У самому серці Ужгорода, на набережній Незалежності, зранку й до вечора вирує життя. Тут відбувається не просто літній ярмарок — це справжній простір єднання, творчості та підтримки. Благодійний захід на підтримку Збройних сил України об’єднав десятки майстрів, художників, волонтерів і звичайних перехожих, які прийшли не лише щось купити, а й стати частиною великої справи.
Повітря наповнене запахами домашньої випічки, кави, солодощів, а довкола — музика, сміх, дитячі голоси. Люди проходять між яскравих столиків, де представлено вироби ручної роботи, антикваріат, картини, сувеніри й безліч унікальних речей, у кожній з яких — історія, досвід, біль і надія.
Біля одного з таких столиків привертає увагу незвичайна дерев’яна сумка. Вона ніби випромінює тепло. Майстриня усміхається:
— Це еко-бренд «Крайша». Ми з Ужгорода, працюємо вже п’ять років. Робимо все з нуля — від ідеї до готового виробу. Жодних фарб і лаків — лише натуральна пропитка, що захищає дерево від вологи й сонця. А ще ми інкрустуємо натуральним камінням, вишиваємо по дереву, плетемо. Це не просто сумки — це речі з характером. І головне — з любов’ю.
Трохи далі — інша історія. Тетяна Бондаренко колись просто в’язала сумки у вільний час, а тепер має власний бренд Darc Amara.
— Ми виготовляємо три типи сумок: з бавовняного шнура, натуральної шкіри та в’язані гачком. Це все ручна робота. Колір, форма — усе залежить від натхнення. До війни це було хобі, а зараз — справа життя.
Кожен виріб тут — не просто аксесуар. Це спосіб вижити, підтримати ЗСУ, зберегти душу у світі, що змінюється щодня.
Серед кольорових стендів — справжня галерея із засушених квітів. Картини — ніби витягнуті з ботанічного атласу або з весняного сну.
— Це роботи Сабіни Назарової, — розповідає амбасадор бренду «Traven» Сергій Чачанідзе. — Вона сама збирає квіти, правильно їх сушить, інколи препарує, розбирає на пелюстки й потім знову збирає — вже в новій формі. Так народжуються композиції, сучасні колажі, а найпопулярніше — картини з весільних букетів. Люди можуть зберегти пам’ять про день, який буває раз у житті, у вигляді картини, яка залишиться на десятки років.
І якщо квіти зберігають миті, то посуд, як виявилось, здатен зберігати цілі покоління. За одним зі столиків — акуратно розкладений антикварний посуд. Його власниця, пані Лариса, не просто продає ці речі — вона ніби розповідає голосом століття. Тут є тарілки з Австро-Угорщини, які колись стояли на святкових столах у графських маєтках, чайні чашки, привезені з Відня, що зберегли аромат кави й тіні листів з фронтів. Вона пам’ятає історію кожного предмета — хто тримав його у руках, у який рік і за яких обставин. Це не просто продаж — це розмова з минулим.
І от — ще одна жінка, яка, здається, тримає в собі цілий всесвіт.
— Добрий день, я Марина, — представляється вона. — Це роботи мого чоловіка, Сергія Сметанкіна. Він — художник зі Слов’янська, член Спілки художників України, лауреат премії, орден Богдана Хмельницького. Ми — переселенці.
Його техніка — мастихін, малює не пензлем, а лопаточкою. Його роботи глибокі, з сильним кольором, із сюжетами, що ніби говорять з тобою.
Та Сергій — не тільки художник. Він ще й фермер. Там, у прифронтовій зоні, вирощує пшеницю, соняшники, кукурудзу.
— Бо хтось має і годувати країну, — тихо додає Марина. — Його картини — для душі. А поле — для життя. І я вважаю, що він герой.
Цей ярмарок — як зріз нашої України: багатоголосої, щирої, сильної. Тут творчість не віддільна від щоденної боротьби. Тут мистецтво, як і волонтерство, має обличчя. Обличчя тих, хто не зламався.
Серед аромату смаколиків, звуків живої музики й посмішок незнайомців головне — не речі. Головне — люди. Бо саме вони, у цьому міському буянні кольору й текстур, і є справжньою опорою для фронту. І для країни.
