У самому серці Ужгорода працює Тетяна Літус — майстриня, яка виготовляє посуд, що закохує з першого погляду. Її життя — це історія сили духу: після важкого онкозахворювання, ампутації ноги та реабілітації, дівчина не зупинилася. Навпаки — гончарство стало її сенсом життя, джерелом внутрішньої сили й арттерапією.
Сьогодні Тетяна розвиває успішний творчий бренд Litus Ceramics разом з чоловіком. Не лише створює унікальний посуд креативної форми, а й проводить майстер-класи, надихає інших і не боїться розповідати про свій шлях — зі всіма випробуваннями й перемогами.
У цьому інтерв’ю журналіст “Баношу” говорить із Тетяною про те, як глина перетворилася на життєвий порятунок, як народжуються її витвори, як їй вдається бути сильнішою і ніжною одночасно.
Сторінка Тетяни у соцмережі Інстаграм: https://www.instagram.com/litus_tetiana?igsh=MXB4M3l5MDd0ZTdqNA==
Сторінка Litus Ceramics у Фейсбуці: https://www.facebook.com/litusceramics
З чого почалась ваша любов до гончарства? Пам’ятаєте свій перший виріб?
У мене замовили набір з лисичками, тоді я ще не вміла гончарити, заплатила другу, щоб він гончарив, а я розписувала, глазурувала, але все пішло не за планом, тож я повернула кошти, і сказала собі: “допоки не навчуся сама гончарити, замовлення не беру”. З цього і почалося.
Що саме приваблює вас у роботі з глиною? Це більше про форму, колір, сенс?
Все разом, глина мене наповнює, і тримає мою менталочку в порядку в усі періоди мого життя.
Дідусь порадив вам вступити до коледжу ім. Ерделі. Як це вплинуло на ваш шлях?
Так, завдяки дідусю я вступила в коледж, і це і стало тим поштовхом, завдяки чому зараз я і займаюся керамікою. І відчуваю це справою життя.
Ваші вироби завжди яскраві, теплі, життєрадісні. Як народжуються ідеї — наприклад, горнятка-кавуни чи вази-гранати?
Все з природи, те що мене оточує, те що люблю, те і надихає. Їм кавун, і хочеться втілити в кераміці. Дивлюся на квітку, і думаю як зробити в глині.
Як виглядає ваш звичайний творчий день?
Я не можу назвати кожен свій день творчим. Тому що побут, дитина це більшість мого часу. І серед цього є трошки часу на роботу. І в ці моменти народжується краса в кераміці. Новинки, замовлення, гончарення, глазуровка, пакування кераміки, відвезення на пошту.
Як гончарство допомогло вам психологічно впоратися з діагнозом і лікуванням?
Кераміка тримала мене на плаву навіть в найскладніші періоди. Коли мозок перезбуджений від всього, а руки роблять, це заспокоює. Так я і від фантомних болів рятувалася – уходила в роботу. Між хімієтерапіями, я теж постійно працювала, бо це і є частина життя, без якої я себе не уявляю.
Як змінилося ваше сприйняття життя після пройденого шляху?
Я стала сильнішою, змінилося сприйняття багатьох речей. Зовсім з іншого ракурсу дивлюся тепер. І в будь-якому випадку, якщо життя дало випробування, значить ти можеш їх пройти.
Чи бачите свій посуд не просто як виріб, а як емоційний об’єкт — джерело сили, надії, світла?
Для мене кераміка не просто глина, це значно більше. Вона наповнює зсередини. Кожен виріб як мистецтво, як надія, як радість яка є в кожному з нас.
Чи змінився стиль ваших робіт після операції та реабілітації?
Треба дивитися зі сторони, і порівнювати. Це більше про пройдений шлях в роках, а з кожним роком умінь стає все більше, а від того і вироби якісніше. Серій в кераміці за цей час стало значно більше. Але навіть і зараз мені дуже багато подобається моїх виробів, які я давно не повторювала, але які були зроблені до операції.
Ви не приховуєте протез — навпаки, публікуєте це відкрито. Чому це важливо особисто для вас?
В першу чергу тому, що це гарно. Так, я вважаю що протез це родзинка яку не варто ховати. По-друге, якщо я постійно ходжу в сукнях чи шортах, то звісно і протез ховати не буду. Також якщо протез видно, то люди навколо уважніші, щоб мене не зачепити, пропустити на переході, чи в черзі. Навіть ходячи в штанах я часто підгортаю штанину. Також це для того, щоб соціум звикав, що такі люди є. Діткам же дуже цікаво що це таке, щоб батьки могли пояснити.
Що б ви хотіли змінити в суспільному сприйнятті людей з інвалідністю в Україні?
Щоб таким як я, людям на протезах, чи милицях, кріслах колісних, та з іншими особливостями легше жилося в цьому суспільстві, щоб світ і люди в ньому не пальцями тикали, а сприймали тебе як рівного. В більшості так і є, але все ж знаходяться ті, хто поводить себе дуже неадекватно. Тому дуже хочеться в першу чергу адекватного сприйняття.
Ваш чоловік приєднався до вашої справи. Як працюється вдвох?
Ми 24/7 разом, і по іншому вже не уявляю. В роботі кожен з нас зайнятий своїм процесом. І доповнюємо одне одного.
Яку роль у вашому житті відіграє спільнота — друзі, знайомі, колеги?
Спілкування важливе, щоб хоч трошки відриватися від роботи. І звісно спільні точки доторків, теми. Батьківство, побут, творчість. Без цього нікуди.
Що для вас сьогодні — гончарство?
Для мене гончарство це любов. Найулюбленіший процес серед усіх. Де з безликого шматка глини народжується щось нове і прекрасне, яке надалі буде радувати наших клієнтів та нас.
Що вас надихає зараз: нові форми, нові люди, нові проєкти?
Нові серії дають натхнення, покупки людей, їх відгуки. Це те, що дає сили не опускати руки, а продовжувати нашу справу.
Які плани маєте на майбутнє — як творча людина, як жінка, як громадянка?
Звісно найбільше хочеться перемоги, спокою. Тоді й все інше можна планувати. А так, хочеться більше подорожувати з сімʼєю, в такі моменти ти наповнюєшся зсередини.
Як навчитися бачити красу у буденному, як ви це робите через свої вироби?
Не знаю чи можна цьому навчитися, чи воно просто є всередині. Я з дитинства була дуже сонячною дитиною, і тому навіть через пройдений шлях випробувань, люблю це життя, і те що оточує.
Де черпаєте натхнення для нових форм і образів? Природа, подорожі, кольори міста?
Все це разом, природа, кольори, люди. Це дає натхнення.
Як виглядає ваш типовий творчий день? Це більше ритуал чи імпровізація?
Кожного дня є те що треба зробити, тому в більшості йдемо по плану.
Як обираєте техніку та кольори для роботи? Експериментуєте часто?
Я працюю у двох техніках, гончарство переважає, але також люблю і ручну ліпку. Кольори залежать від пори року, і від того, що зараз на душі. В експерименті народжується краса, і часто після цього, ці вироби купляють найпершими, тому так люблю експериментувати.
Ви створюєте не просто посуд, а речі з душею. Чи вірите, що ручна річ “передає” частинку майстра?
Будь-які вироби, чи то мої, чи колег, в першу чергу для мене про людину. Не у кожного я куплю, тому що перш за все – це про людину, її відчуття, позицію. Тому для мене ручна робота це правда про частинку майстра і його душі в ній. Те, що майстер вкладає.
Як відчуваєте — змінилося ставлення людей до ручної роботи за останні роки?
Люди ручну роботу цінують. Чи більше ? Мабуть, так. Наші клієнти – це наша сила. Але також є ті, хто прийде, виллє бруд і піде. Таких мені ніколи не зрозуміти.
Ви відкрито спілкуєтесь з аудиторією через соцмережі. Як це впливає на ваше натхнення?
Для мене соцмережі як щоденник. Де лишаю свої думки, де отримую натхнення від інших. Звісно буває що хочеться все зупинити, і більше не виходити в ефір через якісь слова хейтерів чи ще щось, але потім настає новий день, і я просто продовжую робити те, що люблю.
Яке місце займає Ужгород у вашій творчості? Як місто впливає на вашу естетику?
Ужгород невеличке місто, де своя атмосфера, спокій, і, мабуть, я б не могла жити в якомусь іншому місті. Для мене він найкращий. Набережна, річка, навколо гори. Ідеально для натхнення.
Яку колекцію або ідею мрієте реалізувати найближчим часом?
Наразі не маю таких, часто вони народжуються в процесі. Те, що хотілося, зробила, а нового ще не придумала.
Чи є у вас внутрішнє правило: яку річ ви ніколи не створите або не продасте?
Є вироби як історія, які лишаються на згадку. Це якраз перші вироби які робила і не вийшли. Криві, косі, але мої, ті з яких все почалося. От їх не продам. Хоча одну таріль з них я продала, коли лікувалася, і коли потрібні були гроші, інші лишила на згадку. А щодо того що не зроблю, ніколи не кажи “ніколи”. Тому що смаки змінюються, і ставлення до робіт, та того що робиш, чи ні, також.
Що ви вважаєте своїм головним творчим досягненням на сьогодні?
Те, що наша кераміка не стоїть на поличках, присипана пилом. Те, що її купують і вона опиняється у своїх домівках в Україні та за її межами. Те, що для людей це також більше ніж просто посуд.
Що для вас — “ідеальний виріб”? Існує він взагалі?
Ідеального, як на мене, не існує, тому що завжди є куди рости, і куди рухатися. І завтра буде вже краще ніж вчора.
Який відгук від покупця вам найбільше запам’ятався?
Хочеться памʼятати лиш хороше, але памʼять така штука, що часто памʼятаєш негативні історії більше. Але про них не буду. Все ж ті люди, які пишуть нам приємні слова – це натхнення. Коли люди купують, надсилають фото та відео з емоціями від розпаковування, щирі слова – це і є радість нашої роботи.
Що б ви порадили людині, яка тільки шукає свою творчу справу?
Пробувати різне, допоки не зрозумієш, що ось це воно. Це те, що приносить задоволення, а від цього ще й отримуєш гроші. Бо як не крути, але якщо робити лише за “дякую”, то далеко це не приведе. Тому, бажаю, щоб хобі стало роботою. А робота – улюбленою справою, до якої хочеш повертатися щодня.
