З маленької ініціативи у Коста-Риці до масштабної міжнародної події в Україні — такою є історія Max Sir International Film Festival. Журналіст “Баношу” побував в гостях у засновників Max Sir International Film Festival, кінофестивалю, який пройде 12 вересня в Ужгородському замку о 17:00 та поспілкувався з Євгенією Колесниковою – режисеркою кіно та директоркою кінофестивалю, аби дізнатися, як ідея допомогти світу через мистецтво перетворилася на бренд України у світі.
Розкажіть, будь ласка, як виникла ідея створити Max Sir International Film Festival?
Ідея створити кінофестиваль виникла доволі випадково. На той момент я та пан Макс — художник із Чилі й засновник фестивалю — перебували в Коста-Риці. Саме тоді було підірвано Каховську ГЕС. І так, як ми вирішили якось допомогти й привернути більше уваги до цієї події, було прийнято рішення створити кінофестиваль на тему природи та екології. Спочатку він називався зовсім по-іншому, планувався як маленький кінофестиваль, який згодом розрісся в щось велике й потужне. Вже в перший рік у нас було більше ніж 3000 фільмів і 143 країни-учасниці. Кінофестиваль відбувся тоді у Коста-Риці, а наступного року було прийнято рішення провести його в Україні, у Львівському палаці мистецтв. Цього року кінофестиваль відбудеться 12 вересня в Ужгородському замку. Гостей приймаємо з п’ятої вечора.
Назва фестивалю доволі незвична. Що означає «Max Sir» і чому воно стало символом вашого проєкту?
Насправді Макс — це ім’я художника з Чилі й засновника кінофестивалю. Спочатку, в перший рік, кінофестиваль мав зовсім іншу назву. Однак було дуже багато країн-учасниць, режисерів з різних куточків світу, і понад 6000 електронних листів, в яких учасники постійно називали його «фестиваль Макса». Тому ми прийняли рішення змінити назву. Я наполягла на тому, щоб кінофестиваль мав назву Max Sir International film festival.
Перший фестиваль відбувся у Коста-Риці, другий – у Львові, зараз локація в Ужгороді. Чим був зумовлений вибір цих міст?
До війни пан Макс Сір жив у Львові більше ніж 4 роки, мав там свою мистецьку студію-майстерню. Він навіть досі сплачує податки в Україні та активно підтримує нашу державу, яку називає своїм другим домом. Але під час війни Макс був змушений поїхати на певний час до Коста-Рики, де його й застала новина про підрив Каховської ГЕС. Саме через це було вирішено провести кінофестиваль там. На другий рік пан Макс привіз кінофестиваль до своєї другої домівки, скажімо так. Зараз митець перебуває в Ужгороді, тому й вибір припав на це місто.
Вже на старті фестиваль отримав тисячі заявок із сотень країн світу. Як вам вдалося так швидко завоювати міжнародну увагу?
Ідея взагалі полягала в тому, щоб підтримати незалежних режисерів якомога більше. Скоріше за все, нам вдалося досягти цієї мети, оскільки режисери відчули необхідну кількість медіапідтримки, бажання втілювати й показувати незалежне кіно глядачам не лише в Україні, а й за кордоном. Тому я думаю, що відчуття щирості допомогло нам за кілька місяців отримати величезну кількість заявок.
Чим Max Sir International Film Festival вирізняється серед інших великих кінофорумів?
Перш за все, наш кінофестиваль має дуже багато підпроєктів, я це так називаю. Кінофестиваль постійно розвивається, і ми постійно думаємо над тим, як можемо допомогти різним верствам населення, а також художникам — локальним і міжнародним, оскільки наш кінофестиваль є мистецьким фестивалем.
Окрім цього, наш фестиваль має програму для дітей, яка називається «Кіно у школи». Ця програма охоплює 100 шкіл по всій Україні, куди їздить наша команда, показує школярам незалежне кіно з усього світу, проводить воркшопи зі зйомки на мобільний телефон. Діти в цей час самостійно знімають певні кадри й в той день отримують призи та нагороди.
Скоріше за все, наш кінофестиваль є особливим не тільки через те, що отримав нагороди «ТОП-10 фестивалів України», що зараз на платформі, де знаходяться всі світові кінофестивалі в Україні. Наш фестиваль займає перше місце за найкращими відгуками. Але найбільше це, напевно, завдяки тому, що в нашому фестивалі є соціальні проєкти. Тобто, ми не просто створюємо червону доріжку і показуємо кіно, а протягом усього року також несемо кіно молодому поколінню, навіть з прифронтових територій.
Як відбувається комунікація з режисерами та митцями з понад 160 країн? Це ж величезна організаційна робота.
Насправді комунікація не настільки складна, оскільки дуже багато професіоналів подають свої роботи, і якщо люди професійні, то все дуже просто, легко, і комунікація перетворюється не на роботу, а на задоволення. Окрім цього, у нас є члени журі, які дуже допомагають. Протягом першого кінофестивалю у нас були члени журі з усього світу: з США (Нью-Йорк), Коста-Рики та, звичайно ж, України.
У програмі фестивалю є унікальні категорії: фільми, створені за допомогою штучного інтелекту, а також театральні постановки. Як публіка реагує на ці новаторські формати?
Публіка реагує просто прекрасно. Наша ідея полягала в тому, щоб допомогти режисерам, які через різні причини не мають достатньої кількості фінансових можливостей для створення кіно. Оскільки ми всі прекрасно розуміємо, що створити той самий короткий метр гарної якості коштує доволі дорого, маючи такі категорії, ми не просто показуємо новий формат аудиторії, а також дозволяємо режисерам, у яких немає фінансових можливостей, створювати власні фільми та представити їх публіці.
Чому для вас настільки важливий саме короткометражний формат?
Зараз світ кіно дуже змінився, оскільки людям все важче і важче зосередитись і подивитись фільм на 1-1,5 години, можливо, навіть 2. Тому наш фестиваль зазвичай показує короткий метр. Але також у нас є категорія повнометражних фільмів, які ми теж показуємо на спеціальних показах.
На вашу думку, яка з категорій фестивалю має найбільший потенціал для майбутнього розвитку?
Насправді всі категорії мають великий потенціал, оскільки зараз дуже багато митців абсолютно різних жанрів: є документалісти, люди, які створюють мультфільми… Найпопулярнішим, звісно, досі залишається ігровий жанр. Але ми також прекрасно розуміємо, що фільми, створені за допомогою штучного інтелекту будуть й далі розвиватися і збільшуватись у кількості, тому вважаємо, що це стане однією з найпопулярніших категорій.
Дуже цікавою виглядає ініціатива «Cinema in Schools». Як виникла ідея показувати фільми школярам у різних регіонах України?
Ця ініціатива вже давно визрівала в наших головах. Ми зрозуміли й побачили, що дітям справді цікаво. Вони відчувають коли про них хтось думає, коли є контент для них, коли люди беруть до уваги їхні, скажемо так, ментальні потреби. Зараз ми маємо справу з величезним напливом різної інформації, в тому числі — пов’язаною з війною, яка важко сприймається дітьми. Наша ідея — показувати кіно про природу, екологію, мистецтво, залучати дітей до створення власних фільмів, покращувати їхні навички. Це може допомогти їм розвиватися та відірватися від реальності, в якій вони, на жаль, живуть щодня.
Які відгуки ви отримуєте від дітей після таких показів?
Під час закінчення програми майже в кожній школі підходять діти, обіймаються. А питання з невинністю в очах: “А ви ще до нас приїдете?” говорить більше, ніж будь-які відгуки.
Чи плануєте ви розширити проєкт за межі України?
Звісно, розширення планується, окрім того, моя мета полягає в тому, щоб цей проєкт, незалежно від того, чи проходить він в інших країнах, продовжувався в Україні щороку.
Ви також запровадили конкурс дитячих малюнків «Моє бачення Max Sir Festival». Чому вирішили звернутися до молодшої аудиторії?
Насправді ідеї, як такої, не було, але після всієї енергії, яку тобі дають діти, було прийнято рішення створити конкурс малюнків, оскільки після таких заходів ми отримували багато подяк від дітей у формі малюнків. І ми вирішили: чому б не зробити з цього конкурс і нагородити дітей, тим паче, що у нас кінофестиваль про мистецтво. І як показали результати, це було доволі цікаво і корисно дітям.
Чи справді роботи переможців будуть використані на фестивальному мерчі?
Звісно, тому що роботи дітей завжди виглядають неймовірно цікаво, навіть якщо брати це в розрізі образотворчого мистецтва. І насправді дуже багато сучасних митців намагаються знову в дорослому віці віднайти в собі ту дитячу чистоту, той погляд на речі з дитячої перспективи, оскільки це допомагає бачити мистецтво по-іншому.
Відомо, що на подібних заходах значну частину роботи виконують волонтери. Яку роль вони відіграють у підготовці до фестивалю?
Жоден кінофестиваль не обходиться без уваги волонтерів — це величезна команда, це частина життя кінофестивалю. Насправді є досить різні задачі: є групи волонтерів, які відповідають за координацію гостей, інші — за медіаконтент, треті — за підготовку локацій. Насправді про це можна дуже довго говорити, але якщо підсумувати – це технічні задачі, ті завдання, які не видно неозброєним оком, але без них неможливо було б провести захід.
Чи легко знайти команду однодумців для настільки масштабної події?
Насправді досить важко знайти активних однодумців, оскільки мистецтво завжди потребує дуже проактивних людей, тих, хто постійно мислить і живе цим. Але, звісно, є люди, які відчувають, що це є частиною їхнього життя. Як кажуть: якщо ви працюєте в мистецтві, але не повністю себе віддаєте, то знайдіть собі іншу роботу.
Яким ви бачите Max Sir International Film Festival через п’ять років?
Коли я поставила це питання засновнику кінофестивалю пану Максу Сіру, він відповів, що про це треба запитати директорку кінофестивалю пані Євгенію. Тому, відповідаючи на ваше питання, скажу так: це буде той захід, який проходитиме в різних країнах, об’єднуючи візуальних митців з різних країн на червоній доріжці. І не тільки дорослих сучасних візуальних митців, але також буде поєднувати кілька днів програми для дітей і дорослих, з особливою увагою до мистецької програми. Також наша мета зараз — це зробити з фестивалю червону доріжку — такий собі майданчик для підтримки візуальних митців усього світу.
Чи є у вас мрія зробити його справжнім брендом України у світі?
Звісно. Насправді у зв’язку з тим, що кінофестиваль міжнародний, ми могли обрати будь-яку країну для його проведення, але спеціально вже другий рік обираємо Україну. Ми вже представляємо кінофестиваль як бренд України у світі. Більше ніж 10 000 груп кінорежисерів з усього світу знають, що наш захід пройде в місті Ужгород. Вони, як мінімум, вже знають, що існує таке місто, що це в Україні, і що це пройде в замку 12 вересня. Тому – так, ми вже є брендом України у світі та продовжуємо цим займатися.
Війна суттєво впливає на культурні процеси в країні. Як вона позначилася на вашій роботі та що мотивує вас рухатися далі?
Так, війна впливає. Наша команда не вірить у мотивацію, оскільки, як і в усіх професіях, ми є митцями, а всі професійні митці не чекають на мотивацію, вони просто роблять. Вони продовжують творити, живуть і кожного дня роблять певні кроки для досягнення своїх цілей. Якщо людина буде чекати на мотивацію чи якісь зовнішні чинники, то так може пройти все життя, і насправді будуть лише думки про те, що можна щось зробити і як це буде класно, але нічого не буде зроблено. Тому, користуючись нагодою, бо нас будуть читати багато митців, нехай вони використають це останнє запитання з користю для себе. Бо я розумію, що ми могли б сказати щось дуже гарне й мотиваційне, але будемо чесні: мотивації, як такої, або натхнення можна чекати довго, а можна просто взяти й робити те, що потрібно. Оскільки ми працюємо серйозно, то ми продовжуємо свою роботу, попри війну, попри всі перешкоди, ми продовжуємо працювати.
