Що об’єднує торгівельний центр, кафе, стоматологічну клініку та стадіон? Відповідь проста — яскраві стінописи, створені ужгородською художницею Катериною Туз. Її малюнки з’являються на фасадах, парканах і стінах міських закладів і ніби шепочуть перехожим: «Зупинись і подивись». Серед її робіт — Янгол-охоронець, пес Патрон, Дівчина з синичкою та навіть мурал на честь Сил спеціальних операцій. Усе це — не просто малюнки, а спосіб підтримати, нагадати, підбадьорити. Зараз роботи Катерини — невіддільна частина Ужгорода.
Де мисткиня знаходить ідеї для малюнків, чому не веде рахунку своїм муралам і як встигає поєднувати творчість із материнством — про це та інше дівчина розповіла журналісту «Баношу».
Як довго ви вже малюєте та де навчалися цього?
Малюю з дитинства. В університеті чи коледжі я не навчалася цієї справи, за освітою я економіст. Але брала уроки у вже покійного художника Олександра Осипчука.
Як ви почали створювати мурали в Ужгороді?
Das Haus був для мене першим. Власник шукав художника, який би розмалював стіну у новому закладі, до відкриття якого він тоді готувався. Тоді я просто прийшла до нього з аркушами А4, він подивився на мої роботи, йому сподобалось та я отримала цілковиту свободу для творчості. З цього все й почалося. Далі вже спрацювало «сарафанне радіо». Мені й самій тоді сподобався цей досвід, хотілося робити щось подібне.
Скільки взагалі в Ужгороді стінописів, які ви створили?
Чесно, я навіть не рахувала. Але ж в місті не лише я малюю мурали, нас декілька творчих людей.
З чого ви черпаєте натхнення?
Мене дуже надихають подорожі. Наприклад, я можу побувати в якомусь місті, побачити певний стиль, атмосферу, і мені хочеться привезти цей стиль додому. Нещодавно мені випала можливість з’їздити в музей Сальвадора Далі, і він дуже мене надихнув. Після побаченого там, мені хочеться працювати. Звичайно, інші художники також надихають своїми роботами й загалом творчі люди.
Як обираєте тему для кожного муралу? Чи враховуєте історію місця, чи конкретних людей?
Залежить від ситуації. Якщо це патріотичний мурал, зображення обов’язково пов’язане з українським колоритом. Якщо це малюнок в якомусь закладі, я, звичайно, відштовхуюсь від бажання людей. Ми обговорюємо саме зображення, його стиль, колірну гамму. Я пропоную ідею, малюю ескіз, демонструю замовнику.
Над яким муралом було найскладніше працювати?
Напевно, це був мурал на стіні ТЦ “Едельвейс”, бо тоді мені було потрібно працювати в люльці з кранівником і під прямими сонячними променями. Фізично це було складно. А ось на паркані стадіону “Авангард” найбільше сподобалось малювати, бо під час роботи підходили люди, питали, фотографувалися, приносили водичку.
До речі, ви намалювали декілька патріотичних муралів на огорожі стадіону “Авангард”, серед яких, зокрема, Пес Патрон, Янгол-охоронець і Стефанія. Як вам вдалося дотримуватися різних стилів та сюжетів?
Спочатку була ідея розмалювати кожну нішу, повторивши роботу видатного художника, але через те, що почалося повномасштабне вторгнення, не було жодних сумнівів що саме там зобразити. Ми обговорили все з директором стадіону Віктором Качуром, нам хотілося, щоб люди бачили ці малюнки та надихалися. Взяли спочатку ескіз малюнку Небесної сотні та намагалися зобразити його, а потім пішло-поїхало. З Патроном допоміг хлопець, графічний дизайнер. Він професійно працює у фотошопі, тому легко створив ескіз малюнку. Все інше виникало по ходу справи. Загалом була ідея покликати декількох художників, і кожен мав зобразити щось своє, але вийшло так, що всі мурали намалювала я, бо в мене тоді був час.
Ви описували стиль фотореалізму в образі Пса Патрона, який здається живим. Як досягли такого вираження глибини?
Напевно, завдяки грі фарбами. Сама навіть не знаю як так вийшло. До того ж у мене на руках був ескіз, а з картинкою працювати трохи легше.
Один з ваших муралів – дівчина із синичкою та текст із «Берестечка» Ліни Костенко. Як ви поєднали образи та поезію у своїй роботі?
Загалом намалювати цей мурал мене попросив директор стоматологічної клініки “Естет” Михайло Сливка. Він дав мені вірш, який хотів бачити на стіні, і під нього треба було придумати малюнок. І ось я придумала українку, яка тримає в руці символ надії – синичку.
Як ви обираєте замовників і тематику: соціальні, патріотичні, комерційні проєкти?
Я не обираю замовників, до мене звертаються люди і я залюбки беруся за роботу. Мені подобається те, що я роблю, подобається, що можу робити місто більш яскравим. Про місце, де буде малюнок, домовляються власники закладу або люди, які відповідають за об’єкт, а потім лише кличуть мене.
Як реагує місто: ужгородці, міська влада на вашу роботу?
Та різні реакції. Колись чула думку, що я, мовляв, спекулюю на війні, заробляючи собі ім’я. Комусь подобається, комусь ні. Хтось стиль критикує. Але неможливо всім вгодити. І це нормально. Але в більшості випадків я чую лише гарні відгуки. І це тішить, бо в мене немає якось іншої мети окрім можливості подарувати радість людям.
Наскільки для вас важливо сьогодні долучатися до місії пам’яті та підтримки?
Дуже важливо. Наприклад на паркані стадіону “Авангард” я створила мурал пошани військовим із Сил спеціальних операцій. Його намалювала на прохання військового, воїн попросив перемалювати постер їхнього підрозділу. Цей чоловік багатьох друзів втратив на війні й мені хотілося, щоб він дивився на малюнок та розумів: їхня робота не забута.
Вовк — це символ Сил спеціальних операцій, тому саме ця тварина — є одним з героїв муралу. Це також символ згуртованості. Окрім вовка там ще намальований сам герой Сил спецоперацій, це як їхній постер підрозділу.
Це дуже важливо долучатися до подібної роботи, особливо зараз, коли військові зневірюються. Багато хто повертається з війни, не може знайти роботу, стикається з депресією. Тому треба, щоб такі люди знали, що людям не все одно на них, а цивільні дивилися та думали про те, що теж можуть чимось допомогти війську.
Де взагалі можна побачити ваші роботи?
Я загалом на заклади працюю, тому багато де. Наприклад, нещодавно малювала в ТЦ GrushevSky. Також взяла участь у спільній виставці з багатьма художниками-аматорами. Тобто з тими, хто не отримав професійну освіту, а вчився малювати самостійно. Там були виставлені чотири мої роботи. Особиста виставка була 5 років тому, зараз, на жаль не вистачає часу так багато малювати для себе.
Вам бракує чогось в мистецькому середовищі Ужгорода?
Ні, нас тут багато, ми підтримуємо один одного, надихаємо. Загалом в нас все добре.
Чи є в Ужгороді будівля, фасад, парк, де ви б мріяли створити мурал?
Колись була мрія, розмалювати шестиповерхівку, а зараз навіть не знаю. Цій будівлі не вистачає, як мені здається, яскравих фарб, вона дуже сіра.
Як взагалі відбувається у вас робочий процес?
Я приходжу, оглядаю об’єкт, де буду малювати, роблю собі план та ескізи, й починаю роботу. Загалом витрачаю на малювання 6-10 годин в день. Але обов’язково працюю в навушниках.
Як музика впливає на вашу роботу?
Дуже. Це невіднятна частина моєї роботи. Мене дуже надихає музика, впливає на мій настрій.
Розкажіть, чим ви займаєтесь окрім малювання?
Я піаністка, трохи граю на гітарі, укулеле, гармошці. В мене є чоловік та маленька дитина, тому багато часу приділяє родині. Забираю дитину зі школи, веду її на додаткові заняття. Дома займаюся звичайними хатніми справами. Влітку, коли немає навчання у доньки, можу цілий день працювати.
Які плани маєте на найближче майбутнє?
Коли в країні війна, важко казати про якісь плани. Ми всі живемо як на пороховій бочці, незрозуміло, що чекає нас далі. Тримаємося, а далі буде видно.
