Вона – соловейко Перечинського краю, чий голос неодноразово підкорював міжнародні сцени. Валерія Галас – талановита співачка, переможниця та лауреатка понад сотні конкурсів, яка з дитинства йде поруч із музикою. Її спів – це не лише про нагороди чи сцени, а насамперед про щирість, силу емоцій та здатність торкатися людських сердець. У розмові з журналістом «Баношу» Валерія поділилася своїм творчим шляхом, переживаннями, натхненням та мріями.
З чого розпочався ваш шлях у музиці?
Коли я ще відвідувала дитячий садочок, до нас прийшла нова музична керівниця. І ось якось я гралася, олівцями щось стукала, і вона до мене підійшла та попросила повторити за нею ритм, який простукає. Я це зробила і музична керівниця сказала, що мене треба в школу мистецтв віддати, бо в мене є музикальний слух. В шість років я пішла в музичну школу, і з того часу йду з музикою та піснями по життю.
Чи пам’ятаєте свій перший конкурс, чи виступ, який дав вам поштовх?
Так, це був словацький конкурс, і з двома словацькими піснями я виборола перше місце. Мені тоді приблизно 12-13 років було. В той день я дуже в себе повірила і це стало моїм поштовхом, щоб рухатися далі.
А загалом в яких конкурсах ви брали участь?
Їх багато було, більше ніж 150. Це були й всеукраїнські конкурси, куди ми їздили разом з викладачкою, і міжнародні фестивалі та конкурси, зокрема благодійні. Зараз, через воєнний стан, дуже багато онлайн-конкурсів присутні в моєму житті. Ми записуємо відео з моєю теперішньою викладачкою, публікуємо його, а потім нам поштою надсилають нагороди.
Скільки часу ви приділяєте музиці?
Дуже багато, бо у мене на роботі музика грає постійно, я там навіть співаю. Увечері теж приходжу додому і співаю. У мене музична апаратура є, з нею також займаюся. Шукаю нові пісні, постійно беру участь у різноманітних концертах. Не буває жодного місяця, щоб хоч одного концерту не було. Плюс я ще навчаюся, тому музика в моєму житті присутня в великій кількості.
Як вдається все поєднувати?
Я все відокремлюю. Робота – це робота, а музика – це про стан душі. Щоб зі мною не було, вона зі мною. На музику час я завжди знайду.
Чи були у вас моменти, коли здавалося, що музика – це занадто важкий шлях?
Я закінчила музичну, потім загальноосвітню школу і вступила в Ужгородський музичний фаховий коледж імені Дезидерія Задора. І ось цей перший рік адаптації мені дуже тяжко дався. Незручно було, некомфортно. Нікого не знала, плюс викладачка нова з’явилася, інші умови. Я навіть думала над тим, щоб залишити навчання. Але поступово звикла, знайшла своїх людей та й викладачка дуже допомагала. Тоді я остаточно вирішила, що музику не залишу.
Хто зараз підтримує вас найбільше?
Мама з татом моя найбільша підтримка. А ще мій майбутній чоловік. Підтримка від нього неймовірна.
Які пісні ви любите виконувати?
Я естрадна виконавиця. Сучасних пісень в моєму репертуарі небагато, бо зараз, під час війни, проводиться багато благодійних концертів, де вимога – виконання тематичних жанрових пісень про війну.
А свої пісні пишете?
Поки роблю кавери, але в мене є декілька пісень. Я просто не можу перейти через себе та випустити їх. Це мов мої діточки, і я поки не готова, щоб їх хтось почув.
Як ви готуєтесь до виступів?
Перед концертом пісні для виконання мені рекомендують. Буває, що й дають певну пісню. Але здебільшого я шукаю їх сама, і по сто разів на день наспівую, записую відео, щоб почути себе зі сторони, прослуховую та працюю над помилками. У мене майже уся пам’ять телефона забита такими відео.
А як боретеся з хвилюванням?
Та як такого хвилювання у мене немає, бо я з дитинства на сцені. Для мене маленької кожен виступ вже був великою сценою. І весь час була розкута під час виступів. Просто в житті я не така як на сцені. Під час виступів я можу говорити, співати, показувати себе на повну. А в житті все по-іншому. Так, буває, я переживаю трохи, щоб слова не вилетіли з голови під час виконання. Але я не боюся.
Які відгуки та реакцію отримуєте від глядачів?
Після виступів багато людей підходять, кажуть що їм сподобалось. Потім хтось відео мені надсилає з моїм виступом чи фото. Бувало, що й букети квітів та цукерки приносили.
Під час участі в конкурсах що для вас важливіше: перемога чи відчуття, що своїм співом ви торкнулися сердець людей?
Я дуже люблю виходити на сцену. Наприклад, якщо виконую тематичну військову пісню і бачу справжні емоції людей, це надихає. Я тішуся, що донесла емоцію до слухачів.
Чи є певна пісня, яку ви вважаєте своєю візитівкою?
Багато разів на концертах я виконувала пісню “Журавлі” Олени Білоконь. Вона про війну та справжні почуття, про те як мати втратила свого сина. Пісня й мені подобається, і люди часто під неї плачуть. Та й дуже на часі зараз вона.
Чи знаходите ви натхнення для творчості в рідному краї?
Так, однозначно. Нещодавно ми розпочали співпрацю з поеткою Марією Дутко, готуємо пісню про Закарпаття. Сподіваюся, що скоро вона вийде. Загалом я люблю наш регіон.
Хто для вас є музичними орієнтирами або кумирами?
Я надихаюсь творчістю Тіни Кароль. Вона ще з дитинства була моїм кумиром. Завжди з натхненням слухаю її пісні. Вона дуже класна виконавиця.
Чи є у вас мрія виступити на великій сцені в Україні або за кордоном?
Так, я завжди мріяла бути відомою співачкою, виступати на великій сцені та щоб мене по телевізору показували. В талант-шоу ніколи участі не брала, хотіла б на “Голос Країни”, але поки не можу наважитися.
Яке ваше головне творче бажання на найближчі роки?
Хочу випускати свої пісні, але поки не визначилась з тематикою. Зараз у тематичних військових піснях я почуваю себе краще ніж в сучасних.
