю, тож вирішила детальніше вивчати цю справу. Почала відвідувати майстер-класи, перший з них був по ярусним тортикам, потім – по мусовим, і так далі. Так я підтягувала знання, покращувала майстерність, а часто взагалі відвідувала майстер-класи аби просто відпочити в компанії однодумців, поспілкуватися, змотивувати себе.
Що було для вас найскладнішим на старті?
Я не люблю слово “конкуренти”, але я завжди хотіла робити щось таке, щоб виділятися серед інших колег. Були звичайно й сумніви. Думала: “А може в мене не вийде? Може не вдасться?”, або думала про те, що скажуть інші. Розмірковувала, що ж перше викласти у соцмережі, щоб воно показно виглядало і я змогла це продати. Боялася, що замовлень взагалі не буде і потім в мене руки опустяться.
Скільки часу у вас займає виготовлення одного торта?
Дивлячись від складності роботи. Можна за день зробити, якщо є заготовлення, але загалом це займає 2-3 дні, бо випекти бісквіти треба, начинки стабілізувати. До того ж виготовлення декору часто займає більше часу ніж саме випікання.
Чи є торт, робота над яким вам найбільше запам’яталася?
Мабуть, ні. Але я дуже добре запам’ятовую майстер-класи, бо до мене приходять різні дітки зі своїми цікавими ідеями. Наприклад, буває, що в мене один задум, а коли малеча приходить, одразу пропонує щось своє. І ми це одразу відтворюємо в реальності.
А загалом я дуже ретельно працюю над довгими метровими тортами. Тут і вагу, і довжину виміряти треба, і придумати як його доставити в ресторан. Пам’ятаю, як на весілля такий торт везла й думала: тільки б декор не потік, бо це літо було, а торт мав достояти ще до церемонії розрізання.
Коли у вас виникла ідея проводити з дітьми майстер-класи?
Колись ми зняли відео разом з племінником, робили вареники. Мені сподобався цей досвід і я подумала, що можна подібне з кондитеркою зробити, і ми зробили торт. Потім люди зацікавилися, питали чи можна свою дитину записати на подібний захід. Спочатку робила тематичні майстер-класи, як-от на Великдень чи різдвяні свята.
І ось коли я почала публікувати контент з дитячих заходів, дорослі теж зацікавилися. Так з’явилися ще майстер-класи для них. Було багато запитів для тимбілдінгів, коли співробітники компаній збиралися, щоб поспілкуватися, відпочити та щось зробити цікаве. Наприклад, ми розписали глазур’ю вже випечені паски або створювали торти у вигляді баночки ікри.
З ким вам легше працювати: з дітьми чи дорослими?
З дітками в деяких моментах буває складніше, але у них така величезна фантазія, якої інколи немає у дорослої людини. А загалом залежить від того, що ми робимо. Наприклад, може прийти компанія маленьких друзів і їм буде весело, а у дорослих вже більш серйозна атмосфера. Але я не можу сказати, що з кимось прям важко працювати. Буває, що людина приходить засмучена, вважаючи, що в неї нічого не вийде. Але я завжди намагаюся допомогти, підказати, підтримати, щоб вона задоволена пішла від мене.
Ще ви берете участь у волонтерських проєктах. Розкажіть про це.
Так, часто до мене звертаються волонтери з Берегова. Це, наприклад, Людмила Паламарчук, переможниця проєкту “Супермама” та “Міс і Місис Закарпаття”. Часто допомагаю їй, коли бачу цікаві проєкти. Людмила збирає кошти для військових на ярмарках. Я розумію, що торти навряд чи продам там, тому приходила на них зі своїми пряниками. Також декілька років тому я випікала паски до Великодня, а волонтерка Ярослава Федур передавала їх на фронт. З мого боку це не масштабна допомога, на мій погляд, але свою маленьку частинку у загальну допомогу вкладаю.
Що надихає вас сьогодні?
Коли маю вільний час, я часто заходжу в Пінтерест, дивлюся роботи інших кондитерів. Також нещодавно я брала участь в майстер-класі відомого кондитера Дмитра Пуги. Він надихнув мене робити більше, творити не лише маленькі торти, а розвиватися. А ще мене надихають мої замовники, коли залишають позитивні коментарі. Це мотивує мене, хочеться робити ще краще, ніж було до цього, виходити з зони комфорту.
Що б ви ще хотіли спробувати чи досягти у професії?
Є запит на торт “Берегове”. Я навчалася на факультеті туризму і ми з викладачами часто обговорювали, що було б круто створити такий торт. Але поки я не наважуюсь взятися за нього, бо для цього потрібно мати масштабне виробництво та великий цех. Ще потрібно багато різної документації, тож все не так просто. Але навіть зараз у багатьох своїх виробах я використовую продукти, які є локальними на території нашого регіону. Це, як приклад, торт з білими грибами. Часто його замовляють якщо не тортом, то маленькими десертами для кенді-бару.
